ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 910/3489/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.07.2015у справі Господарського суду№ 910/3489/15-г м. Києваза позовомзаступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, 2) публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"додержавного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області"простягнення 997 833,06 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Збарих С.М., посв. від 05.09.2014 № 028728; позивача-1: не з'явились; позивача-2: Івакіна Ю.Б., дов. від 18.04.2014;відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року заступник прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив стягнути з державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" (далі - Підприємство) на користь Компанії 997 833,06 грн. заборгованості, яка складається з: основної заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3556-ТЕ-41 у розмірі 623 215,21 грн., пені у розмірі 78 124,20 грн., інфляційних втрат у розмірі 233 222,51 грн. та 3% річних у розмірі 43 271,15 грн.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обґрунтовував тим, що на виконання укладеного з Підприємством договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3556-ТЕ-41 Компанія поставила Підприємству 839,106 тис. куб. м. природного газу, проте останнє свої грошові зобов'язання з оплати природного газу виконало лише частково, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2015 (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії 492 071,18 грн. основної заборгованості, 78 124,20 грн. пені, 233 222,51 грн. інфляційних втрат та 43 271,15 грн. 3 % річних. В частині стягнення 131 144,03 грн. основної заборгованості провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 (колегія суддів: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., Скрипка І.М.) рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2015 залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві. Припинення провадження у справі обумовлене частковим погашенням Підприємством суми основної заборгованості вже після порушення провадження у даній справі.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 і рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2015 та припинити провадження у справі. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує неправомірністю звернення прокурора до суду з даним позовом.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та відзив на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) 28.12.2012 було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3556-ТЕ-41, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Компанією за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (далі - Договір);

- у п. 1.2 Договору сторони погодили, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності);

- відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 1 167,2 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м) в узгодженому сторонами обсязі. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. 3.3 Договору);

- згідно з п. 5.2 Договору ціна за 1 000 куб. м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. Вартість 1 000 куб. м природного газу разом з ПДВ становить 1 309,20 грн.;

- у п. 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- на виконання умов договору Компанія за період: січень-квітень, жовтень-грудень 2013 року поставила, а Підприємство прийняло природний газ обсягом 839,106 тис. куб. м на загальну суму 1 098 557,54 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 за січень 2013 року на суму 194 626,98 грн., від 28.02.2013 за лютий 2013 року на суму 174 382,82 грн., від 31.03.2013 за березень 2013 року на суму 191 873,72 грн., від 30.04.2013 за квітень 2013 року на суму 90 083,42 грн., від 31.10.2013 за жовтень 2013 року на суму 93 935,10 грн., від 24.01.2014 за листопад 2013 року на суму 148 887,45 грн., від 24.01.2014 за грудень 2013 року на суму 204 768, 05 грн., підписаними без будь-яких заперечень чи зауважень та скріпленими печатками сторін;

- Підприємство за поставлений Компанією природній газ розрахувалося лише частково, у зв'язку із чим утворилась заборгованість на суму 623 215,21 грн.;

- під час розгляду справи місцевим господарським судом Підприємство здійснило часткову оплату основної заборгованості на суму 131 144,03 грн., у зв'язку із чим сума основної заборгованості Підприємства перед Компанією становить 492 071,18 грн.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та враховуючи наявність підтвердженої матеріалами справи заборгованості Підприємства за поставлений Компанією природний газ, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення 492 071,18 грн. основної заборгованості за Договором. При цьому, враховуючи здійснення Підприємством, після порушення провадження у справі, часткової оплати основної заборгованості на суму 131 144,03 грн., судами попередніх інстанцій правомірно припинено провадження у справі щодо вказаних позовних вимог на підставі п. 1-1 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 частини першої ст. 611 ЦК України).

Як з'ясовано господарськими судами попередніх інстанцій, у п. 7.2. Договору сторони додатково погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. умов цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Окрім того, згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок заявлених до стягнення з Підприємства пені, інфляційних втрат та 3 % річних судами попередніх інстанцій перевірено та визнано вірним, а тому, враховуючи наявність прострочення у виконання договірних зобов'язань Підприємством, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним і обґрунтованим стягнення з Підприємства на користь Компанії 78 124,20 грн. пені, 233 222,51 грн. інфляційних втрат та 43 271,15 грн. 3% річних.

Доводи касаційної скарги Підприємства не містять заперечень щодо вищенаведених висновків. Натомість скаржник вважає неправомірним заявлення даного позову в інтересах держави заступником прокурора Деснянського району м. Києва.

Розглянувши зазначені посилання скаржника колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

В силу ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Крім того, у відповідності до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, на який покладено функцію здійснення державної політики в галузі паливно-енергетичного комплексу.

Відповідно до Статуту Компанії, її засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України. Акціонером Компанії є Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

У зв'язку з наведеним, прокурором при зверненні до суду з даним позовом цілком обґрунтовано зазначено про те, що порушення Підприємством договірних зобов'язань щодо оплати за спожитий газ завдає шкоди фінансово-економічним інтересам держави в особі позивачів, що в свою чергу ускладнює виконання ними завдань, покладених на них державою у сфері енергетичної безпеки.

З огляду на наведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прокурором при зверненні до суду з даним позовом належним чином обґрунтовано необхідність такого звернення, дотримано приписів статей 2, 29 ГПК України, відтак правові підстави для припинення провадження у справі відсутні.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 у справі № 910/3489/15-г Господарського суду м. Києва - без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський