ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 908/5021/14 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд"

на рішення господарського суду Запорізької області від 03.02.2015 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р.

у справі № 908/5021/14 господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд"

про стягнення заборгованості, розірвання договору, повернення майна

за участю представників:

ТОВ "ОТП Лізинг" - Шагін О.В.;

ТОВ "Міко-Фуд" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом та просило суд: стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" 101 242,03 грн., у т.ч. 94 305,79 грн. основної заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з 26.05.2014 р. по 21.10.2014 р., 1 068,48 грн. збитків від інфляції, 657,41 грн. процентів річних, 5 210,35 грн. пені; розірвати договір фінансового лізингу № 1242-FL від 19.11.2013 р. та повернути предмет лізингу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу від 19.11.2013 р. № 1242-FL в частині сплати лізингових платежів в установлений договором строк (а.с.3-4).

Відповідач у справі - ТОВ "Міко-Фуд" до прийняття рішення по суті заявлених вимог відзиву на позов не надав.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.02.2015 р. позов задоволено повністю (а.с.85-88).

Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 1242-FL від 19.11.2013 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 03.02.2015 р. залишено без змін (т.1 а.с.140-148).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

19.11.2013 р. між сторонами у справі був укладений договір фінансового лізингу № 1242-FL, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене в специфікації (додаток 1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Укладений сторонами договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Судами встановлено, що відповідно до умов вказаного договору 09.12.2013 р. позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу (сідельний тягач MAN TGS 21.400 4x2 BLS-WW), що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 09.12.2013 р.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити заборгованість з лізингових платежів, нарахованих у період 26.05.2014 р. по 21.10.2014 р., застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за невиконання відповідних зобов'язань в установлений договором строк, розірвання договору та повернення предмету лізингу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, починаючи з 26.05.2014 р. перестав здійснювати лізингові платежі, станом на 21.10.2014 р. за останнім рахується заборгованість в розмірі 94 305,79 грн., на яку позивачем нараховані збитки від інфляції в розмірі 1 068,48 грн., проценти річні в сумі 657,41 грн., пеня в сумі 5 210,35 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, у відповідності до п. п. 7.2, 7.1.1 договору, в зв'язку з тим, що відповідач не сплатив лізингові платежі відповідно до узгодженого графіку та прострочив їх сплату більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, згідно з договором, позивачем заявлені вимоги щодо розірвання договору фінансового лізингу № 1242-FL від 19.11.2013 р. та повернення предмета лізингу.

За таких обставин, керуючись положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що відповідачем не надано доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати лізингових платежів відповідно до узгодженого графіку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у заявленому розмірі.

Також, оскільки судом було встановлено, що відповідач з 26.05.2014 р. по 21.10.2014 р. не виконує своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 1242-FL від 19.11.2013 р. щодо своєчасної оплати лізингових платежів, тобто прострочення сплати становить більше 30 календарних днів, що є істотним порушенням договору, вимоги позивача щодо розірвання договору та повернення предмету лізингу визнані судами обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Між тим, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на наступні обставини.

Так, згідно п. 10.1 договору, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання своїх зобов'язань за договором, якщо вказані затримки виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідачем під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України від 23.09.2014 р. № 3824/05-4 про настання обставин непереборної сили.

В силу ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Враховуючи наведене, суду необхідно було з'ясувати, чи є підстави для звільнення відповідача від відповідальності на підставі п. 10.1 договору.

При цьому, суд апеляційної інстанції, посилаючись на п. 10.2 договору, зазначив що неповідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин є підставою для незвільнення відповідача від встановленої законом та договором відповідальності.

Однак, п.10.2 договору містить лише зобов'язання відповідача щодо повідомлення позивача у десятиденний строк про настання обставин непереборної сили і не встановлює будь-якої відповідальності за таке неповідомлення.

Враховуючи зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є передчасним.

В силу ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 1117 ГПК України, прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. скасувати.

3. Справу направити для нового розгляду до Харківського апеляційного господарського суду.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" 6 465,20 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.