ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 910/21894/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В., - головуючий Корсака В.А., Яценко О.В.за участю представників:позивача Чорноморець Я.А. (дов. від 28.12.2015 р. №1901)відповідачаКрехальов А.В. (дов. від 21.01.2015 р. №051/662-10)розглянувши матеріали касаційної скаргиДепартаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р.у справі№ 910/21894/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" доДепартаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)простягнення 15 438 819, 02 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 14 129 742,86 грн., 3% річних у розмірі 704 255,41 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн.

19.01.2016 р. Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" було подано клопотання про збільшення позовних вимог, а саме: інфляційних нарахувань - 14 588 755,86 грн. та 3% річних - 850 063,46 грн. за період з 07.12.2014 р. по 19.01.2016 р.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" обґрунтовано тим, що у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, в силу вимог статті 625 Цивільного кодексу України, останній повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Коршун Н.М., Алданова С.О.), позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 14 588 755,56 грн. інфляційних нарахувань, 850 063,46 грн. 3% річних, а також 73 080,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та припинити провадження у справі.

В касаційній скарзі Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.08.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Яценко О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду у вищевказаному складі, зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. та відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" до Вищого господарського суду України подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

У відзиві Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" висловлює свою позицію щодо даної касаційної скарги, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 07.09.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Києва, які підпадають під дію Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" та "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України передбачено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету", встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно пункту 3 Порядку фінансування, затвердженого вказаною Постановою, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг м. Києва є Департамент соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється саме Департаментом соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за рахунок державних субвенцій.

При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. у справі № 910/18930/14 у межах даних правовідносин було стягнуто з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії 48 518 027,67 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.09.2011 р. по 01.08.2014 р. (стягнення заборгованості було здійснено з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та часткової оплати боргу відповідачем).

Також з рішення суду вбачається, що загальна вартість послуг за період з 01.09.2011 р. по 01.08.2014 р. становила 68 612 444,13 грн.

Вищевказане рішення господарського суду міста Києва набрало законної сили, на його виконання видано наказ від 08.12.2014 р., а згідно ухвали господарського суду міста Києва від 21.05.2015 р. виконання рішення було розстрочене до 30.11.2015 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №910/7926/15-г у межах даних правовідносин було стягнуто з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії 6 246 262,56 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.08.2014 р. по 01.03.2015 р.

При цьому судом було встановлено, що загальна вартість послуг у вказаний період становила 13 308 402,74 грн., а стягнення заборгованості рішенням суду було здійснено з урахуванням клопотання позивача про зменшення позовних вимог та часткової оплати боргу відповідачем на суму 7 062 140,18 грн.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. набрало законної сили.

Таким чином, вищевказаними рішеннями судів були встановлені обставини щодо прострочення відповідачем виконання обов'язку з відшкодування позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Згідно з приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом даного спору є стягнення з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3% річних та втрат від інфляції у зв'язку простроченням останнім виконання грошових зобов'язань з оплати встановленої вищезазначеними рішеннями господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. у справі № 910/18930/14 та від 22.12.2015 р. у справі № 910/7926/15-г заборгованості.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права зазначає про таке.

Так, приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання припиняється згідно статті 598 Цивільного кодексу України частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями статей 525, 526, 527 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Аналогічні приписи містяться й в статті 193 Господарського кодексу України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 2 пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що він є обґрунтованим і арифметично правильними.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14 588 755,56 грн. інфляційних нарахувань та 850 063,46 грн. 3% річних за період з 07.12.2014 р. по 19.01.2016 р.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити і про таке.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. у справі №910/21894/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р. про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. по справі №910/21894/15 вважати такою, що втратила чинність.

Стягнути з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до спеціального фонду Держбюджету України (УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код 38004897, ГУ ДКСУ у м. Києві 820019, рахунок 31211254700007 код класифікації доходів бюджету 22030104 символ звітності банку 254) 87 696, 00 грн. (вісімдесят сім тисяч шістсот дев'яносто шість грн. 00 коп.) судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: В. Корсак

О. Яценко