ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 916/1321/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2015у справігосподарського суду Одеської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Свен Південь"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачатовариства з обмеженою відповідальністю "Рометте"простягнення 87 560,00 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Пишнюк Д.С. - дов. б/н від 02.10.2015;від відповідача:Цимбал С.Ю. - дов. б/н від 06.10.2014;від третьої особи на стороні позивача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 09.06.2015 господарського суду Одеської області (суддя: Петров В.С.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою від 20.07.2015 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Принцевська Н.М. - головуючий, Гладишева Т.Я., Діброва Г.І.) рішення від 09.06.2015 господарського суду Одеської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо перевезення товару за маршрутом м. Валенсія (Іспанія) - м. Одеса (Україна).

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з прийняттям нового рішення, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст.ст. 207, 509, 626, 628, 929, 931 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 181 Господарського кодексу України, ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів договірних відносин між позивачем та відповідачем, однак господарські суди не надали їм належної правової оцінки.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що предметом позову є вимога ТОВ "Консалт-Авто" про стягнення заборгованості з ТОВ "Свен Південь" за договором про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом № 40 від 22.01.2015.

Господарськими судами встановлено, що 01.06.2013 ТОВ "Свен Південь" (покупець) та фірма "STEELFIX INC" (продавець) уклали контракт № 1/2013, відповідно якого фірма "STEELFIX INC" зобов'язалась продати, а покупець - оплатити і прийняти товар окремими партіями, в асортименті, кількості та ціні, вказаним в інвойсах на кожну конкретну партію поставки товарів, які є невід'ємними частинами цього контракту. Інвойс може бути складений як на всю партію товару, так і на окремі товари, що входять до складу даної партії товарів.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 контракту сторони погодили, що умови поставки застосовуються згідно Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів (Інкотермс-2010). Продавець поставляє покупцю товар на умовах, зазначених в інвойсах на кожну партію товарів, що поставляється. Умови поставки по кожній окремій поставці товару зазначаються в інвойсах на кожну партію товару. Умови поставки на окремі партії товарів можуть змінюватися на вимогу однієї зі сторін, що оформляється письмовим додатком до цього контракту.

12.01.2015 сторони уклали додаткову угоду №1 до контракту, в якій погодили поставку цитрусових на умовах СРТ (Інкотермс-2000) з м. Валенсія (Іспанія) - Ягодин (Україна).

За фактурою-інвойсом № РМ15-007 від 21.01.2015 ТОВ "Свен Південь" замовило у фірми "STEELFIX INC" відповідно до контракту поставку цитрусових. У вказаному фактурі-інвойсі визначено вид, кількість та вагу товару, а також умови поставки - СРТ - Ягодин, Україна, що також підтверджується вантажно-митною декларацією Ягодинської митниці № 27011505.

ТОВ "Свен Південь" оплатило вказаний товар, у вартість якого входили витрати на його доставку до м. Ягодин, що підтверджується дорученням фірми "STEELFIX INC". Відправником вказаного товару виступила фірма "Centro Agricola monduber S.L.", яка відповідно надала йому інвойс №273 від 21.01.2015 на оплату витрат з транспортування товару в сумі 3900,00 євро.

Як встановлено господарськими судами 21.01.2015, у зв'язку з поставкою придбаного товару ТОВ "Свен Південь", оформлена міжнародна товарно-транспортна накладна СМR №000372, перевізником товару в якій вказано "ROMETTE" Ltd (ТОВ "Рометте").

Умови СРТ (Інкотермс) передбачають, що продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду. Термін CPT зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них. Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.

Таким чином, господарські суди дійшли висновку, що саме на фірму "STEELFIX INC", як на продавця товару, покладався обов'язок здійснення поставки обумовленого товару на обумовлену з покупцем адресу шляхом надання товару перевізнику.

Відповідно ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Згідно ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно ст.ст. 908 та 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України N 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що вказана Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілем за винагороду, якщо зазначені у договорі місце прийняття до перевезення вантажу та місце доставки вантажу знаходяться на території двох держав, з яких хоча б одна приймає участь у Конвенції.

Статтями 4, 9 Конвенції передбачено, що договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Однак, за твердженням ТОВ "Консалт-Авто", на виконання умов заявки № 40 від 22.01.2015 на транспортно-експедиційні послуги, ним, як експедитором, організовано перевезення вантажу за маршрутом м. Валенсія (Іспанія) - м. Одеса (Україна).

Господарськими судами встановлено, що на виконання договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 40/1 від 22.01.2015, укладеного ТОВ "Консалт-Авто" (експедитор) та ТОВ "Рометте" (перевізник), та на виконання замовлення № 40/1, ТОВ "Рометте" здійснено перевезення вантажу (цитрусові) за маршрутом: "Наквера (м. Валенсія), Іспанія - м. Одеса, Україна". Вантаж перевозився транспортними засобами, які належать ТОВ "Рометте" на праві приватної власності. Транспортні засоби прибули під завантаження до Наквери (м. Валенсія) 21.01.2015, у той же самий день відбулось завантаження транспортних засобів перевізника вантажовідправником надані заповнені примірники міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) № 000372.

Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.

Отже, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання експедитором та вантажоодержувачем письмового договору №40 від 22.01.2015 та заявки №40 від 22.01.2015. У позовній заяві ТОВ "Консалт-Авто" вказує на існування між ним та ТОВ "Свен Південь" договору №40 від 22.01.2015 в одному випадку, а в іншому на договір між тими самими сторонами № 22/01-15 від 22.01.2015, при цьому до позовної заяви додано копію договору про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом за № 29/01-15 від 28.01.2015, в рахунку-фактурі № 34 підставою зазначено договір №22/01-15 від 22.01.2015, а згідно CMR № 000372 завантаження вантажу відбулося 20.01.2015.

Існування договірних правовідносин між експедитором та заявником транспортних послуг за нормами транспортного законодавства у міжнародних автомобільних перевезеннях підтверджується наявністю договору, оформленого в письмовому вигляді, а вантажна накладна є підтвердженням взаємовідносин між вантажовласником, вантажоодержувачем і перевізником, а не експедитором.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку, відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 20.07.2015 Одеського апеляційного господарського суду зі справи №916/1321/15-г залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга