ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 910/16151/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 (головуючий суддя Алданова С.О., Зубець Л.П., Андрієнко В.В.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 06.08.2015 (суддя Привалов А.І.)у справі№ 910/16151/15 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"простягнення коштів,за участю представниківпозивачаОрел С.С.,відповідачаЦелевич О.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Фудмережа" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитом в розмірі 69553988,00 грн., заборгованість за несплаченими відсотками - 4540399,23 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків - 223993,04 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 14465,76 грн., 27% річних за несвоєчасне погашення відсотків - 111996,52 грн., 27% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 10578,08 грн. та втрати від інфляції - 14000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 256, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 111, 123 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином невиконання або неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 13.02.2015 між ПАТ "Банк "Київська Русь" (за договором - банк) та ТОВ "Фудмережа" (за договором - позичальник) уклали кредитний договір № 11613-20/15-1 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки та інші платежі.

Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 69653988,00 грн.; кінцевий термін повернення кредиту - 12.02.2016; ціль використання кредиту - поповнення обігових коштів; відсоткова ставка за користування кредитом - 25% річних.

Відповідно п. 1.2. договору кредит надається окремими частинами або повною сумою в межах встановленого ліміту кредитної лінії. Останню частину кредиту позичальник може отримати не пізніше 11.02.2016.

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником відповідно до графіка.

Згідно з п. 4.3 договору у випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків повернення кредиту сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та наступного робочого дня переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту зазначену в п.1.1.2 договору.

За п. 4.6 договору сплата позичальником відсотків здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день місяця, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом.

Відсотки, нараховані за останній (неоплачений) період користування, сплачуються позичальником одночасно з остаточним поверненням кредиту.

У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків сплати відсотків сума несплачених у строк відсотків вважається простроченою та переноситься банком на рахунки для обліку прострочених нарахованих доходів не пізніше наступного робочого дня після встановленого строку сплати процентів.

Згідно з п. 4.12 договору всі платежі позичальника, передбачені договором, вважаються здійсненими у встановлений строк, якщо сума платежів в повному розмірі надійшла на рахунок банку до закінчення операційного дня банку, що є останнім днем строку сплати платежу, передбаченого договором.

Згідно з меморіальним ордером № 2896 від 13.02.2015 позивач виконав взяті на себе за договором зобов'язання та перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 69653988,00 грн. Проте відповідач в порушення умов договору своєчасно не сплатив відсотки за користування кредитом, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість.

30.04.2015 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про відкликання кредиту № 3565/20 від 30.04.2015.

За п. 9.2.1 кредитного договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є поручителями позичальника (заставодавцями, іпотекодавцями, гарантами), умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання будь-якого з наступних випадків, зокрема: порушення позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені договором.

10.06.2015 позивач надіслав на адресу відповідача лист за № 4714/16 від 05.06.2015 з вимогою погасити заборгованість за кредитом у сумі 69553988,00 грн., заборгованість за несплаченими відсотками - 4540399,23 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків - 223993,04 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 14465,76 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення відсотків - 111996,52 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 235903,52 грн., інфляційні втрати - 14000,00 грн. Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 193 ГК України передбачає, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, що відповідач не надав доказів належного виконання умов кредитного договору в частині своєчасної сплати основної заборгованості та відсотків за користування кредитом.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 69.553.988,00 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 4.540.399,23 грн. задоволена правомірно.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 223.993,04 грн. та пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 14.465,76 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.1 договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих відсотків за користування ним та /або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

У випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованим відсоткам та іншими платежами згідно договору з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також 27% річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

За змістом п. 8.6 договору позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з приписами ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до ст. 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі: пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 223.993,04 грн. та пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 14.465,76 грн.

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 30% річних за несвоєчасне погашення відсотків - 111.996,52 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 235.903,52 грн. та інфляційні втрати - 14.000,00 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Як вбачається з умов п. 8.2 договору, сторони передбачили інший розмір річних за користування чужими коштами, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме: 27% річних від простроченої суми.

Однак господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснив розрахунок річних за користування чужими коштами, виходячи зі ставки 30%, що суперечить умовам п. 8.2 договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції щодо здійснення перерахунку річних за користування чужими коштами, виходячи зі ставки 27%. Отже розмір річних за несвоєчасне погашення відсотків становить 111.996,52 грн., за несвоєчасне погашення кредиту - 10.578,08 грн. та інфляційні втрати, які нараховані за несвоєчасне погашення кредиту - 14.000,00 грн.

Крім того позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4.000,00 грн., нарахованого на підставі пп. 6.1.15 договору, яким передбачено, що протягом строку дії договору забезпечити надходження 100% грошових потоків від діяльності магазинів (інкасація ПАТ "Банк "Київська Русь" грошової виручки) за адресами: м. Київ, вул. Кудряшова, 1; м. Київ, вул. Залізничне шосе, 57; м. Київ, вул. Лятошинського, 14; м. Київ, вул. Милославська, 16, на поточні рахунки, що відкриті чи будуть відкриті в ПАТ "Банк "Київська Русь".

Колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про порушення відповідачем пп. 6.1.15 договору, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що він не був присутнім під час розгляду справи місцевим судом, що позбавило його можливості надати відповідні докази та пояснення у справі, зокрема, щодо розміру заборгованості за кредитним договором №11613-20/15-1 від 13.02.2015. Як вбачається з матеріалів справи, даний спір розглядався в суді першої інстанції в межах встановленого ГПК України двомісячного строку з відкладенням розгляду справи за клопотанням відповідача, в т. ч. для витребування доказів від відповідача.

Крім того в суді апеляційної інстанції справа перебувала майже рік (з вересня 2015 по серпень 2016 року) з об'єктивних причин (зміни складу суду та оскарження проміжних процесуальних документів). Однак протягом цього часу відповідачем не було надано до справи жодного контррозрахунку розміру заборгованості за кредитним договором №11613-20/15-1 від 13.02.2015, доказів на підтвердження такого контррозрахунку та інших обставин, які могли б свідчити про належне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором. А тому посилання ТОВ "Фудмережа" на невірність наведених розрахунків, здійснених судами, є безпідставними.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачаєтьсяКеруючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 910/16151/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова