ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/12039/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін:від позивачаГуляєва С.В., Коваленко Н.М.,від відповідачаКравця О.В., Мороф'янця Б.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 рокуу справі№910/12039/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі"про врегулювання розбіжностей,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" (надалі - ТОВ "Глобал Енерджі", відповідач) про врегулювання переддоговірного спору, що виник між сторонами при укладені договору від 23.04.2014 року №583-14 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією і просив суд викласти п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 9 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 10.2, 11.2 договору, додатки 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору в редакції, запропонованій позивачем.

Відповідач позов не визнав, просив суд затвердити вказані пункти спірного договору у редакції, яка запропонована ним і відповідає Примірному договору, затвердженому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕ) №934 від 19.10.2005 року.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/12039/14 (суддя Ковтун С.А.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Буравльов С.І.), позов задоволено частково. Визнано укладеним спірний договір №583-14, основний текст якого датований 23.04.2014 року. Вирішено, що:

- пп. 9 п. 6.3 договору №583-14 мають бути викладені у редакцій запропонованій позивачем;

- п. 1.1, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, пп. 2 п. 6.2, п.п. 10.2, 11.2 - у редакціях, запропонованих відповідачем;

- п. 4.5, пп. 4 п. 5.1, пп. 8 п. 6.2 мають бути викладені у редакції позивача із уточненнями суду, які зроблені з урахуванням норм чинного законодавства;

- пп. 4 п. 6.3, п. 10.1 - в редакції відповідача із уточненнями суду, які зроблені з урахуванням норм чинного законодавства;

- п. 1.3 та пп. 10 п. 6.3 мають бути виключені з тексту договору №583-14.

Із зазначеними судовими рішеннями позивач не погодився і звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Заявник касаційної скарги посилається на те, що при вирішенні даної справи суди попередніх інстанцій порушили положення ч.ч. 1-3 ст. 626, ст. 649 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 179, ч. 3 ст. 180, ст. 181, ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в порушення вимог ст.ст. 33, 43, ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) належним чином не дослідили всі обставини справи і застосували при вирішенні спору виключно нормативно правові акти, які регулюють діяльність на роздрібному ринку електричної енергії, а саме Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996 року (надалі - ПКЕЕ), не врахували вимог норм чинного законодавства, яке регулює діяльність учасників оптового ринку електричної енергії, на підставі якого виникли правовідносини сторін, зокрема, п.п. 2.22, 2.4, 8.1 Інструкції про порядок комерційного обліку електричної енергії (додаток 10 до Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України), п. 2.4 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ №36 від 12.08.1996 року (надалі - Правила з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом), а при викладенні своїх доводів щодо пунктів 2.1, 4.5, підпункту 2 п. 6.2 спірного договору враховано доводи лише відповідача і не надано оцінки доводам позивача. Крім того, на думку позивача, суди без належних обґрунтувань та посилання на норми діючого законодавства встановили строк дії договору до 2020 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ПАТ "Київенерго" є суб'єктом, що займає монопольне становище на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на території міста Києва та Київської області відповідно до постанови НКРЕ від 05.05.2011 року №778. ТОВ "Глобал Енерджі" є постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом відповідно до ліцензії серії АЕ №288272 з терміном дії по 18.05.2019 року.

При укладенні договору №583-14 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, зміст якого був запропонований позивачем, у сторін виникли розбіжності щодо п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 9 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 10.2, 11.2, додатків 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору.

Судами встановлено, що обов'язковість укладення договору №583-14 з передачі електричної енергії між постачальником електричної енергії та електропередавальною організацією, а також необхідність викладення його змісту на основі примірного договору передбачено ч.ч. 3, 4 ст. 179 ГК України та п. 2 Порядку доступу постачальників електричної енергії за нерегульованим тарифом до місцевих (локальних) електричних мереж, затвердженого поставною НКРЕ №1421 від 29.10.2010 року (надалі - Порядок доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж). Зміст Примірного договору схвалено постановою НКРЕ №934 від 19.10.2005 року. Окремі умови примірного договору, відповідно до зазначених норм права, можуть бути змінені або доповненні за взаємною згодою сторін. У разі відсутності взаємної згоди обох сторін, якщо в процесі переддоговірної процедури одна із сторін не прийняла пропозиції другої сторони щодо умов договору, які відмінні від умов примірного договору, розбіжності, що залишились неврегульованими сторонами, відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України, мають вирішуватись судом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що оскільки сторони не дійшли взаємної згоди щодо змісту спірних пунктів договору, укладення якого в силу закону є для них обов'язковим, формування змісту договору №583-14 повинно здійснюватись виходячи з імперативного характеру Примірного договору для умов, щодо яких існує спір. При цьому, розглянувши окремо кожну умову договору щодо якої у сторін виник спір, суди надали цим пунктам оцінку і затвердили їх зміст у таких редакціях, які відповідали вимогам чинного законодавства.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується і Вищий господарський суд України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, всупереч власній позиції з посиланням на неможливість внесення змін до редакції Примірного договору за відсутності згоди обох сторін, затвердили пункти цього договору у редакціях, які не відповідають змісту Примірного договору, Вищий господарський суд України відхиляє з наступних підстав.

Приписами ч.ч. 1, 6 ст. 179 ГК України передбачено, що законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови договорів, які суб'єкти господарювання, що забезпечують споживачів, зокрема, електроенергією зобов'язані укладати з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

При цьому, статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Частиною 3 ст. 184 ГК України передбачено, що укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно вимог ст. 181 ГК.

Частинами 4-7 ст. 181 ГК України встановлено порядок врегулювання сторонами суперечностей, які виникли щодо окремих умов договору, а безпосередньо в частині сьомій зазначено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Із зазначеного вбачається, що у випадку недосягнення згоди між учасниками господарських відносин щодо окремих умов договору, укладення якого в силу закону є обов'язковим для сторін і його зміст нормативно-правовими актами рекомендовано викласти на основі примірного договору, рішення щодо змісту спірних пунктів такого договору має приймати суд. При цьому, вирішуючи такий переддоговірний спір суд має перевірити, чи відповідає кожен спірний пункт Примірному договору. Якщо запропоновані умови не передбачені Примірним договором, і сторони не дійшли згоди щодо них, суду слід перевірити чи відповідають ці умови вимогам цивільно-правових актів і залежно від встановленого прийняти судове рішення щодо можливості включення такої умови до спірного договору або зміни умови, передбаченої в Примірному договорі на редакцію, запропоновану одною із сторін.

Таким чином, здійснивши оцінку спірних пунктів договору №583-14 та затвердивши деякі з них у редакціях, які не повністю відповідають тексту Примірного договору на передачу енергії місцевими (локальними) електромережами з власником місцевих (локальних) електромереж (позивачем), та затвердивши два додаткові пункти, які в тексті Примірного договору відсутні, суди попередніх інстанцій не діяли всупереч свого висновку про необхідність дотримуватися імперативного змісту Примірного договору та не порушили ст. 649 ЦК України та ст. 181 ГК України, як стверджує заявник касаційної скарги, оскільки здійснювали оцінку спірних пунктів договору та приймали щодо них рішення виходячи саме зі змісту Примірного договору, відповідності цих пунктів нормам чинного законодавства, перевіряючи при цьому актуальність та відповідність чинному законодавству пунктів самого Примірного договору.

Позивач у касацій скарзі судові рішення обох попередніх інстанцій оскаржує в частині п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 11.2 договору, додатків 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору. Проте, доводи касаційної скарги Вищим господарським судом України відхиляються у зв'язку з наступним.

Затверджуючи пункт 1.1 договору у редакції, запропонованій відповідачем, а саме: "За цим Договором (далі - Договір) товариство зобов'язується передавати електричну енергію, куповану ПНТ на Оптовому ринку електричної енергії України або власного виробництва, місцевими (локальними) електричними мережами до Споживачів ПНТ та надавати інформаційні послуги відповідно до умов цього Договору, а ПНТ зобов'язується здійснювати оплату отриманих послуг відповідно до умов цього Договору.", суди попередніх інстанцій виходили з того, що така редакція повністю відповідає змісту Примірного договору та Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж. При цьому, редакція позивача, в якій він запропонував шляхом затвердження додатку №1, включити до умов спірного договору дані про всіх споживачів ПНТ (відповідача), яким останній постачає електроенергію, суперечить п.п. 5, 6 Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж, якими не передбачено надання електропередавальній організації переліку споживачів ПНТ і встановлено заборону на витребування документів не передбачених у переліку, визначеному п. 5.

Твердження заявника касаційної скарги про те, що суди порушили ч.ч. 1-3 ст. 626 ЦК України, якими встановлено обов'язковість погодження сторонами договору всіх його умов, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки пунктом 4 зазначеного Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж передбачено, що перелік споживачів ПНТ (відповідача) веде електропередавальна організація, при цьому даною нормою не зобов'язано електропостачальну організацію погоджувати перелік своїх споживачів у договорі на передачу електричної енергії, а лише зобов'язує письмово повідомити передавальну організацію про укладання договору купівлі-продажу електричної енергії з новим споживачем або розірвання вже існуючих договорів для внесення електропередавальною організацією змін до переліку споживачів.

Виключаючи з договору №583-14 пункт 1.3, в якому позивач пропонував встановити у договорі розмежування балансової належності електричних мереж та установок і експлуатаційної відповідальності сторін шляхом укладення додатків 3 (Акт розмежування балансової вартості належності та експлуатації відповідальності сторін) та 4 (Перелік розрахункових точок), суди посилались на невідповідність цього пункту Примірному договору, оскільки акт розмежування балансової належності, відповідно до ПКЕЕ, укладається між постачальником електричної енергії та споживачем, тому погодження розмежування балансової належності електричних мереж та установок і експлуатаційної відповідальності за технічний стан та безпечну експлуатацію обладнання, яке перебуває у власності позивача та кінцевих споживачів електроенергії в договорі про передачу електроенергії суперечить цим Правилам. Викладена у цьому пункті пропозиція позивача погодити розрахункові точки обліку, підключення, схеми електропостачання суди також визнали безпідставними, оскільки зазначена інформація погоджується у договорах купівлі-продажу електричної енергії, які укладаються між постачальником та кінцевим споживачем електричної енергії і фактично відносяться до даних щодо споживачів ПНТ, які відповідач згідно Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж не зобов'язаний погоджувати з електропередавальною організацією у договорі про передачу електричної енергії.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що такий висновок судів не відповідає п. 2.4 Інструкції про порядок комерційного обліку електричної енергії (надалі - ІКО), викладеної у додатку 10 до Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України, учасниками якого є сторони, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки обов'язок енергопостачальника погоджувати з ДП "Енергоринок" перелік своїх розрахункових точок обліку та розрахункових точок обліку його споживачів, шляхом подання довідок форми 3а, 3б, 3в, 4а, 4б, 4в, 6 встановлено Примірним договором між ДП "Енергоринок" та постачальниками електричної енергії за нерегульованим тарифом, схваленим постановою НКРЕ №631 від 18.06.2004 року, а п. 4 Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж, як вже зазначалось, встановлено обов'язок відповідача надавати енергопередавальній організації данні споживачів, тобто умови п. 2.4 ІКО виключенням п. 1.3 договору порушені не були.

Викладаючи абзац другий пункту 2.1 спірного договору у редакції, запропонованій відповідачем: "Перелік додаткових (інформаційних) послуг, що надаються Товариством на користь ПНТ, визначаються відповідною постановою НКРЕКП щодо встановлення граничного розміру плати за надання інформаційних послуг ліцензіатами з передачі електроенергії місцевими (локальними) електромережами, які мають ліцензію на право здійснення діяльності з постачання електроенергії за регульованим тарифом, постачальникам електроенергії за нерегульованим тарифом. Вартість додаткових (інформаційних) послуг Товариства встановлюється на рівні граничних показників, затверджених НКРЕКП на відповідний рік.", суди посилались на те, що положеннями Примірного договору сторонам надано право самостійно визначити розмір плати за додаткові (інформаційні) послуги, перелік яких формує державний регулятор (на даний час НКРЕ), за умови, що цей розмір не буде перевищувати граничні показники. При цьому, суди зазначили, що оскільки розмір плати за надання інформаційних послуг не є постійною величиною та регулюється НКРЕ, то при відсутності згоди сторін щодо розміру плати такий розмір слід визначити на відповідний рік.

Посилання позивача в касаційній скарзі на некоректність визначення вартості додаткових (інформаційних) послуг на рівні граничних показників, затверджених НКРЕ на відповідний рік, оскільки законодавство, яке регулює правовідносини сторін може змінюватись шляхом прийняття нових нормативних актів іншими органами державної влади, Вищий господарський суд України визнає безпідставним, оскільки по-перше, такі доводи засновані на припущеннях, а по-друге, як Цивільним так і Господарським кодексами України передбачено право сторін змінювати умови договору у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Пункти 4.2, 4.3 договору, в оскаржених судових рішеннях були викладені у редакції відповідача:

- "Комерційний облік переданої та спожитої споживачем ПНТ електричної енергії здійснюється на підставі даних приладів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, встановлених на межі балансової належності електричних мереж між Товариством та споживачами ПНТ або за допомогою АСКОЕ. АСКОЕ споживача має охоплювати всі розрахункові точки обліку електроенергії.

При встановленні приладів диференційного (погодинного) обліку електричної елегії не на межі балансової належності електромережі кількість облікової електроенергії, що споживається споживачем ПНТ, збільшується (або зменшується) на розмір втрат електроенергії в мережі з місця встановлення таких приладів до межі балансової належності мережі." (п. 4.2.),

- "У разі, якщо максимальний місячний обсяг споживання електроенергії у точці обліку споживача ПНТ за останні 12 місяців не перевищує 50 тис кВтг., встановлення приладів диференційованого (погодинного) обліку споживання електроенергії та АСКОЕ у цій точці не є обов'язковим. При цьому у разі відсутності в таких точках приладів диференційованого (погодинного) обліку електроенергії або АСКОЕ визначення погодинних обсягів купованої електроенергії проводиться на підставі даних, розрахованих згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 26.07.2012, №958 "Про затвердження Порядку визначення розрахункових погодинних обсягів споживання електричної." (п. 4.3).

Обґрунтовуючи такий висновок, суди вказали на те, що такі редакції відповідають змісту Примірного договору, а редакції запропоновані позивачем засновані на тому, що комерційний облік переданої та спожитої споживачем ПНТ електричної енергії має здійснюватись на підставі даних, встановлених лише за допомогою автоматизованої системи обліку електроенергії (АСОЕ), в той час як Примірним договором та положеннями ПКЕЕ постачальнику електричної енергії передбачено, що здійснення обліку переданої та спожитої електричної енергії може здійснюватись за допомогою приладів як диференційного (погодинного) обліку електричної енергії, так і автоматизованої системи комерційного обліку електричної енергії.

Вищий господарський суд України відхиляє посилання позивача у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно не застосували п.п. 2.22, 8.1 ІКО, якими передбачено здійснення обліку купівлі-продажу електричної енергії на оптовому ринку електроенергії за допомогою АСКОЕ, оскільки як вже зазначалось обов'язкові до укладення, в силу закону, договори сторони повинні укладати на основі Примірних договорів; зміни до Примірних договорів можуть вноситись сторонами лише за взаємною згодою; у разі відсутності обопільної згоди сторін щодо зміни або доповнення таких умов, спір має вирішити суд, який перевіряє відповідність запропонованих сторонами редакцій Примірному договору і цивільно-правовим актам; якщо зміст однієї з редакцій відповідає Примірному договору, який в свою чергу відповідає вимогам чинного законодавства, то затвердженню підлягає саме така редакція пункту договору.

Пункт 4.5 договору судами викладено у редакції, запропонованій позивачем, однак з уточненням: "В разі виходу з ладу розрахункових приладів диференційного (погодинного) обліку споживання електроенергії (складових вимірювального комплексу) у точці обліку споживача, якому ПНТ постачає електричну енергію, використовуються дублюючі прилади диференційного (погодинного) обліку (складові вимірювального комплексу), а в разі їх відсутності визначення обсягів споживання по таких точках обліку споживача здійснюється за середньодобовим графіком споживання електроенергії попереднього розрахункового періоду (до моменту виходу з ладу розрахункового приладу диференційного (погодинного) обліку споживання), про що ПНТ повідомляє Товариство протягом розрахункового періоду. ПНТ зобов'язаний в термін не більше одного місяця відновити погодинний розрахунковий облік і письмово повідомити про це Товариство. До отримання Товариством письмового підтвердження про відновлення диференційованого (погодинного) обліку та причини виходу з ладу системи погодинного обліку Товариство не погоджує Повідомлення на заявлений обсяг купівлі електричної енергії з ОРЕ на наступний місяць.". Додавши за пропозицією позивача до договору №583-14 пункт, який відсутній у Примірному договорі суди виходили з того, що обов'язок відповідача відновити у місячний строк прилади обліку у разі їх виходу з ладу, покладено на останнього також абз. 2 п. 3.11.1 Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії між ДП "Енергоринок" та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ України №631 від 18.06.2004 року, тобто узгоджується з іншими нормативно-правовими актами та не суперечить змісту Примірного договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.

Підпункт 4 пункту 5.1 судами також викладено у редакції, запропонованій позивачем, однак з уточненням: "відмовити ПНТ у погодженні Повідомлення на заявлений обсяг купівлі електричної енергії на ОРЕ на наступний розрахунковий період у разі: виникнення заборгованості ПНТ за послуги з передачі електричної енергії та/або додаткові (інформаційні) послуги, а також за іншими умовами цього Договору; наявності у Повідомленні споживача, який здійснює безоблікове споживання електричної енергії більше одного місяця." При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки безоблікове споживання (яке згідно п. 6.49 ПКЕЕ у певних випадках можливе лише протягом 30 днів), в силу відсутності вимірювання такого споживання за своєю суттю є споживанням електричної енергії при виході з ладу приладу обліку, то право позивача при наявності у споживача безоблікового споживання електричної енергії відмовити відповідачу у погодженні повідомлення на заявлений обсяг купівлі електричної енергії безпосередньо пов'язано з обов'язком відповідача забезпечити відновлення даного обліку. В свою чергу, виконання позивачем свого обов'язку погодити повідомлення обумовлено виконанням відповідачем свого обов'язку забезпечити відновлення обліку, а тому ці зобов'язання є зустрічними, органічно пов'язаними, і їх відображення в умовах договору є наслідком як існування нормативних приписів, так і логічно витікають з редакції пункту 4.5 договору. Оскільки пункт 4.5 договору надає право відповідачу протягом одного місяця забезпечити відновлення облікового споживання електричної енергії, підпункт 4 пункту 5.1 підлягає доповненню вказівкою саме на цей строк.

Доводи касаційної скарги про те, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо п. 4.5 та підпункту 5.1 Договору №583-14 призведуть до неточностей у розрахунках при виході з ладу приладів диференційованого обліку не є підставою для зміни чи скасування судових рішень в цій частині, оскільки зазначений пункт у договір №583-14 включений на вимогу позивача, однак здійснюючи оцінку його змісту суди встановили, що зазначений пункт не суперечить вимогам цивільно-правових актів, оскільки його редакція відповідає абз. 2 п. 3.11.1 Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії між ДП "Енергоринок" та постачальником за нерегульованим тарифом, затвердженим постановою НКРЕ №631 від 18.06.2004 року, яким встановлено місячний строк на відновлення засобів обліку. Іншими цивільно-правовими нормами такий строк не встановлений.

Підпункт 2 п. 6.2 в рішенні викладено у редакції, запропонованій відповідачем: "забезпечити при виконанні ПНТ умов цього Договору передачу електроенергії, що належить ПНТ, до споживачів, які уклали договори купівлі-продажу електроенергії з ПНТ". Суди зазначили, що редакція позивача, яка передбачає "передачу енергії, що належить ПНТ, споживачам, зазначеним у додатку 1 до договору" суперечить п.п. 5, 6 Порядку доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж, оскільки стосується погодження у договорі про передачу електричної енергії даних про всіх споживачів ПНТ (відповідача).

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з підстав визначених у пункті 4 зазначеного Порядку.

Підпункт 8 п. 6.2 Договору викладено у редакції запропонованій відповідачем, однак із доповненнями суду: "проводити зчитування та збір фактичних даних про погодинне споживання електричної енергії споживачами ПНТ, а також формування та передачу в ДП "Енергоринок" до 10-00 даних про погодинні обсяги купівлі ПНТ електричної енергії на Оптовому ринку з урахуванням обсягів її власного виробництва та нормативних технологічних витрат електроенергії в мережах Товариства (макет 30900), включаючи погодинні дані, що розраховані згідно з Порядком визначення розрахункових погодинних обсягів електричної енергії, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №958 від 26.07.2012 "Про затвердження Порядку визначення розрахункових погодинних обсягів електричної енергії". Товариство несе відповідальність перед ДПЕ за несвоєчасне надання, ненадання або надання недостовірних даних щодо погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачами ПНТ та купівлі ПНТ електричної енергії на ОРЕ до ДП "Енергоринок" та НЕК "Укренерго" у розмірі 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний факт такого порушення." Суди виходили з того, що така редакція зазначеного пункту відповідає наведеному у Примірному договорі порядку зчитування та збору енергопередавальною організацією даних про фактичне споживання електричної енергії споживачами постачальника за нерегульованим тарифом, однак замість постанови НКРЕ №63 від 26.01.2004 року, яка втратила чинність, але на яку здійснюється посилання в тексті Примірного договору та в редакції відповідача, в порядку якої має здійснюватись розрахунок погодинних даних, слід зазначити постанову НКРЕ №958 від 26.07.2012 року "Про затвердження Порядку визначення погодинних обсягів електричної енергії".

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що таке формулювання даного пункту щодо відповідальності позивача перед ДП "Енергоринок" суперечить ч. 3 ст. 626 ЦК України є безпідставним, оскільки така відповідальність позивача прямо передбачена п. 1.3. Постанови НКРЕ №958 від 29.07.2012 року, при цьому на відповідача (ПНТ) покладено обов'язок здійснювати постійний контроль за правильністю формування зазначених розрахункових даних.

Підпункт 4 пункту 6.3 також викладено у редакції, запропонованій відповідачем, однак з врахуванням положень постанови НКРЕ №958 від 26.07.2012 року замість постанови НКРЕ №63 від 26.01.2004 року, яка втратила чинність. Пункт викладено наступним чином: "у разі зняття показів споживання електричної енергії ПНТ або безпосередньо споживачем:

- щоденно надавати до Товариства до 9-00 години електронною поштою дані погодинного споживання електроенергії кожним споживачем ПНТ та обсяги власного виробництва електроенергії за попередню добу, розраховані відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №958 від 26.07.2012 та підпункту 8 пункту 6.2 цього Договору;

- до 10-00 години 11, 21 числа розрахункового місяця та до 10-00 години 1 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати до Товариства факсимільним зв'язком завірені підписом керівника та печаткою ПНТ дані про фактичне споживання електроенергії споживачами відповідно за 10, 20 діб та місяць".

Суди посилались на те, що запропонована відповідачем редакція зазначеного пункту відповідає редакції Примірного договору, в той час як запропонована позивачем редакція, яка полягає у покладенні на ПНТ (відповідача) обов'язку щоденно нарочним способом дублювати погодинне споживання електроенергії кожним споживачем відповідача за попередню добу не відповідає як редакції Примірного договору, так і чинному законодавству.

Посилання позивача на те, що затверджуючи вказану редакцію пп. 4 п. 6.3 суди не врахували положень абз. 3 пп. 1 п. 12.6 Інструкції про порядок здійснення розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України (додаток 3 до ДЧОРЕ) і того, що свою редакцію цього пункту позивач виклав враховуючи умови Договору купівлі-продажу електроенергії, укладеного ним з ДП "Енергоринок" є безпідставним, оскільки по-перше, норма права, на яку посилається позивач стосується виробників електричної енергії, постачальників за регульованим тарифом, безпосередньо НЕК "Укренерго", і не стосується постачальників за нерегульованим тарифом (відповідача), тому не може застосовуватись у даному випадку, а по-друге, нормативними актами такий обов'язок відповідача не передбачено, при цьому, редакція відповідача відповідає Примірному договору на передачу електричної енергії, а тому відсутні підстави змінювати її з тих підстав, що вона не співпадає з редакцією договору, який укладений позивачем та ДП "Енергоринок".

Виключаючи з договору №583-14 підпункт 10 пункту 6.3, в якому позивач зазначив, що постачальником електроенергії, яку споживач ПНТ (відповідача) спожив понад заявлений обсяг, є позивач, суди попередніх інстанцій виходили з того, що така умова договору суперечить ПКЕЕ, нормам чинного законодавства та Примірному договору, оскільки надасть можливість позивачу постачати електроенергію споживачу за недіючим договором (зупиненим на строк дії договору купівлі-продажу електроенергії, укладеного між цим споживачем та відповідачем).

Доводи заявника касаційної скарги про те, що запропонована ним редакція пп. 10 п. 6.3 повністю відповідає Примірному договору, оскільки можливість здійснення поставки позивачем споживачам ПНТ або безпосередньо ПНТ (відповідачу) прямо передбачена п. 3.4., є безпідставними, оскільки вказаний пункт Примірного договору передбачає таку можливість для позивача лише у тому випадку, якщо продаж електроенергії відповідачу припинить ДП "Енергоринок". При цьому, Вищий господарський суд України зазначає, що пунктом 9.3. ПКЕЕ передбачено матеріальну відповідальність постачальника електроенергії за нерегульованим тарифом перед споживачем за порушення договірних умов, про що відповідно до пп. 13 п. 5.5. ПКЕЕ має бути зазначено у договорі про постачання електричної енергії споживачу, оскільки така умова є істотною та обов'язковою для цього виду домовленостей, як і умова щодо договірних величин споживання електричних енергії та потужності (помісячно).

Пункт 10.1 щодо строків дії договору, суди виклали у редакції відповідача, зазначивши, що "Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2020 року.". При цьому, в оскаржених судових рішеннях попередні судові інстанції керувались тим, що спірний договір укладається сторонами на виконання договору №51 купівлі-продажу електроенергії споживачу від 27.03.2014 року, який укладений до 31.12.2020 року, а тому строк спірного договору також має бути встановлений до 31.12.2020 року, оскільки саме тривалість відносин між споживачем та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом є визначальною для встановлення тривалості відносин між сторонами у справі.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій, всупереч доводам заявника касаційної скарги, не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки нормативні акти, які регулюють умови та порядок передання електричної енергії не містять будь-яких обмежень щодо строку, на який можуть укладатись відповідні договори, і крім того Примірним договором передбачено лише те, що договір набуває чинності з дати його підписання і не встановлює конкретний строк його дії.

Викладаючи пункт 11.2 в редакції відповідача та згідно змісту Примірного договору, а саме: "Всі додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною", суди виходили з того, що додатки, перелік яких позивач пропонував зазначити у цьому пункті, не передбачені Примірним договором, а редакції пунктів договору №583-14, якими позивач пропонував ці додатки затвердити, судами були відхилені.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що суди проігнорувавши, що Примірним договором вже передбачено, що: "Всі додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною", що вже передбачає можливість та технічну необхідність додатків до договору, відхиляється, оскільки наявність у тексті Примірного договору зазначеного пункту, який між тим затверджений в оскаржених судових рішеннях, означає обов'язковість додатків, складення яких обумовлено умовами договору, а не обов'язковість їх складення взагалі.

Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному їх розумінні та тлумаченні скаржником. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, такі доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої відповідачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване, правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинам і наявним матеріалам справи, а тому їх слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року у справі №910/12039/14 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.