ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 910/6191/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 07.06.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.08.2016у справі№910/6191/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 4 678 281,98 грн.за участю представників:від позивача:Пронюк В.Я.,від відповідача:Мицько Р.М.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 4 293 077,38 грн. інфляційних втрат, 385 204,60 грн. 3% відсотків річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/6191/16 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 (колегія суддів у складі: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачем було подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (покупець) 29.01.2010 укладено договір № 2010-09-06/10-42-Р поставки природного газу, відповідно до якого постачальник передає покупцеві у 2010 році у власність імпортований природний газ з ресурсу 2009 року, в обсязі до 18,0 млн. куб. метрів, для подальшої реалізації промисловим споживачам та газорозподільним підприємствам (додаток № 3 до договору), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 4.1. договору сторони погодили, що ціна за 1000 куб. м. природного газу у 2009 році становить 2 014,25 грн. без урахування податку на додану вартість (ПДВ), збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів та транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 20% - 402,85 грн, ціна газу разом з ПДВ- 2 417,10 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору розрахунки за газ здійснюються покупцем грошовими коштами у гривнях шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості обсягу газу, що передається, протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання зазначеного у пункті 3.4. акту приймання-передачі газу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на виконання умов договору, протягом 2010 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 619 491,53 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 у справі №910/5770/13 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 5 619 491,53 грн. заборгованості, 650 708,47 грн. інфляційних нарахувань, 505 894,63 грн. 3% річних; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 у справі №910/5770/13 змінено в частині стягнення інфляційних втрат. Стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 612 055,72 грн. інфляційних нарахувань; в іншій частині рішення залишено без змін.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач просить стягнути з відповідача донараховані суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Статтею 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який набув чинності 04.06.2011, передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Положеннями ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" передбачено , що на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню, зокрема:

- заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Заборгованість ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України" (п. 2.1.1. ст.2 Закону);

- заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (п. 2.2. ст. 2 Закону).

Зі змісту наведеної ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" вбачається, що на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п. 2.2 не містить таких обмежень.

Відповідно до п. 6 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 (далі - Порядок), для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Згідно з п. 7 вказаного Порядку заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3 відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 р. по 1 січня 2011 р., щодо стягнення яких до набрання чинності Законом розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з тим, що положення ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст. 1 Закону, а не право на списання.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п. 2.2 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 вказаного Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість за спожитий газ у період з 01.01.1997 до 01.01.2011.

Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" втратив чинність 30.06.2012.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з січня по грудень 2010 року, після втрати Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Пунктом 3 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить після закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", стягнути на свою користь інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Враховуючи, що списання визначене положенням ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" носить імперативний характер і не обмежено періодом нарахування інфляційних, 3% річних та пені, а виключно періодом виникнення заборгованості, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності вказаним Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Правомірними також є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 роз'яснено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то правомірно відмовили у застосуванні позовної даності.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення та постанови судів попередніх інстанцій колегія суддів не вбачає.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі №910/6191/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

О. Попікова