ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/16533/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників: позивача Мицько Р.М. (дов. від 01.02.2016 р. №135/16)відповідачаГромніцький Ю.П. (дов. від 13.05.2014 р. №14-132)розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р.у справі№ 910/16533/15 Господарського суду міста Києва за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання списати заборгованість у розмірі 3390000,33 грн. інфляційних нарахувань та 1638889,96 грн. 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань по договору № 322-09/8 від 30.12.2009 р. по оплаті поставленого протягом січня 2010 року - червня 2010 року природного газу.

Позовні вимоги мотивовані Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", у відповідності до якого заборгованість, в тому числі, з фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р., підлягає списанню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. (головуючий суддя Дідиченко М.А., судді Андрієнко В.В., Кропивна Л.В.), позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" списати заборгованість Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з оплати 3390000,33 грн. інфляційних нарахувань та 1638889,96 грн. 3% річних. Стягнуто судовий збір.

Приймаючи рішення по даній справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Швець В.О., Сибіга О.М.

У відзиві на касаційну скаргу Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" висловлює свою позицію щодо даної касаційної скарги, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У поясненнях на касаційну скаргу Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" висловлює свою позицію щодо обставин справи, яку просить врахувати при вирішенні даного спору.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 07.12.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2009 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (як покупцем) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (як постачальником) було укладено договір №322-09/8 поставки природного газу, за умовами якого постачальник передає покупцю у 2010 - му році природний газ в обсязі до 2012,212 млн.куб.м. власного видобутку для потреб населення та релігійних організації (споживачам), а покупець зобов'язується його прийняти та оплатити.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Матеріалами справи (прийому-передачі газу) підтверджується, що на виконання умов договору, відповідач, протягом січня 2010 року - червня 2010 року поставив, а позивач прийняв природний газ на загальну суму 196918424,16 грн., однак розраховувався позивач неналежним чином та не в повному обсязі, тобто допускав прострочення виконання грошових зобов'язань за договором по відношенню до відповідача.

В своїй позовній заяві Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зазначає, що згідно положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", відповідач повинен списати 3390000,33 грн. інфляційних нарахувань та 1638889,96 грн. 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань по договору, які виникли у зв'язку з простроченням позивачем оплати вищеописаних поставок йому відповідачем природного газу протягом січня 2010 року - червня 2010 року, та про стягнення яких (інфляційних нарахувань та 3% річних) відповідач звернувся з позовом до позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо списання заборгованість у розмірі 3390000,33 грн. інфляційних нарахувань та 1638889,96 грн. 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань по договору № 322-09/8 від 30.12.2009 р. по оплаті поставленого протягом січня 2010 року - червня 2010 року природного газу передчасним, з огляду на таке.

Так, відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

12.05.2011 р. було прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI, який діяв до 30.06.2012 р.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Розділом 2 вищевказаного Закону передбачені умови списання заборгованості.

Так, пунктом 2.1 Закону передбачено, що підлягає списанню:

-заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (підпункт 2.1.1.):

-заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України" (підпункт 2.1.1);

-кошти, які надходять суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, від споживачів на погашення заборгованості за спожитий природний газ, що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року, зараховуються на окремий поточний рахунок цих суб'єктів та використовуються ними виключно для виконання інвестиційних програм (підпункт 2.1.2);

-заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (3 % річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (пункт 2.2).

Відповідно до пункту 2.5 статті 2 зазначеного Закону списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08.08.2011 р. на виконання пункту 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" №894.

Пунктом 3 Порядку визначено, що учасники процедури списання протягом 30 днів після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" проводять звіряння розрахунків і підписують відповідні акти станом на 31 грудня 2011 р., в яких фіксується сума заборгованості, що обліковується в їх бухгалтерському обліку після списання заборгованості.

Відповідно до пункту 6 Порядку, для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Згідно пункту 8 Порядку, учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Вищевказаним Порядом передбачена відповідна процедура списання заборгованості, зокрема, створення комісії з питань списання заборгованості, яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню у розрізі контрагентів; складання протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою; подання кредиторам інформації про суми списаної заборгованості, а також обов'язок щомісячно повідомляти про суму заборгованості, що підлягає списанню.

Разом з тим, при прийнятті рішення у даній справі, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції зазначене вище не врахували, а також не дослідили питання щодо дотримання обов'язкової до виконання процедури списання основної заборгованості та не з'ясували чи вчинялись сторонами хоч якісь дії, направлені на здійснення списання такої заборгованості.

До того ж суди попередніх інстанцій не врахували, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме вимога вчинити дії, які б підтверджували погодження списання заборгованості, не передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 6 Господарського кодексу України, та положеннями Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", адже не містять вказівки про обов'язковість надання згоди відповідача або вчинення ним будь-яких дій для такого списання, оскільки списання заборгованості проводиться на підставі протоколів відповідних комісій, утворених учасниками процедури списання, і не залежить від волі відповідача.

Після встановлення вищевказаних обставин, суди попередніх інстанцій повинні з'ясувати питання щодо списання 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів зауважує і про наступне.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій - частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. у справі №910/16533/15 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець