ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 910/4656/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Сибіги О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Південний"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі Господарського суду№ 910/4656/16 м. Києваза позовомпершого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської радидоприватного підприємства "Південний"провнесення змін до договору оренди земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Збарих С.М., посв. від 05.09.2014 № 028728;позивача: Телицька В.А., дов. від 14.06.2016 № 225-КМГ-1958;відповідача: Щуренко І.С., дов. від 04.03.2016;

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив внести зміни до п. 4.2. договору оренди земельної ділянки від 15.12.2004 укладеного між Радою і приватним підприємством "Південний" (далі - Підприємство) та викласти у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки".

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтував тим, що Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесено зміни до ст. 288 Податкового кодексу України, згідно яких розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у зв'язку з чим необхідно привести договір оренди землі щодо якого виник спір у відповідність до норм законодавства України в частині розміру орендної плати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2016 (суддя Павленко Є.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (колегія суддів: Тищенко О.В., Гончаров С.А., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2016 залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 і рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 58 Конституції України, ст. ст. 14, 526, 629, 651 ЦК України, ст. 96 ЗК України, ст. 188 ГК України, ст. ст. 21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 32, 33, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначаючи, що на даний час відсутні передумови та підстави для зміни розміру орендної плати.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) 15.12.2004 укладено договір оренди землі (далі - Договір), за умовами якого, орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку площею 4 717 кв. м, яка знаходиться у Дарницькому районі міста Києва по вулиці Декабристів, 2-а для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу. Державну реєстрацію Договору проведено 22.12.2004 за № 63-6-00187 у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- пунктом 2.2. Договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 556 179,78 грн.;

- Договір укладено на 15 років (п. 3.1. Договору);

- відповідно до пункту 4.1. Договору орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі;

- згідно з п. 4.2. Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 2 (двох) відсотків від її нормативної грошової оцінки;

- пунктом 4.7. Договору сторони передбачили, що розмір орендної плати може переглядатися у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами частини другої ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 якого встановлює, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частинами першою та другою ст. 632 ЦК України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої та абзацу першого частини другої ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, з набранням чинності Податкового кодексу України виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за землю, оскільки сторонами у договорі оренди земельної ділянки передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а розмір її був встановлений на рівні нижче від мінімально допустимого рівня орендної плати у розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки, колегія суддів вважає, законодавча зміна граничного розміру, враховуючи наведені вище положення ст. 651 ЦК України є підставою для внесення відповідних змін до договору оренди землі.

При цьому, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 06.12.2010 у справі № 2-1/10068-2008, від 27.12.2010 у справі № 27/15-10, від 23.05.2011 у справі № 7/105-10(30/234-09), від 04.07.2011 у справі № 41/81пд, від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012, від 20.08.2013 у справі № 5017/781/2012 та від 03.12.2013 у справі № 5009/3430/12).

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до правильного висновку про наявність підстав для внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати, зокрема, до п. 4.2. Договору, виходячи з положень ст. ст. 632, 651 ЦК України, ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та пп. пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позовні вимоги прокурора, пред'явлені в інтересах держави в особі Ради.

Доводи касаційної скарги Підприємства наведених висновків не спростовують та не впливають на них. Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне також відзначити, що окремі посилання скаржника у касаційній скарзі ґрунтуються на довільному тлумаченні норм законодавства.

Твердження Підприємства про порушення судами попередніх інстанцій при розгляді справи норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 і рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2016 ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги Підприємства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Південний" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі № 910/4656/16 Господарського суду м. Києва - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя О.М. Сибіга