ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 912/669/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівКартере В.І. Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на рішення від та на постанову відГосподарського суду Кіровоградської області 08.05.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 16.06.2015у справі Господарського суду№ 912/669/15-г Кіровоградської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська"простягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Йосипишин Р.В.;- відповідача Карпов В.Ю.;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Картере В.І. від 06.10.2015 № 02-05/753 розгляд справи № 912/669/15-г Господарського суду Кіровоградської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Картере В.І., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

18.02.2015 Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" про стягнення попередньої оплати у розмірі 8 800 000, 00 грн., 24% річних у розмірі 1 423 430, 14 грн., пені у розмірі 880 000, 00 грн. та штрафу у розмірі 2 640 000, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г (суддя Змеул О.А.) стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" суму попередньої оплати у розмірі 8 800 000, 00 грн., 24% річних у розмірі 1 423 430, 14 грн., пеню у розмірі 440 000, 00 грн. та штраф у розмірі 1 320 000, 00 грн.; в іншій частині у позові відмовлено; заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" про відстрочення виконання рішення у справі залишено без задоволення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 912/669/15-г (колегія суддів у складі: Виноградник О.М. - головуючий суддя, судді Джихур О.В., Лисенко О.М.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г змінено в частині відмови в задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення; заяву Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г до 01.11.2015 задоволено; відстрочено виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г до 01.11.2015; в іншій частині рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г залишено без змін.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 912/669/15-г в частині зменшення пені та штрафу, та в частині відстрочки виконання рішення, та прийняти нове рішення, яким стягнути пеню та штраф у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням того, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі оскаржує лише в частині зменшення розміру пені та штрафу, та в частині відстрочки виконання рішення суду першої інстанції, касаційною інстанцією здійснюється перегляд лише в оскаржуваній частині.

Так, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, на 50%, виходячи з того, що основним видом діяльності відповідача є вирощування сільськогосподарських культур, а тому виробнича діяльність відповідача у значній мірі залежить від врожайності та погодних умов, на рівень якої впливає ряд факторів, як залежних, так і незалежних від діяльності відповідача; в свою чергу, низький рівень врожайності в 2014 році, у т.ч. зерна кукурудзи, підтверджено відповідачем наданими до матеріалів справи довідками Управління агропромислового розвитку Олександрійської райдержадміністрації № 01-14/84/1 від 24.03.2015, № 01-14/85/1 від 24.03.2015; відповідач звітом про фінансові результати за 2014 рік, І квартал 2015 року, довідками банків про стан та рух коштів на рахунках Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська", підтвердив збитковість підприємства та його скрутне фінансове становище; позивач не надав доказів понесення збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

За змістом статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Аналогічне правило міститься й в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

У п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги обставини справи, Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належних до сплати пені та штрафу, використовуючи надане суду право п. 3 ст. 83 ГПК України, суди обґрунтовано визнали даний випадок винятковим та правильно застосували до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд касаційної інстанцій вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, крім пені та штрафу, також й 24 процентів річних, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи, відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків саме у зв'язку із порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково вважає позивач.

Крім того, пунктом 6 статті 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід ураховувати приписи статті 121 ГПК України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.2 постанови "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17 жовтня 2012 року № 9 роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обґрунтовуючи підстави для надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач зазначив, що основним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур; підприємницька діяльність відповідача має сезонний характер, останній веде сільськогосподарську діяльність на великих обсягах земельних ділянок, які надані підприємству в оренду (користування) до 2021 року та 2025 року, згідно з даними Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області; доказом проведення відповідачем сільськогосподарських робіт є довідка Управління агропромислового розвитку Олександрівської РДА Кіровоградської області від 27.04.2015; Товариство в даний час знаходиться в скрутному фінансовому становищі про що свідчать відсутність грошових коштів на рахунках відповідача, кредиторська заборгованість перед контрагентами за договорами понад 20 млн. грн., заборгованість по кредитним договорам укладеним із ПАТ "Креді Агріколь банк" та ПАТ "Сбербанк Росії"; відповідач має наявну дебіторську заборгованість перед ним в сумі більше 14 млн. грн., що підтверджується довідкою № 54 від 15.06.2015. Водночас, відповідач зазначив, що вжиття заходів по примусовому виконанню судового рішення, одночасно після набрання ним законної сили, призведе до арешту та опису майна відповідача, сільськогосподарської техніки, що унеможливить проведення сільськогосподарських робіт по вирощуванню та збору врожаю.

Враховуючи наведені положення законодавства та зазначені обставини, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізував докази в обґрунтування заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду та керуючись вимогами п. 6 ст. 83 та ст. 121 Господарського процесуального кодексу України правомірно прийшов до висновку про наявність підстав для надання відстрочки виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2015 у справі № 912/669/15-г до 01.11.2015.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного господарського суду, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судом обставин, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 912/669/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді В.І. КАРТЕРЕ

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ