ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 911/5651/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015рокуу справі господарського судуКиївської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" досільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"простягнення 2 250 000, 00 грн.,за участю представників:

- позивача:Холодило П.В.,- відповідача:Іщенко І.П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" (далі - ТОВ "Сонячне насіння") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" (далі - СТОВ "Співдружність") про 2 250 000,00 грн. неустойки.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки кукурудзи №К-14032014-1 від 14.03.2014 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.03.2015 року (суддя А.Р.Ейвазова) позов задоволено частково. Стягнуто із СТОВ "Співдружність" на користь ТОВ "Сонячне насіння" 25000,00 грн. неустойки та 45000,00 грн. судових витрат. В частині стягнення 2 225000,00 грн. неустойки у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року (колегія суддів у складі: Шаптали Є.Ю., Гончарова С.А., Скрипки І.М.) скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Сонячне насіння" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.04.2014 між СТОВ "Співдружність" (постачальник) та ТОВ "Сонячне насіння" (покупець) укладено договір № К-07042014-1 поставки кукурудзи, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця (далі - зерно), а покупець зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість (п. 1.1 договору № К-07042014-1).

Відповідно до п. 4.2 договору №К-07042014-1 зерно має бути поставлене постачальником у строк до 10.04.2014 включно; датою поставки зерна вважається дата підписання сторонами та зерновим складом акту приймання-передачі зерна, а також отримання покупцем складської квитанції на зерно у кількості, зазначеній у п. 1.1 договору (п. 4.4 договору № К-07042014-1).

Пунктом 5.1.2 договору № К-07042014-1 передбачено, що постачальник підписанням вказаного договору підтверджує та гарантує, що зерно, яке поставляється покупцю за цим договором, є власністю постачальника і вироблене (вирощене та зібране) останнім на власних або орендованих на законних підставах площах; у нього є (створені) усі умови для належного виконання умов договору (вирощування, збору, зберігання та подальшого продажу зерна), в т.ч. управлінський та технічний персонал, орендовані на законних підставах земельні ділянки (земельні паї) та/або земельні ділянки (земельні паї), що належать йому на праві приватної власності, складські приміщення, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби тощо.

Сторони у п.7.4 договору передбачили, що у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) постачальником будь-якої з гарантій, передбачених розділом 5 договору № К-07042014-1, та/або виявиться, що будь-яка гарантія не відповідає дійсності на дату укладення та/або під час виконання договору, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 100% від загальної вартості зерна, а також відшкодувати покупцю збитки, заподіяні порушенням (невиконанням або неналежним виконанням) та/або недійсністю вищезазначених гарантій.

Згідно з п.11.2 договору, договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками та діє до 10.04.2014 включно; закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, які залишились не виконаними (п. 11.2 договору №К-07042014-1). Додатковою угодою до договору від 08.04.2014 року продовжено строк дії договору до 31.12.2014.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, відповідачем було поставлено позивачу зерно у кількості 1 000 тон, що підтверджується видатковою накладною № 204 від 07.04.2014 - 1000 тон загальною вартістю 2 250 000,00 грн. та актом приймання-передавання зерна № 8 від 07.04.2014, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та застережень.

Якість поставленого зерна підтверджена складськими квитанціями на зерно, зокрема складською квитанцією № 72 від 07.04.2014 року серії АХ №160922 від 07.04.2014 року, виданою СТОВ "Співдружність".

Позивач, в свою чергу на виконання своїх зобов"язань за договором, оплатив вартість поставленого зерна у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 08.04.2014 на загальну суму 2250000,00 грн. та банківською випискою від 08.04.2014.

30.04.2014 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, відповідно до якої сторони підтверджують, що постачальником згідно договору здійснена поставка покупцю зерна у фізичній вазі 1000 тон з показниками якості, що не відповідають умовам договору, у зв'язку з чим сторони домовились про те, що постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 2 250 000,00грн, а покупець - після перерахування коштів постачальником грошових коштів, здійснює повернення постачальнику поставленого останнім зерна у фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5% за вибором покупця з фактичними показниками якості, що існують на дату повернення, які постачальник зобов'язується прийняти від покупця на зерновому складі постачальника.

На виконання умов додаткової угоди від 30.04.2014 року до договору № К07042014-1, позивачем було повернуто відповідачу зерно, а відповідачем в свою чергу було повернуто грошові кошти, що підтверджується виписками з рахунку 15.05.2014 та накладною на повернення № 2 від 16.05.2014.

Разом з тим, позивач, посилаючись на форму № 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду", де у графі № 1117 відповідач зазначив про зібрання ним 29 280 центнерів кукурудзи, що складає лише 2928,00 тон, вказав на те, що відповідач не міг поставити за цим договором та договором поставки №К-14032014 від 14.03.2014 року, предметом якого є поставка 2000 тон зерна, всього 3 000 тони зерна саме власного виробництва, що гарантовано договорами. У зв'язку з цим позивач вважає, що 72 тони зерна поставленого відповідачем за договором № К-07042014-1 не є зерном власного виробництва, тобто не є належним виконанням відповідачем своїх зобов"язань щодо поставки зерна з певними гарантіями, через що просить суд стягнути 2 250 000, 00 грн. неустойки, передбаченої п. 7.4 договору за таке неналежне виконання зобов"язання постачальником. Вказані матеріально-правові вимоги є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи приписи зазначених вище статей, а також те, що у відповідача на підставі укладеного між сторонами договору поставки зерна, виникло зобов"язання поставити позивачу зерно з визначеною якістю та гарантією, яке вказано у договорі на умовах і в строки, передбачені договором і позивачем в порушення приписів ст. 33, 34 ГПК України належними та допустимими доказами, як встановлено судом апеляційної інстанції не було доведено факту порушення постачальником свого зобов"язання щодо поставки зерна з визначеними в договорі гарантіями, зокрема за договором № К-07042014-1, а відповідачем доводи позивача спростовані, то за вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, оскільки така міра відповідальності застосовується тільки у разі порушення стороною свого зобов"язання, що в даному випадку позивачем не доведено.

При цьому колегія суддів відзначає, що не подання звітності суб"єктом господарської діяльності до органів статистики чи податкових органів жодним чином не впливає на виконання зобов"язання за договором, як що це прямо не випливає з умов договору, а є лише підставою для застосування до такого суб"єкта господарської діяльності відповідальності передбаченої чинним законодавством, за не подання звітів чи подання їх з недостовірними даними.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, винесеною з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не підтверджені належними доказами, а лише зводяться до переоцінки досліджених судом апеляційної інстанції доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року у справі №911/5651/14 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова