ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участі представників сторін:

від прокуратури – Попенко О.С.,

від РВ ФДМУ по Харківській області – Васильківська В.Є.,

від інших сторін – не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

14.10.2014 товариство з обмеженою відповідальністю "Гай" звернулися до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання права власності на житловий будинок (разом з тамбуром і ганком) літ."А-1", площею 48,3 кв. м. і господарські споруди: трубчастий колодязь літ."К", вигрібну яму літ."Я", що знаходяться за адресою: Харківська область, Балаклійський район, с. Завгороднє, та житловий будинок (разом з прибудовою, тамбуром і ганком) літ."А-1", площею 52,4 кв. м. та господарські споруди: господарчий блок літ. "Б", навіс літ. "В", навіс літ. "Г", вбиральню літ. "Д", трубчастий колодязь літ. "К", вигрібну яму літ. "Я", що знаходяться за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке.

Позов із посиланням на положення ст.ст.328 331 778 Цивільного кодексу України, ч.4 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовано здійсненням поліпшень зазначених приміщень, у результаті яких було створено новий об'єкт нерухомості.

Державне підприємство "Ізюмське лісове господарство" заперечуючи проти задоволення позовних вимог стверджували, що спірні приміщення є власністю держави, проведення товариством з обмеженою відповідальністю "Гай" будівельних робіт не призвело до створення нової речі, а останнім не було отримано відповідного дозволу та виділення під будівництво цих об'єктів земельних ділянок.

Не погоджуючись з доводами позовної заяви, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області зазначали щодо відсутності доказів введення відповідною комісією в експлуатацію зазначених будівель у відповідності до чинного законодавства, а дефектними актами та локальними кошторисами підтверджується, що проведені роботи стосувалися лише ремонту цих об'єктів. Посилалися на завершення ремонтних робіт ще у 2005 році, тому просили застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

27.04.2015 рішенням господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.), залишеним без змін 09.06.2015 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Сіверін В.І., Терещенко О.І., Тихий П.В.) у позові відмовлено частково, визнано право власності на частку товариства з обмеженою відповідальністю "Гай" у будівлі Придонецького лісництва інв. №60, яке розташоване за адресою: Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Придонецьке 93,35% та у будівлі Завгороднівського лісництва інв. №161, яке розташоване за адресою: Харківська обл., Балаклійський р-н, с. Завгороднє 90,10%. Судові рішення з посиланням на положення ст.ст.328 331 356 369 Цивільного кодексу України, ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовані тим, що поліпшення об'єктів нерухомості, виконані позивачем зі згоди Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, відповідають будівельним нормам та вимогам і готові до подальшої експлуатації як житлові.

У касаційній скарзі Державна архітектурно-будівельна інспекція у Харківській області вважаючи, що положення статей 317 319 328 331 ЦК України було застосовано попередніми судовими інстанціями без комплексного застосування норм цивільного права, якими врегульовано інститут права власності та підстави його набуття. Зазначали, що відсутність у позивача дозвільних документів на право виконання робіт з будівництва та вводу в експлуатацію спірних приміщень, з урахуванням приписів ст.376 ЦК України позивач, здійснивши самочинне будівництво зазначених об'єктів, не набув права власності на них, тому просили скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У касаційній скарзі державне підприємство "Ізюмське лісове господарство" зазначали, що позивач, отримавши дозвіл лише на реконструкцію спірних приміщень, провів перепланування та капітальний ремонт останніх без створення нової речі. Зміна цільового призначення земельних ділянок лісового фонду з метою їх використання у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, не здійснювалась, а дозволи на переведення цих будівель із нежитлових в категорію житлових відповідними органами позивачу не надавалися. У зв'язку з цим просили скасувати постанову та рішення у справі і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області посилався на незаконність ухвалення судових рішень через відсутність, зокрема, - згоди Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на створення нової речі, дозвільної документації на будівництво, дозволу уповноваженого органу територіальної громади на забудову земельної ділянки. Спірні об'єкти не введені в експлуатацію, не здійснено їх державної реєстрації. А тому просив ухвалені рішення скасувати. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Проаналізувавши касаційні скарги на предмет їх обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарг виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Гай" про визнання права власності на частку у будівлі Придонецького лісництва інв. №60, яке розташоване за адресою: Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Придонецьке 93,35% та у будівлі Завгороднівського лісництва інв. №161, яке розташоване за адресою: Харківська обл., Балаклійський р-н, с. Завгороднє 90,10%, застосовуючи положення ст.ст.316 328 331 369 778 Цивільного кодексу України, ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", господарський суд Харківської області, з висновками якого погодився Харківський апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивачем, за згодою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, здійснено невід'ємні поліпшення спірних об'єктів нерухомості та істотно збільшено їх вартість і якісно змінено їх технічні характеристики, внаслідок чого створено нову річ.

Перевіряючи обґрунтованість цих висновків та правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить із такого.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб'єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб'єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Відтак у взаємозв'язку з викладеним та з урахуванням змісту статті 328 ЦК України, відповідно до якої набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 344, 392 цього кодексу. Разом з тим, стаття 331 ЦК України, якою регулюється порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення такого права за рішенням суду. Відтак визнання права власності орендарів у судовому порядку суперечить імперативним положенням ч.5 ст.11 ЦК України.

Окрім того судами попередніх інстанцій не звернуто увагу на ту обставину що позивач отримував дозвіл на проведення невід'ємних поліпшень, а не на створення нової речі, так як відповідно до пунктів 5.4. Договорів оренди №783-Н та №784-Н від 17.06.2004 року позивач зобов'язаний своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів нерухомого майна. А пунктом 10.9. зазначених договорів сторони передбачили, що вартість невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем за рахунок власних коштів за згодою орендодавця, компенсації не підлягають (крім випадків приватизації орендованого майна). Невід'ємні поліпшення, здійснені орендарем за згодою з орендодавцем за рахунок власних коштів, підлягають компенсації у процесі приватизації за наявності умов, передбачених чинним законодавством.

Суди попередніх інстанцій не зазначили з яких підстав, передбачених статтею 346 ЦК України, припинено право власності держави на спірні об'єкти. Тому слід зазначити, що власником спірних нежитлових будівель є держава, а спеціальним законодавством, яке підлягає застосуванню щодо відчуження об'єктів державної власності, може бути лише приватизаційне законодавство, яке не передбачає іншого шляху переходу права власності на таке майно, окрім його приватизації.

З матеріалів справи убачається, що у порушення вимог статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", який поширювався на спірні правовідносини, позивачем добудовано у будівлі Придонецького лісництва інв.№60 господарчий блок літ."Б", навіс літ."В", вбиральню літ."Д", трубчастий колодязь літ."К", вигрібну яму літ."Я", а також влаштував ворота і огорожу. У будівлі Завгороднівського лісництва інв.№161 позивачем добудовано ганок літ."А-1", трубчастий колодязь літ."К", вигрібну яму літ."Я", що дає підстави визнати будівництво самовільним із настанням відповідальності у відповідності до статті 29 зазначеного Закону.

Проте стаття 331 ЦК України, яка стала підставою задоволення позовних вимог визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Правовідносини, що виникають з приводу самочинного будівництва, тобто у випадках, коли вимоги закону при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені, врегульовано спеціальною нормою, а саме статтею 376 ЦК України.

Беручи до уваги викладене та вимоги ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство" та заступника прокурора Харківської області задоволити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 27.04.2015 у справі №922/4540/14 скасувати, а справу направити для нового розгляду до суду першої інстанції.