ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 909/331/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Бакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі№909/331/16 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина"доДержавного підприємства "Вигодське лісове господарство"за участю Прокуратури Івано-Франківської областіпро стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 в сумі 344 384,84 грн., з яких 230 490,00 грн. - орендна плата, 44 500,00 грн. неустойка, 69 394,84 грн. неустойка у вигляді подвійної плати за користування об'єктом оренди, а також зобов'язання повернення орендованого майна у судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Богославець В.М., дов. від 05.09.2016 б/н;

відповідача: Кузь А.П., дов. від 21.12.2015 б/н;

прокуратури: Гришина Т.А., прокурор відділу;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Калашник В.О.) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" (далі за текстом - ТОВ "Вектор-Долина", Товариство) до Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" (далі за текстом - ДП "Вигодське лісове господарство", Підприємство) про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.14 в сумі 344384,84 грн., з яких 230490,00 грн. - орендна плата; 445000,00 грн. неустойка; 69394,84 грн. неустойка у вигляді подвійної плати за користування об'єктом оренди, а також зобов'язання повернення орендованого майна.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 (головуючий суддя Галушко Н.А., судді Данко Л.С., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2016 змінено, доповнено абз.1 резолютивної частини рішення реченням наступного змісту: "Визнати недійсним договір оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014, укладений між ТОВ "Вектор-Долина" та ДП "Вигодське лісове господарство". В решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" звернулось із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статті 43, частини 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновки про відмову у задоволенні позову не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах. Судами допущено неправильне застосування статей 204, 207 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину. На переконання представника ТОВ "Вектор-Долина" матеріали справи містять усі докази в підтвердження наявності між позивачем та відповідачем договірних відносин та порушення відповідачем умов договору оренди від 15.05.2014 №11 щодо обов'язковості внесення орендних платежів та необхідності повернення орендованого майна у зв'язку із закінченням строку дії договору. Апеляційний суд безпідставно, без відповідного клопотання однієї зі сторін спору вийшов за межі позовних вимог та визнав договір оренди від 15.05.2014 №11 недійсним. Крім цього, апеляційний суд порушив приписи статті 29 Господарського процесуального кодексу України, залучивши до участі у справі прокуратуру Івано-Франківської області.

До Вищого господарського суду України надійшли відзиви Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" та Прокуратури Івано-Франківської області, у яких відповідач та прокурор просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.02.2016 на адресу ДП "Вигодське лісове господарство" надійшов від ТОВ "Вектор-Долина" лист-вимога за договором оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014, відповідно до якого позивач стверджував, що 15.05.2014 відповідач по справі прийняв від позивача в оплатне строкове користування транспортний засіб, автомобіль Урал 4320 з причіпом - розпуском-Е , серійний номер кузова, рами НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер причепа НОМЕР_4 за актом приймання-передачі №1 від 15.05.2014. Крім того, даним листом позивач просив повернути орендований причіп та сплатити заборгованість з орендної плати по вищевказаному договору.

24.02.2016 відповідач направив на адресу позивача лист вих. №179-04/08, яким просив надати йому копію вказаного договору, у зв`язку з відсутністю у нього такого договору та інформації щодо його укладення та направити уповноваженого представника для пред`явлення оригіналу такого договору.

Листом №04/03-01 від 04.03.2016 позивач надіслав відповідачу копію Договору оренди транспортного засобу №11 від 15.05.2014 та Акту приймання-передачі від 15.05.2014.

Як вбачається із пункту 1.1 спірного договору орендодавець (позивач) зобов'язувався передати орендареві (відповідачу) у строкове платне користування автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз, рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами НОМЕР_3; державний номер: НОМЕР_5 зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_2; рік випуску - 2005, а останній в свою чергу зобов`язувався прийняти його та використовувати виключно з метою перевезення лісопродукції і сплачувати орендну плату.

Розмір орендної плати за цим договором з урахуванням її індексації за календарний місяць становить 9850,00 грн. без ПДВ, податок на додану вартість 20%-1970,00 грн. (п.3.1).

Згідно із п. 5.1 договору, даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2015 року (п. 5.2).

Спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з відмовою відповідача сплатити заборгованість з орендної плати за договором оренди від транспортного засобу №11 від 15.05.2014, а також нарахованих на суму боргу штрафних санкцій. Підставою такої відмови слугувало проведення службового розслідування на підприємстві відповідача, за результатами якого встановлено перебування рухомого майна, що належить позивачу, а саме, транспортного засобу - Урал 4320 державний номер:НОМЕР_1 та причіпу-розпуску НОМЕР_6 на території відповідача без жодних на це правових підстав. Відповідач заперечує факт укладення договору оренди від 15.05.2014 №11.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту передачі транспортного засобу позивачем відповідачу та укладення спірного договору, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та повернення рухомого майна.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Додатково встановивши підписання договору оренди від 15.05.2014 №11 директором Тимочком І.Я. з перевищенням повноважень, з огляду на його перебування на лікарняному з 12.05.2014 до 06.06.2014 та відсутність доказів подальшого схвалення цього правочину юридичною особою чи його виконання, дійшов висновку про наявність підстав для визнання цього договору недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з наведеними висновками судів та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, підставою позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" визначено договір оренди рухомого майна від 15.05.2014 №11. Оскільки під час розгляду справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій відповідач наголошував виключно на тому, що цей договір ним не укладався, не підписувався і не виконувався, суди зобов'язані були надати цьому договору належну юридичну оцінку договору та з'ясувати питання його дійсності.

У силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, фактично дійшов висновку про те, що договір оренди рухомого майна від 15.05.2014 №11 не був укладений сторонами.

В підтвердження цього висновку, судами зокрема встановлено, що:

оренда транспортного засобу за договором від 15.05.2014 №11 жодним чином не відображена в бухгалтерському обліку як ДП "Вигодське лісове господарство", так і ТОВ "Вектор-Долина".

в журналі реєстрації господарських договорів (копія наявна в матеріалах справи) ДП "Вигодське лісове господарство" відсутній запис про реєстрацію спірного договору.

згідно пояснень головного інженера Заяць І.А. про договори оренди №17/06 та 18/06 від 14.06.2013 та договори оренди №11, 12 від 15.05.2014, ним не підписувалось жодних актів виконаних робіт чи прийому-передачі рухомого майна.

за змістом довідки ДП "Вигодське лісове господарство" встановлено, що з 15.05.2014 і по даний час перевезення лісопродукції автомобілем марки та моделі Урал 4320 з причіпом на підприємстві не здійснювалося, в журналі реєстрації подорожніх листів відомості про такий причіп - відсутні.

в поданих копіях генеральних договорів страхування наземного транспортного засобу з додатками та переліком застрахованих транспортних засобів за 2013-2015 роки , страхування транспортного засобу, що є предметом даного спору, відповідачем не здійснювалось.

Разом з цим, статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із п. 5.1 договору від 15.04.2014 №11, даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін.

До позовної заяви додано копію договору оренди майна від 15.05.2014 та акти приймання-передачі цього майна від 15.04.2014, оригінали яких були оглянуті місцевим судом у судовому засіданні. Однак, суди не надали належної юридичної оцінки цим доказам та обставинам щодо підписання згаданих договору та акту приймання-передачі сторонами договору та скріплення їх печатками, що можуть свідчити про те, що сторони досягли згоди за усіма істотними умовами договору, тобто договір у такому випадку вважається укладеним.

Крім цього, судами не досліджувалося питання відповідності форми договору (проста письмова) вимогам законодавства, встановленим для договорів оренди рухомого майна. Недотримання вимог законодавства щодо форми договору також може свідчити про неукладеність договору.

Як роз'яснено у пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Із тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається встановленого судами факту непередання рухомого майна за спірним договором позивачем відповідачу.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність факту укладення договору оренди майна від 15.04.2014 №11 зроблений судами без належного правового обґрунтування та без встановлення в підтвердження цього висновку фактичних обставин справи щодо наявності його письмової форми, підписаного та скріпленого печатками.

Безпідставним, на думку колегії суддів, є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір оренди майна укладений директором відповідача з перевищенням повноважень, оскільки останній перебував на лікарняному.

Приписами статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, директор ДП "Вигодське лісове господарство" Тимочко І.Я. перебував на лікарняному з 12.05.2014 до 06.06.2014, обов'язки директора на підприємстві наказом №94-к від 12.05.2014 були покладені на головного лісничого ОСОБА_9 тому, за висновком апеляційного суду Тимочко І.Я. не міг укласти спірний договір.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком апеляційного суду, оскільки за наказом №94-к від 12.05.2014 ОСОБА_10 мав лише виконувати обов'язки директора, натомість представництво інтересів державного підприємства, як і обсяг відповідних повноважень щодо підписання від імені підприємства договорів чи вчинення інших правочинів, залишились у директора ДП "Вигодське лісове господарство" Тимочко І.Я. Про що, до речі, наголошено у нотаріально посвідченій заяві Тимочка І.Я., поданій суду апеляційної інстанції, однак, безпідставно залишеній ним поза увагою.

Водночас, встановлені судами обставини щодо невідображення у бухгалтерському обліку спірного договору, відсутність страхування об'єкту оренди, непідписання актів прийому-передачі наданих послуг тощо, не свідчать, що договір не був укладений, а можуть свідчити про невиконання (неналежне виконання) сторонами умов укладеного між ними договору або про укладення сторонами правочину, не спрямованого на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судами не досліджувалося питання мети, з якою сторони підписали спірний договір оренди майна, який економічний результат цієї угоди.

За приписами статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Розглядаючи позов, апеляційний суд встановив, що актом ДП "Вигодське лісове господарство" б/н від 16.09.2016, який підписаний головним інженером, економістом, механіком підприємства, представником Національної гвардії та представником Вигодської селищної ради підтверджується факт відсутності зазначеного транспортного засобу на території автотранспортного цеху відповідача. При цьому, судом залишено аналогічні акти ДП "Вигодське лісове господарство" б/н від 15.07.2014, 17.11.2014, 02.02.2015, якими підтверджується протилежне. Таким чином, судом достеменно не з'ясовано, на якій правовій підставі згадане рухоме майно перебувало на території господарства, та у зв'язку з чим згадані акти складалися відповідачем.

Так, апеляційним судом не надано належної юридичної оцінки копії договору від 02.01.2014 №1 про надання послуг по перевезенню та навантаженню лісоматеріалів, акту прийому-передачі послуг від 27.06.2014. Судами також не з'ясовано економічної та виробничої доцільності укладення договору оренди транспортного засобу відповідачем, яким по суті, йому надаються послуги з перевезення лісоматеріалів за договором від 02.01.2014 №1.

Крім цього, судами залишено поза увагою лист відповідача, адресований позивачу від 03.11.2014 №333-04/08, у якому зауважено про припинення договору про надання послуг з розміщення транспортних засобів від 01.10.2013 №01/10 та вміщено вимогу прибрати з території відповідача транспортні засоби, які знаходяться там відповідно до акту від 15.07.2014. Судами не досліджено предмет договору від 01.10.2013 №01/10. Якщо серед транспортних засобів, розміщених за цим договором наявні автомобіль марки та моделі: Урал 4320 з причіпом - розпуском - Е; тип автомобіля: лісовоз, рік випуску-1988; серійний номер кузова, рами НОМЕР_3; державний номер: НОМЕР_5 зареєстрований в Калуському МРЕВ при УДАІ в Івано-Франківській області; причіп-Державний номер НОМЕР_2; рік випуску - 2005, то укладення в подальшому договорів оренди цього майна з особою, якій кошти сплачуються за розміщення цього майна вочевидь, не є спрямованим на досягнення будь-яких виробничих та господарських цілей.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

Доводи скаржника про порушення судами статті 43 Господарського процесуального кодексу України є обґрунтованими.

Водночас, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що апеляційний суд, в порушення статті 83 Господарського процесуального кодексу України вийшов за межі позовних вимог без відповідного на це клопотання сторони у справі, оскільки суд скористався наданим йому п.1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України правом визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. В такому випадку, заява сторін не вимагається.

Не підтвердилися під час касаційного перегляду доводи заявника касаційної скарги про безпідставність допуску судом до участі у справі Прокуратури Івано-Франківської області.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності факту укладення договору оренди рухомого майна від 15.05.2014 та визнання його недійсним як такого, що укладений директором з перевищенням повноважень.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 у справі №909/331/16 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко