ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 904/1637/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 904/1637/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачаПодолінська Т.В.

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ", в якій просив суд стягнути з останнього на свою користь 26 736 грн. 81 коп., з яких: 25 500 грн. 00 коп. основного боргу, 1 157 грн. 86 коп. пені та 78 грн. 95 коп. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/08/14 від 01.08.2014 в частині в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з січня по березень 2016 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 (суддя Фещенко Ю.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (у складі головуючого судді Дарміна М.О., суддів: Березкіної О.В., Подобєда І.М.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 500 грн. 00 коп. основного боргу, 1 134 грн. 27 коп. пені, 78 грн. 03 коп. 3 % річних та 1 376 грн. 74 коп. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

02.09.2016 на адресу суду від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке судом задоволено.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ", як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/08/14, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах договору нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У пункті 7.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 2 років та 11 місяців, а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання.

Приміщення передається в оренду орендарю за "Актом № 1 приймання-передачі приміщення в оренду", який підписується сторонами або уповноваженими особами в день підписання договору і який є його невід'ємною частиною з моменту підписання. Дата підписання Акту № 1 приймання-передачі є початком перебігу строку оренди. Акт № 1 приймання-передачі приміщення має містити посилання на договір, відомості щодо складу і переліку майна, й стан, виявлені недоліки, встановлене в приміщенні інженерне обладнання та його стан, серія та номери лічильників, та їх показники на день підписання (пункт 2.1. договору).

01.08.2014 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення в оренду (а.с.16).

У розділі 3 договору сторонами визначені умови щодо розміру, порядку та строків сплати орендної плати, а саме:

- щомісячна орендна плата за користування приміщенням сплачується в безготівковій формі та складає: у період з 01.08.2014 до 31.01.2015 - 7 000 грн. 00 коп. з ПДВ; у період з 01.02.2015 по 31.07.2015 - 8 000 грн. 00 коп. з ПДВ; у період з 01.08.2015 до повернення приміщення з оренди (згідно розділу № 2 до договору) 8 500 грн. 00 коп. без ПДВ. Зазначені розміри орендної плати підлягають щорічній індексації (коефіцієнт індексації дорівнює 1) (пункт 3.1. договору);

- оплата орендної оплати здійснюється в гривнях, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, в строки та на умовах, зазначених у договорі (пункт 3.2. договору);

- оплата за неповний місяць оренди перераховується пропорційно кількості днів фактичної оренди (пункт 3.3. договору);

- оплата оренди здійснюється орендарем в безготівковій формі шляхом перерахування передоплати на поточний рахунок орендодавця наступним чином: передоплата за перший місяць оренди в розмірі 7 000 грн. 00 коп. без ПДВ та за останній місяць оренди в розмірі 8 500 грн. 00 коп. без ПДВ, сплачуються протягом 5 робочих днів з дня укладання договору; за другий і наступні (окрім останнього) місяці оренди, орендна плата сплачується щомісячно, не пізніше 02 числа поточного місяця в національній грошовій одиниці України (пункт 3.4. договору);

- орендна плата не включає в себе оплату вартості комунальних послуг (пункт 3.5. договору).

Таким чином, у відповідності до умов договору відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату самостійно, у визначений договором строк, без попереднього отримання від орендодавця документів первинного бухгалтерського обліку (актів виконаних робіт, тощо) на надання послуг.

В своєму позові позивач послався на невиконання відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за період з січня по березень 2016 року, внаслідок чого, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 25 500 грн. У зв'язку з простроченням внесення орендної плати, на підставі пункту 8.3. договору та ст. 625 ЦК України нараховано пеню у розмірі 1 157 грн. 86 коп. та 78 грн. 95 коп. 3 % річних.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині своєчасного та повного внесення орендної плати за період з січня по березень 2016 року, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість у розмірі 57 676, 08 грн. Доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. договору оренди передбачено, що у разі порушення строку розрахунків сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день оплати від простроченої суми за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Підставою для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3 % річних та пені стали висновки судів попередніх інстанцій про невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного та повного внесення орендної плати та передбачену ст. 625 ЦК України та пунктом 8.3. договору відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За коригованими розрахунками судів, у позивача виникло право на стягнення з відповідача 1 134 грн. 27 коп. пені та 78 грн. 03 коп. 3 % за період з січня по березень 2016 року.

У разі незгоди з розрахунком пені та 3 % річних, відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався. Відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Таким чином, суди попередніх інстанції обґрунтовано задовольнили позов.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на відсутність у позивача права здавати в оренду приміщення та недоведеність відповідних обставин.

До матеріалів справи залучено копію постанови Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 904/9641/15, яка прийнята за результами розгляду аналогічного спору між тими ж сторонами. В тексті цього судового рішення судом зазначено, що матеріалами справи підтверджується право Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 здавати в оренду нежитлове приміщення.

Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини, встановлені судовим рішенням у вказаній справі мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Посилаючись у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи, касатор не врахував, що відповідно до ч.2 ст. 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

В касаційній скарзі касатор послався на те, що позивач втратив право на нарахування та отримання орендної плати з моменту повідомлення його про звільнення орендованого приміщення. Таке посилання не можна визнати обґрунтованим, оскільки за умовами договору оренди та відповідно до вимог діючого законодавства, об'єкт оренди підлягає поверненню у випадку припинення орендних правовідносин, а за умовами п.п.1.5., 7.1. договору оренди, приміщення передано в оренду строком на 2 роки та 11 місяців до 30.06.2017. При цьому, доказів припинення дії договору оренди суду не надано, відтак в силу ст. 629 ЦК України він є обов'язковим для виконання сторонами.

Касатором не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення його, як орендаря за договором, від обов'язку сплачувати орендну плату, відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Колегія вважає, що в своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 904/1637/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова