ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 910/283/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач, суддів:Мележик Н.І. Самусенко С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 09.02.2015р.у справі№ 910/283/15-г господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт"до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія Київводоканал" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києвіпростягнення 370626,48грн.за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідачів: Герасименко І.В., дов. №22 від 01.10.2015р.,

третьої особи: Колеснікова Ю.Е. дов. №873/9/26-55-10-03 від 02.06.2015р.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ділайт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 370626,48грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. (суддя Отрош І.М.), позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ТОВ "Ділайт" грошові кошти в розмірі 170853,64грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Ткаченко Б.О., суддів Зеленін В.О., Пашкіна С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. скасовано частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 199772,84грн., викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ТОВ"Ділайт" грошові кошти у розмірі 370 626,48грн., стягнути з ПАТ"Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ТОВ "Ділайт" 1997,73грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги".

Не погодившись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. у справі №910/283/15-г , справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.09.2015р. №02-05/659 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Дунаєвської Н.Г., для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги у даній справі сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В. (доповідач), суддів Мележик Н.І., Самусенко С.С.

Ухвалою Вищого господарського суду від 10.09.2015р. розгляд справи призначено на 30.09.2015р

Ухвалою Вищого господарського суду від 30.09.2015р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання повноважних представників третьої особи розгляд справи відкладено на 07.10.2015р.

ПАТ "АК "Київводоканал" разом з касаційною скаргою подало заяву про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. відповідно до ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України, яка колегією суддів касаційної інстанції не задовольняється, оскільки відповідно до ст.1211 Господарського процесуального кодексу України, це є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві подала до суду касаційної інстанції клопотання з проханням здійснювати касаційне провадження без її участі, тоді як її представник з'явився в судове засідання суду касаційної інстанції 07.10.2015р.

Позивач подав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заперечення на неї, заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділайт" (позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (відповідач) укладено Договір №ЕЛ/01/01/2010, за умовами якого ТОВ "Ділайт" надавало ПАТ "АК "Київводоканал" послуги щодо розподілу електропостачання фонтанів, які належать відповідачу та знаходяться за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП-1, сектор В, ТВК "Глобус", а ПАТ "АК "Київводоканал" зобов'язався приймати надані послуги та оплатити їх, згідно умов договору, з метою забезпечення функціонування належної відповідачу інфраструктури.

Пунктом 3.1 договору визначено, що розмір оплати за надані послуги (відшкодування витрат за спожиту електроенергію відповідачем) визначається згідно показників лічильників № 3938, № 3989, № 3060, згідно тарифів ПАТ"Київенерго".

ТОВ "Ділайт" не є виробником електроенергії, отримує її від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" за договором на користування електричною енергією № 30-21776 від 07.06.2002р., розподіляє її відповідачу та оплачує її, про що надано суду акти прийняття-передавання товарної продукції, платіжні доручення та банківські виписки.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата наданих послуг здійснюється згідно актів та відповідних рахунків, протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку.

Пунктом 2.1 договору встановлено строк його дії - 12 місяців.

Як визначено п. 2.3 договору, якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не направить іншій стороні письмового повідомлення щодо розірвання цього договору, цей договір вважатиметься продовженим на той самий строк, на тих самих умовах на кожні наступні 12 місяців.

Як встановлено судами, матеріали справи не містять доказів направлення такого повідомлення, тому договір автоматично продовжувався на наступні роки.

Позивачем надано відповідачу послуги за період з травня 2010р. по жовтень 2013р. на загальну суму 370626,48 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами підписаними представниками та скріпленими печатками сторін.

27.12.2014р. ТОВ "Ділайт" направило ПАТ "АК "Київводоканал" рахунки для оплати наданих послуг листом з описом вкладення, які отримані відповідачем 13.01.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ПАТ "АК "Київводоканал" договору №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010р. щодо своєчасної оплати за надані позивачем послуги за період з травня 2010р. по жовтень 2013р. щодо розподілу електропостачання фонтанів, внаслідок чого, на думку позивача, у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 370626,48грн.

Зі здійсненого аналізу наявних матеріалів справи відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, вірно врахував ст.ст. 256, 257, ч. 5 ст. 261, ч.2 ст. 530, ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вказав про неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати за надані позивачем послуги з розподілу електропостачання фонтанів, не спростування відповідачем заявленої суми заборгованості в розмірі 370626,48грн. з огляду на ненадання ним доказів оплати заявленої позивачем до стягнення суми, вказав що умова укладеного договору щодо обов'язку відповідача здійснити оплату протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку не містить в собі вказівку на подію, яка має настати, конкретну календарну дату або визначений період у часі, виставлення рахунку позивачем не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин, зазначив про недосягнення сторонами згоди стосовно строку оплати за спірним договором, з огляду на що, врахував направлення позивачем рахунків відповідачу та отримання їх останнім 13.01.2015р., зазначив що відповідач мав сплатити заборгованість в розмірі 370626,48грн. в строк до 20.01.2015р. Водночас, врахував наданий відповідачем відзив на позовну заяву та письмові пояснення, в яких останній просив застосувати позовну давність в частині стягнення заборгованості за договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010р. в розмірі 199772,84грн., зазначив про виникнення наявності у позивача права вимоги здійснення оплати заборгованості за надані послуги з дня наступного за днем підписання сторонами актів наданих послуг (окремо по кожному акту), врахував відсутність доказів щодо переривання перебігу позовної давності в розумінні ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України, вказав, що сплив позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем є підставою для відмови в позові відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, врахував дату звернення (12.01.2015р.) позивача із даним позовом до господарського суду та дату підписання частини актів виконаних робіт до спірного договору (до 12.01.2012р.) право вимоги оплати за якими також виникло до 12.01.2012р., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 199772,84 грн. у зв'язку зі спливом позовної давності, задовольнив позовні вимоги на суму 170853,64грн.

При цьому, слід зазначити, що суд першої інстанції проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, дійшов правильного висновку про те, що неподання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.09.2009р. у справі №37/405.

Згідно зі ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Проте, апеляційний господарський суд вказав про направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату за витрати за спожиту електроенергію, отримані останнім 13.01.2015р., погодився з місцевим господарським судом щодо настання кінцевого строку оплати 20.01.2015р. Разом з тим, зазначив, що при визначенні строків оплати мають бути застосовані умови п.3.2 спірного договору, умови якого не суперечать ст. 903 Цивільного кодексу України.

Водночас, пославшись на ст.ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, вказав, що з огляду на наявність в договорі встановленого сторонами порядку розрахунків в п.3.2 договору, отримання відповідачем рахунків 13.01.2015р. із кінцевою датою оплати 20.01.2015р., перебіг позовної давності починається з моменту, коли відповідач прострочив виконання зобов'язання з розрахунку за надані послуги, вказав про помилковість висновку суду першої інстанції про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 199772,84 грн., дійшов невірного висновку, що перебіг позовної давності починається з 21.01.2015р., неправильно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не враховано вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи щодо початку перебігу строку позовної давності від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, та не враховано подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, що зумовило невірне скасування судом апеляційної інстанції рішення господарського суду в частині відмови у заявленій позовній вимозі на суму 199772,84грн. з повним задоволенням позовних вимог.

З огляду на викладене, в порушення ст.ст.43, 99, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 139772,84грн. апеляційний господарський суд не врахував вірно встановлених судом першої інстанції обставин справи відносно спірних правовідносин, дійшов невірних висновків, які не відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, ті відповідно дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, внаслідок чого постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду від 09.02.2015р.

Перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновків, що суд першої інстанції у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі фактичні обставини справи в їх сукупності, з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, мотивовано частково задовольнив позов, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі, а касаційна скарга - задоволенню частково.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті відповідачем судового збору за касаційний перегляд покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. у справі №910/283/15-г скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. у справі №910/283/15-г залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт" (01001, м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП №1, сектор В, код ЄДРПОУ 31352431) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1997(одна тисяча дев'ятсот дев'яносто сім) грн.73 коп. за касаційний перегляд.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Н.І. Мележик

С.С. Самусенко