ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 910/24488/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників стягувачаВіневської О.М.,боржникаАнтонової Г.І.,та прокурора Генеральної прокуратури Жук І.К.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СушиЯ"на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 рокуза заявамиВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю "СушиЯ"пророз'яснення рішення суду у справі № 910/24488/14 Господарського суду міста Києва за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України та Інституту історії України Національної академії наук УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "СушиЯ"прозобов'язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

06.04.2014 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - ВДВС Печерського РУЮ у місті Києві) Коблош О.Й. звернувся до суду з заявою, в якій просив роз'яснити, яким чином боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "СушиЯ" (надалі - ТОВ "СушиЯ") може виконати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2015 року (виконавчий документ від 10.02.2015 року) про зобов'язання повернути стягувачу - Інституту історії України Національної академії наук України (надалі - Інститут історії України) приміщення на першому поверсі (частина вестибюля) площею 395,6 кв.м по вул. Грушевського 4 у м. Києві, якщо на праві власності це майно за боржником не зареєстровано.

17.04.2015 року ТОВ "СушиЯ" також звернувся до суду з заявою, в якій просив роз'яснити резолютивну частину рішення щодо порядку і способу повернення приміщення на першому поверсі (частина вестибюля) площею 395,6 кв.м по вул. Грушевського 4 у м. Києві, зважаючи на те, що це приміщення із його володіння не вибувало, і обов'язку звільнити приміщення або виселитись з приміщення рішенням суду на ТОВ "СушиЯ" не було покладено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 року (суддя Мельник В.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року (судді: Пономаренко Є.Ю. (доповідач), Буравльов С.І., Шапран В.В.), у задоволенні заяв відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "СушиЯ", посилаючись на порушення ст.ст. 41, 106 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) та недотримання приписів п. 9.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року, просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду про відмову у роз'ясненні судового рішення та передати справу для продовження судового розгляду заяви про роз'яснення судового рішення.

Вищий господарський суд України, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.

Рішенням суду від 23.01.2015 року, на виконання якого видано наказ від 10.02.2015 року, зобов'язано ТОВ "СушиЯ" вчинити дії, зокрема, повернути Інституту історії України приміщення на першому поверсі (частина вестибюля) площею 395,6 кв.м по вул. Грушевського 4 у м. Києві.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульовано у главі 7 Закону України "Про виконавче провадження" та розд. VIII "Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5.

Відповідно до абз. 2 ч. 2, п. 8 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

Отже, державний виконавець має право звертатись, як із заявою про роз'яснення рішення, так і з заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець та боржник звернулися до суду з заявами про роз'яснення рішення.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення. Суд або орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у десятиденний строк з дня її надходження і у разі необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх редакції.

Відповідно до ст. 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Про роз'яснення рішення виноситься ухвала.

Пленум Вищого господарського суду України в абз. 3 п. 17 постанови від 23.03.2012 року N 6 "Про судове рішення" роз'яснив, що здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення.

У п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення або зміст наказу є незрозумілими, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву у десятиденний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту виконавчого документа, не змінюючи їх редакції. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК України. В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Отже, в ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд роз'яснює, як саме слід розуміти резолютивну частину рішення, тобто тлумачить зміст написаного у рішенні. При цьому, суд при розгляді заяви державного виконавця в порядку ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" та заяви сторони в порядку ст. 89 ГПК України не може змінювати редакцію резолютивної частини рішення суду чи спосіб і порядок його виконання. Питання про зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вирішується в порядку ст. 121 ГПК України.

Зважаючи на те, що у поданих заявах державного виконавця та боржника про роз'яснення рішення суду фактично порушується питання про визначення порядку і умов здійснення виконавчого провадження, а не про роз'яснення змісту викладеної у виконавчому документі резолютивної частини рішення, Вищий господарський суд України вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні заяв, і підстави для скасування ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного суду відсутні.

Доводи касаційної скарги, які зводяться до обґрунтування неможливості виконання рішення суду у встановлений спосіб, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки ці обставини не є предметом розгляду при вирішенні питання про роз'яснення рішення суду в порядку, встановленому ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 89 ГПК України.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ТОВ "СушиЯ".

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СушиЯ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року у справі № 910/24488/14 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.