ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 902/538/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниціна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2016у справі № 902/538/14 Господарського суду Вінницької областіза позовомЗаступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України, 2.Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінницідо1.Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, 2.Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військова частина А0735проскасування розпорядження та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивача-1Барда С.Ю.- - позивача-2Ткачук О.С.- - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2Середа А.В.- - третьої особине з'явився- - ГПУКоркішко В.М.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року Заступник Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військової частини А0735, в якій просило суд визнати недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області № 162 від 30.03.2007 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарства", серія ЯЯ №017894, зареєстрований 07 серпня 2007 року за № 030787800002.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області без достатніх правових підстав включила земельну ділянку, яка належить до земель оборони та перебуває на обліку КЕВ м. Вінниці, до складу земель, які підлягають передачі Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство".

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.01.2016 (головуючий Маслій І.В., судді: Тварковський А.А., Грабик В.В.) у даній справі позов задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (головуючий Гулова А.Г., судді: Грязнов В.В., Петухов М.Г.) у даній справі вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишити в силі.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, скаржник послався на те, що судом апеляційної інстанції невірно визначено початок перебігу позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Хмільницьке лісове господарство" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення.

Міністерство оборони України, Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області, Військова частина А0735 не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області, Військова частина А0735 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Ради Міністрів Української республіки від 14 грудня 1970 № 1104-0036 та від 24 грудня 1970 року № 1158-0039 військовій частині 35480 (на даний час А0735) для державних потреб було надано в постійне та безстрокове користування земельну ділянку площею 269 га.

На підставі вказаних розпоряджень Виконкомом Вінницької обласної ради депутатів трудящих 19.10.1973 видано державний акт на право користування землею (а.с. 8-17, т.4).

30.03.2007 Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області видано розпорядження № 162, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району з визначеною площею 7641,9238 га, надано вказаній особі в постійне користування відповідні земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку лісового фонду площею 40 га, яка відноситься до земель оборони та дозволено виготовити відповідні державні акти на право постійного користування земельними ділянками (з урахуванням розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області від 17.04.2007 № 215, яким внесено зміни до розпорядження № 162 від 30.03.2007).

На підставі розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області № 215 від 17 квітня 2007 року Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство " видано державний акт серія ЯЯ № 017894 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 636,3957 га на території Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення лісового господарства.

Акт зареєстровано Хмільницьким районним відділом земельних ресурсів в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 030787800002 від 07 серпня 2007 року.

В своєму позові прокурор послався на те, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області без достатніх правових підстав включила земельну ділянку площею 636,3957 га, яка належить до земель оборони та перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, до складу земель, які підлягають передачі Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство" в користування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора та послався на те, що оспорюване рішення порушує права позивачів на володіння та користування земельною ділянкою, оскільки відповідач-1 - Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області фактично передав відповідачу-2 - ДП "Хмільницький лісгосп" земельну ділянку, яка перебуває в користуванні Міністерства оборони України та обліковується за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниці на підставі державного акту на право користування землею 1973 року, що підтверджено висновками земельно-технічної експертизи.

Постанова апеляційного господарського суду, якою вказане рішення суду скасовано, обґрунтована спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів вважає що прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Статтями 256, 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В своїх заявах щодо застосування строків позовної давності (т.1, а.с.106, 225), відповідач-1 - Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області посилається на те, що прокуратурою пропущено строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, без поважних причин, у зв'язку з чим, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

В пункті 2.2. своєї постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що висновок про застосування позовної давності має відображатися у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не розглянув питання щодо застосування позовної давності. Текст судового рішення не містить ніяких висновків з приводу заяв відповідача-1 про застосування позовної давності, що є порушенням вимог статей 84, 105 ГПК України щодо змісту судових рішень.

Апеляційний господарський суд, застосовуючи норми матеріального права, які регулюють позовну давність, виходив з того, що позивачі могли та повинні були довідатися про порушення своїх прав на час проведення інвентаризації військового майна, періодичність проведення якої, передбачена діючим законодавством. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачі мали можливість дізнатися про порушене право в першому кварталі 2008 року, коли повинна була бути проведена інвентаризація, а тому початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з 31.03.2008.

Такі висновки колегія вважає недостатньо обґрунтованими.

За своєю суттю інвентаризація - це спосіб бухгалтерського обліку, за допомогою якого виявляється нестача майна.

Відповідно до пункту 2 Положення "Про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах", затвердженого Постановою КМУ № 748 від 03.05.2000, інвентаризація військового майна це перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об'єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо.

Таким чином, інвентаризація це перевірка фактичної наявності майна і співставлення отриманих даних з відповідним внутрішнім обліком.

Процедура проведення внутрішньої інвентаризації не передбачає участі в ній державної адміністрації чи суміжного користувача земельної ділянки.

Проведення внутрішньої інвентаризації само по собі не свідчить про те, що спірні розпорядження державної адміністрації та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою суміжного користувача були передані позивачам, або вони були повідомлені зазначеними особами про їх наявність.

За таких обставин, обов'язок проведення інвентаризації сам пособі не свідчить про те, що позивачі чи прокурор за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірної земельної ділянки іншими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають. В даному випадку порушення були допущені як судом першої інстанції, який не розглянув заяву про застосування строку позовної давності, так і судом апеляційної інстанції, висновки якого не можуть бути визнані достатньо обґрунтованими.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення Господарського суду Вінницької області від 25.01.2016 у справі № 902/538/14 скасувати.

Справу № 902/538/14 направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга