ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 922/5765/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівКартере В.І. Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївнина рішення від та на постанову відГосподарського суду Харківської області 11.02.2015 Харківського апеляційного господарського суду 16.06.2015у справі Господарського суду№ 922/5765/14 Харківської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" у м. Харковіпростягнення коштіву судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Картере В.І. від 06.10.2015 № 02-05/753 розгляд справи № 922/5765/14 Господарського суду Харківської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Картере В.І., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

12.12.2014 Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" у м. Харкові про стягнення залишку коштів на рахунку, пені та втрат від інфляції, та зарахування їх на інший рахунок.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2015 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.02.2015) у справі № 922/5765/14 (суддя Светлічний Ю.В.) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" у м. Харкові на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 41 005, 40 грн., пеню у розмірі 2 791, 70 грн., та інфляційні втрати у розмірі 1 369,78 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 922/5765/14 (колегія суддів у складі: Пелипенко Н.М. - головуючий суддя, судді Бондаренко В.П., Камишева Л.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2015 у справі № 922/5765/14 в частині стягнення пені у розмірі 2 791, 70 грн. змінено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" у м. Харкові на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 пеню у розмірі 2 682, 29 грн.; в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 922/5765/14, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 922/5765/14 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Порядок розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами визначено у статтях 15-17 ГПК України.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Пунктом 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" унормовано, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Частиною 4 статті 28 ГПК України унормовано, що повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відокремлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Відповідно до п. 20.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Згідно з п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" у м. Харкові.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю, виходив з того, що згідно із п. 2.3 Положення про Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", відділення не є юридичною особою і діє в якості відокремленого підрозділу банку та відкривається на балансі банку, має круглу печатку, штамп і бланки з фірмовим знаком банку; даний спір випливає з діяльності Відділення № 133 Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" у м. Харкові.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається за місцем знаходження відособленого підрозділу не тільки коли спір пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, але і за умови, що йому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи, яке визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, в порушення зазначених вимог, не досліджував коло повноважень Відділення № 133 стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк".

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив даних порушень місцевим господарським судом норм процесуального права.

Водночас, спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в тому числі з використанням систем дистанційного обслуговування рахунку № НОМЕР_1 від 08.04.2014.

Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно із частинами 1, 3 статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позивач, відповідно до умов договору банківського рахунку, звернувся до відповідача з платіжними дорученнями про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку; натомість, банком платіжні доручення були виконані частково на суму 20 000,00 грн., залишились невиконаними зобов'язання на суму 41 045, 00 грн.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, постановою правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.11.2014 № 123 в ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.11.2014 № 128 призначено Славкіну Марину Анатоліївну уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Водночас, суд першої інстанції приймаючи рішення не врахував положень пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що обмеження встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, не врахував, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не є вкладниками у розумінні пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відтак дійшов помилкового висновку про те, що обмеження встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на дані правовідносини.

Крім того, як вже зазначалось, предметом даного позову є вимога позивача стягнути залишок коштів на рахунку, пеню та втрати від інфляції, та зарахувати їх на інший рахунок.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами, у разі розірвання договору банківського рахунку, в тому числі за заявою клієнта поданій у будь-який час.

Пунктом 8.2 договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в тому числі з використанням систем дистанційного обслуговування рахунку № НОМЕР_1 від 08.04.2014 сторони передбачили, що у разі припинення дії цього договору та у випадку закриття поточного рахунку за бажанням клієнта, банк здійснює заключні операції за рахунком, у тому числі перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення клієнта на рахунок клієнта в іншому банку, зазначений в заяві про закриття рахунку.

Водночас, суди попередніх інстанцій, задовольняючи даний позов, залишено поза увагою та правовим дослідженням питання щодо припинення/неприпинення договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 08.04.2014.

Разом з тим, у пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" роз'яснено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. Якщо позивачем не виконано відповідних вимог суду у встановлений останнім строк, суд може вжити щодо позивача заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК, та/або залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Однак, як вбачається з позовної заяви позивач виклав альтернативні вимоги про стягнення залишку коштів на рахунку та перерахування їх на інший рахунок, в той час як ч. 3 ст. 1075 ЦК України передбачено, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок.

Відтак, судам попередніх інстанцій необхідно було зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 922/5765/14.

Справу № 922/5765/14 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді В.І. КАРТЕРЕ

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ