ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 921/84/15-г/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормтрейд", с. Мишковичі, Тернопільська обл.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 рокуу справі господарського суду Тернопільської областіза позовомПрокурора міста Тернополя в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ від імені якого діє Тернопільська філія Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м. ТернопільдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормтрейд", с. Мишковичі, Тернопільська обл.простягнення заборгованості в сумі 713 179,25 грн.

за участю представників

прокуратури: Збарих С.М., посвідчення від 05.09.2014 року № 028728,

позивача: Пилипенко А.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Прокурор міста Тернополя в інтересах держави в особі державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" від імені якого діє Тернопільська філія Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (далі за текстом - НАК "Украгролізинг") звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормтрейд" (далі за текстом - ТОВ "Комбікормтрейд") про стягнення з відповідача 713 179, 25 грн. заборгованості за повторним договором фінансового лізингу, з яких: 519 998, 71 грн. основного боргу, 163 546, 97 грн. інфляційних втрат та 29 633, 57 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.04.2015 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Комбікормтрейд" на користь ДПАТ "НАК "Украгролізинг" 163 546, 97 грн. інфляційних втрат, 29 633, 56 грн. 3 % річних; провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 519 998, 71 грн. - припинено; в решті позовних вимог - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що оскільки відповідач під час розгляду справи добровільно сплатив основну заборгованість у розмірі 519 998, 71 грн., провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України; в той же час, з огляду на те, що судами встановлено несвоєчасне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів згідно графіку їх оплати, вимоги про стягнення 163 546, 97 грн. інфляційних втрат та 29 633, 56 грн. 3 % річних (після здійснення перерахунку судом) є законними та обгрунтованими.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Комбікормтрейд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 09.04.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 року і прийняти нове рішення у справі, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурором та позивачем відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Розпорядженням від 05.10.2015 року № 03-05/1599 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.02.2004 року ВАТ "НАК "Украгролізинг", найменування якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року № 951 змінено на ДПАТ "НАК "Украгролізинг", (лізингодавець) та товариством з додатковою відповідальністю "Затишанське хлібоприймальне підприємство" (первісний лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 15-04-177фл, відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до Договору "Кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів (п. 1.1 Договору).

Строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання - передачі між сторонами та постачальником, що укладається у 5-ти автентичних примірниках і є підставою для передачі предмета лізингу (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк лізингу, дата і адреси місця передачі предмета лізингу встановлюються додатками до Договору.

Відповідно до п. 3.5.2. Договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з лізингодавцем графіком сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 8.1 Договору останній вступає в дію з моменту укладення і діє до повного виконання сторонами положень Договору.

Також сторонами було підписано додатки до Договору фінансового лізингу, якими визначено кількість, ціну, вартість предмета лізингу та графік сплати лізингових платежів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору фінансового лізингу лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу, про що сторонами підписано відповідний акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки.

30.05.2013 року ДПАТ "НАК "Украгролізинг" (лізингодавець), товариством з додатковою відповідальністю "Затишанське хлібоприймальне підприємство" (первісний лізингоодержувач) та ТОВ "Комбікормтрейд" (новий лізингоодержувач) укладено Додатковий договір № 2/341 до договору фінансового лізингу № 15-04-177фл від 20.02.2004 року, відповідно до якого лізингодавець та первісний лізингоодержувач підтверджують, що первісний лізингоодержувач отримав у власність техніку, визначену у додатках до Договору (акт приймання-передачі від 03.06.2013 року), виконавши зобов'язання за Договором щодо сплати всіх лізингових платежів і повної вартості предмета лізингу (стосовно техніки, визначеної в додатках до Договору).

В п. 2.1 Додаткового договору визначено, що лізингодавець і первісний лізингоодержувач підтверджують, що на момент укладання цього Додаткового договору первісний лізингоодержувач має заборгованість перед лізингодавцем за Договором в частині відшкодування вартості предмета лізингу в сумі 1 363 038, 71 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору № 2/341 від 30.05.2013 року сторони домовились, що всі права та обов'язки за Договором фінансового лізингу від 20.04.2004 року № 15-04-177 фл, які ніс первісний лізингоодержувач беззаперечно і без інших умов з моменту підписання даного Додаткового договору приймає на себе новий лізингоодержувач .

Пунктом 4 Додаткового договору передбачено, що новий лізингоодержувач приймає на себе боргове зобов'язання первісного лізингоодержувача по сплаті всіх платежів та боргових зобов'язань, що наступили на момент укладення цього Додаткового договору та визначених у пункті 2 цього Додаткового договору, в розмірі 1 363 038, 71 грн. та зобов'язується погасити цей борг за графіком (визначеним у п. 4 Додаткового договору).

Предмет лізингу передається первісним лізингоодержувачем новому лізингоодержувачу по акту приймання-передачі не пізніше 5-днів після підписання даного Додаткового договору (п. 5 Додаткового договору).

Згідно з п. 10 Додаткового договору сторони домовились, що у всьому іншому, що не встановлено Додатковим договором, діють умови Договору від 20.04.2004 року № 15-04-177фл і сторони підтверджують взяті на себе зобов'язання.

На виконання умов Договору фінансового лізингу та Додаткового договору позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актом приймання- передачі предмета лізингу від 03.06.2013 року, який скріплений підписами та печатками обох сторін.

Як свідчать матеріали справи, в процесі розгляду справи відповідачем було сплачено основний борг по сплаті лізингових платежів у розмірі 519 998, 71 грн. повністю, що підтверджується платіжними дорученнями.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу по сплаті лізингових платежів, інфляційних втрат та 3 % річних, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до положень ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізиногоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ст.16 Закону).

Відповідно до п. 3 Додаткового договору № 2/341 від 30.05.2013 року сторони домовились, що всі права та обов'язки за договором фінансового лізингу від 20.04.2004 року №15-04-177 фл, які ніс первісний лізингоодержувач беззаперечно і без інших умов з моменту підписання даного додаткового договору приймає на себе новий лізингоодержувач.

Пунктом 5.7 Договору передбачено, що предмет лізингу підлягає обов'язковій реєстрації лізингоодержувачем на його ім'я за його кошт у порядку, встановленому законодавством із обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію предмета лізингу "Без права відчуження третій особі".

Як вбачається з акту приймання-передачі предмета лізингу, 03.06.2013 року позивач передав відповідачу сільськогосподарську техніку.

Однак, ТОВ "Комбікормтрейд" звернулося до лізингоодержувача з листом № 687 щодо виконання вимог п. 5.7 договору лише 23.12.2013 року.

10.01.2014 року позивачем зареєстровано предмет лізингу за НАК "Украгролізинг" із зазначенням у реєстраційних документах користувачем ТОВ "Комбікормтрейд", а 20.01.2014 року лізингоодержувач передав відповідачу реєстраційні документи на предмет лізингу (свідоцтва про реєстрацію машин).

Як визначено в п. 2.1 Додаткового договору лізингодавець і первісний лізингоодержувач підтверджують, що на момент укладання цього Додаткового договору первісний лізингоодержувач має заборгованість перед лізингодавцем за Договором в частині відшкодування вартості предмета лізингу в сумі 1 363 038, 71 грн.

Пунктом 4 Додаткового договору передбачено, що новий лізингоодержувач приймає на себе боргове зобов'язання первісного лізингоодержувача по сплаті всіх платежів та боргових зобов'язань, що наступили на момент укладення цього Додаткового договору та визначених у п. 2 цього Додаткового договору, в розмірі 1 363 038, 71 грн. та зобов'язується погасити цей борг за графіком: травень 2013 року - 50 000,00 грн.; червень 2013 року - 50 000,00 грн.; липень 2013 року - 100 000,00 грн.; серпень 2013 року - 380 000,00 грн.; вересень 2013 року - 380 000,00 грн.; жовтень 2013 року - 403 038,71 грн.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено в ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до п. 5 Додаткового договору предмет лізингу передається первісним лізингоодержувачем новому лізингоодержувачу по акту приймання-передачі не пізніше 5-днів після підписання даного Додаткового договору.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виконав з порушенням строків.

Як свідчать матеріали справи, на момент винесення рішення судом першої інстанції у даній справі відповідачем було сплачено основний борг по сплаті лізингових платежів у розмірі 519 998, 71 грн. повністю, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Згідно із п.1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, оскільки відповідач під час розгляду справи добровільно сплатив основну заборгованість у повному розмірі.

В той же час, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. п. 4.1, 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, з огляду на те, що судами встановлено несвоєчасне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів згідно графіку їх оплати, а тому вимоги про стягнення 163 546, 97 грн. інфляційних втрат та 29 633, 56 грн. 3 % річних (після здійснення перерахунку судом) є законними та обгрунтованими.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "Комбікормтрейд", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 року у справі № 921/84/15-г/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга