ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 914/4809/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиСуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м. Львівна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 рокуу справі господарського суду Львівської областіза заявою Першого заступника військового прокурора Західного регіону України, м. Львівпро перегляд за нововиявленими обставинамиухвали господарського суду Львівської області від 20.03.2014 рокуза позовомСуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4, м. Львівдо Мисливсько-рибальського господарства "Майдан" Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, с. Верещиця, Львівська обл.за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України, м. Львів за участюВійськової прокуратури Західного регіону України, м. Львівпростягнення 875 218, 80 грн.

за участю представників

прокуратури: Голуб Є.В.,

позивача: ОСОБА_4,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року встановлено, що внаслідок відсутності у мисливсько-рибальського господарства "Майдан" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (далі за текстом - МРГ "Майдан") необхідної суми коштів для повернення суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_4 (далі за текстом - СПД - ФО ОСОБА_4.) боргу, сторони домовились затвердити мирову угоду, відповідно до умов якої МРГ "Майдан" передає належне йому на праві власності нерухоме майно згідно переліку, наведеного в п. 2 мирової угоди, а також всі права на об'єкти, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1, по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 з метою погашення боргу МРГ "Майдан" перед позивачем на суму 892 723, 19 грн., з яких: 500 000 грн. - основний борг; 211 849 грн. - пеня; 100 000 грн. - штраф; 21 000 грн. - інфляційні; 42 369, 80 грн. - 3 % річні; 17 504, 39 грн. - судовий збір; провадження у справі - припинено.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до господарського суду Львівської області із заявою про перегляд ухвали господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову СПД - ФО ОСОБА_4 до МРГ "Майдан" про стягнення 875 218, 80 грн. заборгованості відмовити у повному обсязі.

Заяву про перегляд ухвали за нововиявленими обставинами мотивовано тим, що ухвала суду від 20.03.2014 року грубо порушує інтереси держави, оскільки державним нерухомим майном розпорядилися особи, які не є власниками даного майна; також, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 року у справі № 2а/460/6/2013 залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.12.2014 року встановлено особливий статус спірного майна, зокрема, зазначено, що Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю; одночасно суд дійшов висновку, що дій щодо відчуження земель Міністерством оборони України не проводилось; відтак, суд прийшов до висновку про неправомірність прийняття рішення виконавчим комітетом Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 12 від 26.01.2009 року "Про оформлення права власності" на будівлі та приміщення в с. Верещиця за МРГ "Майдан"; таким чином, на думку прокурора, факт, встановлений судовим рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 року, є істотною обставиною, яка не була і не могла бути відома на момент вирішення справи в суді першої інстанції, і є нововиявленою обставиною у розумінні ст. 112 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.11.2015 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року заяву Першого заступника військового прокурора Західного регіону України було задоволено, ухвалу господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року - скасовано та прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з МРГ "Майдан" на користь СПД-ФО ОСОБА_4 500 000 грн. основного боргу, 211 141, 14 грн. пені, 20 681, 29 грн. інфляційних втрат, 42 287, 67 грн. 3 % річних та судовий збір; в решті позовних вимог - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди суд не знав і не міг знати про наявність вищевказаного спору у адміністративній справі, а тому така обставина є істотною і впливає на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, оскільки рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 12 від 26.01.2009 року "Про оформлення права власності" на будівлі та приміщення в с. Верещиця за МРГ "Майдан" породжувало правові наслідки від моменту його видання і фактично покладено в основу ухвали про затвердження мирової угоди у даній справі; відтак, суди прийшли до висновків про необхідність скасування зазначеної ухвали і прийняття рішення по суті спору про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати за Договором про надання юридичних послуг не виконав і у нього утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, СПД-ФО ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити Першому заступнику військового прокурора Західного регіону України в задоволенні його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року.

Генеральною прокуратурою України до Вищого господарського суду України було подано пояснення, в яких прокуратура проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні позивач просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити Першому заступнику військового прокурора Західного регіону України в задоволенні його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року, а прокурор проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами врегульовано розділом ХІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Статтею 112 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

В п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставнинами" від 26.12.2011 року № 17 роз'яснено, що до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Відповідно до п.п. 8.6, 8.7 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України результат перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.

Дослідивши умови мирової угоди, суди з урахуванням ст.13 Цивільного кодексу України визначили повноваження сторони щодо розпорядження цим майном.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що за умовами затвердженої ухвалою суду мирової угоди позивачу переходило право власності на два об'єкти, по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2.

Проте, скасування рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району від 26.01.2009 року № 12 "Про оформлення права власності" на будівлі та приміщення у с. Верещиця, тобто на один з переданих об'єктів, тягне за собою в цілому скасування ухвали, якою було затверджено мирову угоду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди суд не знав і не міг знати про наявність вищевказаного спору у адміністративній справі, а тому така обставина є істотною і впливає на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, оскільки рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 12 від 26.01.2009 року "Про оформлення права власності" на будівлі та приміщення в с. Верещиця за МРГ "Майдан" породжувало правові наслідки від моменту його видання і фактично покладено в основу ухвали про затвердження мирової угоди у даній справі.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність скасування ухвали про затвердження мирової угоди і прийняття рішення по суті спору про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.01.2009 року СПД-ФО ОСОБА_4 та МРГ "Майдан" було укладено Договір про надання юридичних послуг (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого позивач приймає на виконання замовлення для здійснення юридичного консультативного забезпечення інтересів діяльності відповідача. Кількість та вартість наданих послуг підтверджується актами виконаних робіт, що підписуються сторонами.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу юридичні послуги на загальну суму 500 000 грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт № 12-2010 від 30.12.2010 року, в якому зазначено, що він є підставою для розрахунків за проведені роботи по Договору від 05.01.2009 року за 2010 рік та вступає в законну силу з моменту залишення Вищим господарським судом України без змін постанови Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2010 року у справі № 6/76 (6/159).

03.03.2011 року постановою Вищого господарського суду України у справі № 6/76 (6/159) касаційну скаргу Військового прокурора Західного регіону України залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2010 року - без змін.

Відповідно до п. 3.4. Договору оплата роботи позивача за надання послуг, передбачених цим Договором, проводиться відповідачем на протязі 5 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та консенсуальним, тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання за Договором про надання юридичних послуг від 05.01.2009 року, проте відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату наданих послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 500 000 грн.

В підтвердження наявності боргу сторонами укладено мирову угоду.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно задоволено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 500 000 грн.

Щодо вимог СПД-ФО ОСОБА_4 про стягнення з МРГ "Майдан" пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат суд касаційної інстанції відзначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що за невиконання відповідачем п. 3.4. цього Договору (оплата за надані послуги), він сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0, 5 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а також штраф в розмірі 20 % від вартості послуг, встановленої актами здачі-приймання виконаних робіт.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем відповідно до умов Договору та вимог ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 211 849 грн. пені, 100 000 грн. штрафу, 21 000 грн. інфляційних втрат та 42 369, 80 грн. 3 % річних.

В той же час, в п. 4.5. Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення розрахунку без урахування шестимісячного обмеження, встановленого п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з позовною давністю у три роки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, як вірно відзначено господарськими судами попередніх інстанцій, укладеним між сторонами Договором передбачено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення розрахунку без урахування шестимісячного обмеження.

З огляду на вищезазначені правові приписи та умови Договору, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність задоволення позовних вимог після здійсненого перерахунку судами в частині стягнення з відповідача 211 141, 14 грн. пені, 20 681, 29 грн. інфляційних втрат та 42 287, 67 грн. 3 % річних.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 000 грн., оскільки з огляду на положення ст. 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених в ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи СПД - ФО ОСОБА_4, викладені в касаційній скарзі, щодо відсутності нововиявлених для справи обставин та порушення судами норм процесуального права не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, не спростовують законних та обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року у справі № 914/4809/13 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок О.В. Яценко