ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 925/692/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Черкаської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.07.2015у справі№ 925/692/15 Господарського суду Черкаської областіза позовомЧеркаської міської радидоПриватного підприємства "Болід"простягнення 20 624, 99 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаЛітовкіна Л.В.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Черкаська міська рада звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Болід", в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь 18 777, 55 грн. заборгованості за угодою про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010 та 1 847, 44 грн. нарахованої пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.05.2015 (суддя Спаських Н.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 (головуючий Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.) у даній справі в позові відмовлено повністю. Визнано недійсною угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010.

Судові рішення мотивовані тим, що вказана угода не відповідає приписам чинного на момент її укладення Закону України "Про плату за землю", оскільки на той час не було передбачено такого виду платежу як плата за користування прибудинковою територією, тим більше, за відсутності виділення земельної ділянки та надання її особі у власність чи в оренду, що не спростовано позивачем. Суди дійшли висновку, що за таких обставин відповідач не повинен сплачувати позивачу плату за користування прибудинковою територією, тому вимоги Черкаської міської ради про стягнення боргу та пені задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Черкаська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги касатор послався на те, що користування землею в Україні є платним і всі землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати плату за землю, проте, внаслідок невиконання відповідачем його договірних зобов'язань, а також порушення ним вимог чинного законодавства, міський бюджет м. Черкаси недоотримав 18 777, 55 грн. за угодою від 29.09.2010. Черкаська міська рада є власником землі, що перебуває у комунальній власності територіальної громади, в тому числі і прибудинкових територій житлового фонду, і оскільки власник на свій розсуд володіє та використовує належне йому майно, то міська рада має законне право передавати у користування (в тому числі за відповідну плату) іншим особам частини прибудинкових територій та визначати порядок їх використання.

Приватне підприємство "Болід" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.09.2010 між Черкаською міською радою (землевласником; позивачем у справі) та Приватним підприємством "Болід" (землекористувачем; відповідачем у справі) укладено угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території, за умовами якої сторонами узгоджено питання сплати землекористувачем на користь землевласника коштів за користування частиною прибудинкової території. Об'єктом угоди є частина прибудинкової території за адресою: м. Черкаси, вул. Остафія Дашковича, 29/3, яку використовує землекористувач, маючи у власності нежитлове приміщення. Угоду укладено до 01.10.2013.

Угода набуває чинності з дати її реєстрації в книзі реєстрації угод про справляння плати за користування частиною прибудинкової території (пункт 2.2. угоди).

Угода зареєстрована в управлінні земельних ресурсів та землеустрою департаменту архітектури, будівництва та землеустрою 29 вересня 2010 року за № 755, про що у книзі обліку Угод про плату за користування частиною прибудинкової території зроблено запис.

Пунктом 3.1. угоди передбачено, що за користування частиною прибудинкової території, землекористувач сплачує плату у грошової формі у розмірі у визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не повністю вніс плату за користування частиною прибудинкової території, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості та нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. Матеріально-правовою підставою позову позивачем визначені приписи частини другої статті 410, статті 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 96, 206 Земельного кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсною угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010 та відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості та пені, колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.09.2010 між Черкаською міською радою (землевласником; позивачем у справі) та Приватним підприємством "Болід" (землекористувачем; відповідачем у справі) було підписано угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території, відповідно до пункту 1.1 якої об'єктом угоди є частина прибудинкової території за адресою: м. Черкаси, вул. Остафія Дашковича, 29/3, яку використовує землекористувач, маючи у власності нежитлове приміщення.

У пункті 2.1. сторонами обумовлено, що вказана угода укладається до 01.10.2013.

Відповідно до пункту 3.1. угоди, за користування частиною прибудинкової території землекористувач сплачує плату у грошовій формі, у розмірі визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793.

З 01.12.2010 щомісячна плата за користування частиною прибудинкової території складає 262,40 грн. та вноситься землекористувачем до 10-го числа місяця наступного за звітним (пункт 3.4 угоди).

За приписами статті 206 Земельного кодексу України, яка також визначена позивачем як підстава позову, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

До обов'язків землекористувачів, які визначені у статті 96 вказаного Кодексу, входить, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції, чинній на момент укладення спірної угоди), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі статтею 288 якого, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Як вбачається зі змісту угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010, об'єктом угоди є частина прибудинкової території, яку використовує відповідач, орендуючи нежитлове приміщення, а предметом угоди є справляння плати за користування частиною прибудинкової території.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, станом на момент укладення між сторонами угоди від 29.09.2010, визначались Законом України "Про плату за землю", проте, як встановлено судами під час розгляду справи, вказаним Законом не передбачалось такого виду платежу як плата за користування прибудинковою територією, тим більше, за відсутності виділення земельної ділянки у встановленому законом порядку та надання її відповідачу у власність чи в оренду.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010 не відповідає законодавству України чинному на момент її укладення.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Оскільки чинним на момент укладення угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 29.09.2010 Законом України "Про плату за землю" не передбачалось такого виду платежу як плата за користування прибудинковою територією, а земельна ділянка відповідачу у встановленому законом порядку не виділялась, відповідне рішення уповноваженим органом не приймалось, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо наявності підстав для визнання вказаної угоди недійсною на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та вважає правомірними висновки судів про відмову у задоволенні позову міської ради про стягнення боргу та пені за такою угодою.

Посилання касатора на приписи статей 96, 206 Земельного кодексу України колегія суддів вважає помилковим, оскільки, як встановлено судами під час розгляду справи між сторонами не існувало правовідносин, пов'язаних із землекористуванням, а посилаючись на частину другу статті 410 Цивільного кодексу України позивачем залишено поза увагою, що у вказаній нормі закріплені загальні положення щодо обсягу прав та обов'язків землекористувача чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, які можуть бути здійсненні відповідно до закону та договору емфітевзису.

Стосовно доводів касатора про укладення угоди від 29.09.2010 та здійснення розрахунку плати за користування частиною прибудинкової території Приватним підприємством "Болід" на підставі рішення Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що по-перше, в матеріалах справи вказане рішення відсутнє, а по-друге, наявність такого рішення, яке як зазначав касатор не скасоване та не визнано недійсним, не спростовує встановлених судами обставин щодо невідповідності угоди від 29.09.2010 вимогам закону.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 у справі № 925/692/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова