ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 рокуp Справа № 906/1072/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця О.М.за участю представників:позивача:Пирогівський В.В. дов. від 01.11.2016 №179/2відповідача:не з'явився (про час і місце слухання справи повідомлені належним чином)прокурора:Томчук М.О. посв. від 01.08.2012 НОМЕР_1від Житомирської обласної ради Кушнір О.В. дов. від 31.05.2016 №131-к Сечін Р.С. дов. від 29.09.2016 №р-5-22/1717 розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016у справі№906/1072/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології"доКомунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання"за участі Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Територіальної громади сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради простягнення 11366246,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання" про стягнення 11366246,98 грн., з яких: 4655000,00 грн. боргу за поставлений товар за договором № 26/11-2012/32 від 29.11.2012, 2828326,99 грн. пені, 3531690,67 грн. інфляційних, 351229,32 грн. 3% річних.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 26/11-2012 від 29.11.2012 в частині оплати поставленого товару в обсязі та строки, що передбачені укладеним між сторонами правочином.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 (суддя Тимошенко О.М.) позовні вимоги задоволені частково.

З Комунальної установи "Обласна база спеціального медичного постачання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" стягнуто 4655000,00 грн. боргу, 351229,32 грн. річних, 3531690,67 грн. інфляційних, 343577,26 грн. пені, 57104,15 грн. витрат по оплаті судового збору. У позові про стягнення 2484749,73 грн. пені відмовлено.

За апеляційною скаргою Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Територіальної громади сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 (головуючий суддя - Огороднік К.М., судді : Коломис В.В., Демидюк О.О.) задоволено частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 скасоване в частині стягнення 351229,32 грн. річних, 3531690,67 грн. інфляційних, 343577,26 грн. пені. Прийняте в цій частині нове рішення про відмову у позові. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2015 скасувати, а рішення господарського суду Житомирської області від 28.07.2015 залишити в силі.

Скаржник вважає, що апеляційний суд, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, неповно з'ясував фактичні обставини справи. На думку заявника, суд апеляційної інстанції виніс постанову з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 02.11.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016, у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А., визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від сплати інфляційних та річних.

Житомирська обласна рада у відзиві на касаційну скаргу проти доводів, викладених у касаційній скарзі заперечує, просить постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 07.12.2016 представників сторін та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" та Комунальною установою "Обласна база спеціального медичного постачання" було укладено договір № 26/11-2012/32 про закупівлю медичного обладнання. Того ж дня між сторонами підписано Специфікацію на медичне обладнання, оформлену додатком № 1 до договору, якою визначено, що товаром, який постачається є: Комплекс рентгенівський діагностичний з цифровою обробкою зображення РДК-ВСМ-18 (виробник - ТзДВ "КВО "Медапаратура") у кількості 8 комплектів, загальною вартістю 5320000,00грн. без ПДВ.

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник, що є переможцем відкритих торгів на закупівлю: 33.10.1 Устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного (Рентгенівські апарати для діагностики - 8 од.) (надалі - Товар) поставляє для замовника Товар, зазначений в специфікації на медичне обладнання (додаток № 1 до Договору), а замовник купує товар в асортименті та за цінами згідно специфікації, що надається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.3 договору).

Згідно пункту 4.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку-фактури з відтермінуванням платежу протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту одержання товару на склад покупця. У разі затримки бюджетного фінансування покупець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати товару, а розрахунки за поставлений товар здійснюються при отриманні покупцем бюджетного фінансування закупівлі.

Пунктом 6.3 договору позивач зобов'язався поставити товар у строки, встановлені цим договором; забезпечити якість товару, встановленим умовам Договору; провести первинний інструктаж персоналу замовника; здійснити установку, налагодження та введення в експлуатацію обладнання протягом 30 календарних днів з моменту 100% оплати товару замовником та отримання листа про готовність приміщення де обладнання буде встановлено відповідно до вимог виробника обладнання.

Судами встановлено, що позивач 21.12.2012 здійснив поставку обладнання відповідачу на суму 4655000,00 грн., про що складено акт здачі-прийняття медичного обладнання згідно з договором № 26/12-2012/32 від 29.11.2012. Того ж дня сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до умов якої зменшено обсяг закупівлі товару та загальну вартість договору до 4655000,00 грн.

Згідно пункту 6.1 договору замовник зобов'язаний своєчасно проводити оплату за отриманий товар; у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до 31.12.2012 включно, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар на загальну суму 4655000,00 грн.

Проте, всупереч умовам договору, відповідач за поставлене обладнання розрахунок належним чином не провів.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 4655000,00 грн. місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, виходив із доведеності матеріалами справи вказаної заборгованості за поставлене обладнання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки.

Нормами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки обладнання, передбачене договором, було повністю та належним чином поставлене позивачем та прийняте відповідачем, що підтверджується наявними у справі актами здачі-приймання медичного обладнання, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити наданий позивачем товар.

Щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних, річних та пені апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками місцевого суду та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині виходив з наступного.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Апеляційний господарський суд вказав, формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічну правову позицію наведено у Листі Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" та постановах Верховного Суду України від 06.06.2012, від 24.10.2011 у справах № 6-49цс12 та 6 №-38цс11.

А відтак, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені.

При цьому, пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

А відтак, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Правову позицію суду стосовно того, що за своєю правовою природою нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, є особливим заходом відповідальності, що мають компенсаційний характер, також наведено у постанові Верховного Суду України від 25.06.2014 у справі № 6-25цс14 та постановах Вищого господарського суду України по справах від 28.02.2013, від 21.04.2011, від 18.06.2014 № 14/094-12, № 37/403, № 910/21089/13.

За приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 4.1 договору у разі затримки бюджетного фінансування покупець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати товару, а розрахунки за поставлений товар здійснюються при отримані покупцем бюджетного фінансування закупівлі.

Тобто, при укладанні спірного договору контрагентами було досягнуто згоди щодо звільнення замовника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, порушення строків внесення плати, у разі, якщо таке порушення стало наслідком ненадходження бюджетних коштів.

Апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що у даному випадку сторонами не визначено, від якого саме виду відповідальності звільняється замовник від штрафної чи компенсаційної, а наведено лише загальну категорію, що фактично включає як штрафні санкції, так і компенсаційні виплати.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, визначення сторонами у договорі № 26/11-2012/32 від 29.11.2012 будь-яких підстав для звільнення сторони від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, в повному обсязі узгоджується зі свободою договору, що визначена статтями 6, 627 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, виходячи із умов договору та з огляду на те, що порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за спірним правочином сталось саме внаслідок несвоєчасного надання бюджетного фінансування, дійшов вірного висновку, що відповідач у відповідності до пункту 4.1 договору звільняється від відповідальності за порушення строків внесення оплати за поставлений позивачем в межах вказаного правочину товар, а враховуючи правову природу заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як відповідальності компенсаційного характеру, зазначив про відсутність підстав для застосування до відповідача такого виду спеціальної компенсаційної відповідальності, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, а також нарахування пені.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення порядку звернення прокуратури до суду судова колегія відхиляє з огляду на наступне.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

При цьому, прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених нормами Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі №1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Зміст поняття "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (стаття 20 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду в частині стягнення річних, інфляційних та пені і відмовлено у позові в цій частині, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115 1117 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз медицини та технології" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі №906/1072/15 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець