ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 901/1291/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Ляшко І.І. дов. від 18.10.2016 відповідача:ОСОБА_5 - керівник третьої особи:ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер"на ухвалуГосподарського суду міста Києва від 25.07.2016та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№ 901/1291/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер"третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 прозвернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016, позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, а саме їдальню дитячого оздоровчого табору "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з столової (літ. А) площею 1631,4 кв.м., підвалу (літ. А.) площею 29,8 м.кв, навісу (літ. а), загальною площею 1661,0 кв.м. в рахунок задоволення грошових вимог до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20733 від 31.08.2007 за кредитом та відсотками в розмірі 816 859,97 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США становить 6 529 161,74 грн. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки - їдальні дитячого оздоровчого табору "ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом її продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною в розмірі 1 409 000,00 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер" на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" 68 820,00 грн. судового збору.

23.02.2016 на виконання рішення суду видано відповідні накази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та виправлено помилку в наказах Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 23.02.2016, а саме: замість: - "Наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 04.02.2016" вказано: "Наказ дійсний для пред'явлення до виконання до 04.02.2017".

05.07.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер" надійшла заява про визнання наказів Господарського суду м. Києва від 23.02.2016 у справі №901/1291/13 такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.07.2016 (суддя Мудрий С.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер" про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню відмовлено.

Ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували існування обставин, за наявності яких господарський суд, у розумінні приписів статті 117 Господарського процесуального кодексу України, може визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейдер" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер" та визнати накази Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №901/1291/13 такими, що не підлягають виконанню.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, приписів статті 117 Господарського процесуального кодексу України, а також на невідповідність висновків судів обставинам справи. При цьому скаржник наголошує на припиненні зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20733 від 31.08.2007 у зв'язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк".

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів статті 124 Конституції України та статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 2, 3 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу.

Частиною 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

У пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що частина четверта статті 117 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Звертаючись із заявою про визнання наказів Господарського суду м. Києва від 23.02.2016 у справі №901/1291/13 такими, що не підлягають виконанню, заявник обґрунтовував свою позицію тим, що обов'язок боржника (відповідача) по відношенню до позивача відсутній повністю у зв'язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України між третьою особою та позивачем згідно заяви про таке зарахування від 04.07.2013, яка була надіслана позивачу.

Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ "Рейдер" про визнання наказів Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 901/1291/13 такими, що не підлягає виконанню, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на відсутність доказів проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, що унеможливлює висновок про припинення зобов'язань ТОВ "Рейдер" перед ПАТ "Енергобанк" за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №20733 від 31.08.2007. Відтак заявником не доведено обставин, які б підтверджували існування обставин, за наявності яких господарський суд, у розумінні приписів статті 117 Господарського процесуального кодексу України, може визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні заяви про визнання наказів Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №901/1291/13 такими, що не підлягають виконанню з огляду на таке.

У відповідності до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Відповідно, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Однак сам по собі факт подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог, за відсутності доказів виконання такої заяви про зарахування іншою стороною (наприклад відображення в бухгалтерському обліку відповідних змін), не свідчить про проведення такого зарахування, внаслідок якого припиняється зобов'язання.

Відтак відсутні правові підстави для висновку про те, що обов'язок боржника припинився.

З огляду на викладене колегія суддів визнає непереконливими доводи заявника касаційної скарги щодо порушення судами статей 601, 602 Цивільного кодексу України.

Разом з тим доводи заявника касаційної скарги зводяться до оскарження по суті рішення від 25.11.2013 у даній справі, а не мотивів оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви Товариства про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню. Однак доказів касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає безпідставними покладені в основу заперечення скаржника доводи про встановлення постановою ВГСУ від 10.03.2015 у справі № 910/13784/13 преюдиційних фактів існування заборгованості банку перед ОСОБА_5, станом на проведення зарахування зустрічних вимог згідно заяви позичальника від 04.07.2013, оскільки постановою касаційної інстанції, тим більше якою справу передано на новий розгляд, преюдиційні факти не можуть встановлюватись (абз. 5 п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18).

Згідно зі статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши відповідно до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в ухвалі та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто заяву ТОВ "Рейдер" про визнання наказів Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 такими, що не підлягають виконанню, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних ухвали і постанови та прийняття нового рішення про задоволення зави - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейдер" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі №901/1291/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець