ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 922/6406/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Кравчука Г.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиІзюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм, Харківська обл.на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомІзюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм, Харківська обл.до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Ізюм, Харківська обл.простягнення коштів

за участю представників

позивача: Ткаченко С.В.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення основного боргу у розмірі 18 446, 62 грн. та 17 251, 51 грн. пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2016 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж 18 446, 62 грн. заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 4 456, 74 грн. пені та судовий збір, в частині стягнення 12 794, 77 грн. пені в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач свої зобов'язання за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді виконав в повному обсязі і за період з квітня 2013 року по жовтень 2015 року здійснив поставку теплової енергії відповідачу на загальну суму 41 269, 31 грн. та направив на його адресу акти приймання - передачі теплової енергії за вищевказаний період, натомість, вартість спожитої теплової енергії відповідачем було оплачено лише частково на суму 22 822, 51 грн., а відтак, у зв'язку з неповним погашенням вартості отриманої теплової енергії у відповідача сформувалась заборгованість перед Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж на загальну суму 18 446, 62 грн., що на дату подання позову є несплаченим боргом, на який після здійснення перерахунку судом підлягає нарахуванню пеня у розмірі 4 456, 74 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2016 року було скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 18 446, 62 грн. основного боргу та 4 456, 74 грн. пені та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у відповідача по Договору за спірний період та, відповідно, правових підстав для її стягнення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2016 року.

ФОП ОСОБА_4 до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2016 року.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2013 року комунальним підприємством "Ізюм-тепло" Ізюмської міської ради (теплопостачальна організація) (далі за текстом - КП "Ізюм-тепло") та ФОП ОСОБА_4 (споживач) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 408 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж споживача, які відповідають температурному графіку режимів відпуску теплової енергії, а споживач зобов'язувався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Згідно з п. 10.1. Договору він набирає чинності 21.10.2013 року і діє до 31.12.2013 року, а в частині грошових зобов'язань - до повного виконання.

Пунктом 10.4. Договору передбачено, що він вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення Договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Оскільки заяви сторін про припинення дії Договору в порядку п. 10.4 не здійснювались, зазначений Договір щороку продовжувався та не припинив свою дію на даний час.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж є правонаступником теплопостачальної організації за цим Договором - КП "Ізюм-тепло", про що свідчить п. 1.2. Статуту позивача, в якому зазначено, що підприємство позивача у відповідності до рішення Ізюмської міської ради 73 сесії 6 скликання від 26.09.2014 року № 2670 "Про припинення юридичної особи КП "Ізюм-тепло" Ізюмської міської ради Харківської області шляхом приєднання до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж є правонаступником прав та обов'язків КП "Ізюм-тепло".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 265 Господарського суду України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата) покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Терміни розрахунків за теплову енергію передбачено в п.6.3 розділу 6 Договору "Розрахунки за теплову енергію", відповідно до якого споживач до 20 числа розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації повну вартість заявленого у Договорі (додаток № 1 Договору) обсягу споживання теплової енергії з урахуванням сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В п. 2.3. Договору сторони передбачили, що приймання-передача теплової енергії, переданої теплопостачальною організацією споживачу у відповідному місячному продажу, оформляється актом приймання-передачі теплової енергії.

Не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем продажу теплової енергії теплопостачальна організація надає споживачу підписані та скріплені печатками два примірники акта приймання-передачі теплової енергії, у якому зазначаються фактичні обсяги використаної теплової енергії і її фактична ціна та вартість. Споживач не пізніше 30-го числа зобов'язується повернути теплопостачальній організації по одному примірнику оригінала акта, підписаного уповноваженими представниками та скріплений печаткою. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 2.4. Договору).

Згідно з п. 6.6. Договору споживач до 15 числа, наступного за розрахунковим, отримує від теплопостачальної організації за адресою: АДРЕСА_1, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру; акт приймання-передачі теплової енергії; акт звірки взаємних розрахунків.

Зважаючи на наведені правові приписи та умови Договору, належними та допустимими доказами постачання теплоенергії по Договору відповідачу та відповідно настання у нього обов'язку з її оплати можуть бути лише первинні документи, складені на підставі спірного Договору, належним чином підписані сторонами та скріплені їх печатками акти приймання-передачі теплової енергії або докази надання таких актів, підписаних та скріплених печаткою зі сторони позивача, відповідачу для підписання.

При цьому, обов'язок відповідача з оплати поставленої йому теплової енергії крім надання йому позивачем для підписання актів приймання-передачі обумовлено також наданням рахунків-фактур, в яких зазначається обсяг спожитої теплоенергії та її ціна.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні підписані сторонами акти приймання-передачі теплоенергії за Договором за спірний період або докази надання позивачем підписаних зі своєї сторони актів відповідачу для підписання, як і докази надання позивачем відповідачу рахунків - фактур за спірний період.

Відповідні належні та допустимі докази заборгованості відповідача за Договором за спірний період позивачем не надано, а подано лише розрахунки за даними картки обліку по особовому рахунку № 4169, які не підтверджені первинними документами та взагалі не містять відомостей щодо складання таких розрахунків на підставі первинних документів із зазначенням їх дати, номеру та періоду складання.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що сума, вказана в платіжних дорученнях на сплату теплової енергії за спірний період: від 15.12.2014 року № 484; від 22.01.2015 року № 526; від 19.02.2015 року № 561; від 23.03.2015 року № 614; від 20.04.2015 року № 647; від 28.05.2015 року № 33, покриває вартість, зазначену в наданих позивачем актах і про ці платежі сам позивач зазначав в розрахунку до позову, однак безпідставно посилається на зарахування цих платежів в першу чергу на покриття заборгованості за попередній спірний період, не надаючи доказів наявності такої заборгованості, зокрема, первинних документів - відповідних актів приймання-передачі теплової енергії та платіжних документів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача по Договору за спірний період та, відповідно, правових підстав для її стягнення.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року у справі № 922/6406/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова Г.А. Кравчук