ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 року Справа № 910/21384/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В. розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" напостанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2014 у справігосподарського суду міста Києва №910/21384/14за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Агропродпром-Сервіс" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс"простягнення 38 956,02грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - Локатир І.І.,

від відповідача - Рябко С.О.,

У С Т А Н О В И В:

06.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агропродпром-Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" 33 541,56грн. боргу, 1 271,23грн. пені, 450,58грн. 3% річних, 3 692,65грн. інфляційних витрат, посилаючись на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 05.12.2013 №7 згідно з видатковими накладними №РН-0000013, №РН-0000028, №РН-0000029 та на положення статей 509, 628 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіз сервіс" проти позову заперечило, вказавши, що стягнення боргу за видатковими накладними не стосується договору купівлі-продажу від 05.12.2013 №7 та накладні №РН-0000013, №РН-0000028, №РН-0000029 не містять підпису уповноваженої особи на отримання товару, що є підставою для відмови в позові.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 (судді Зеленін В.О., Ткаченко Б.О., Синиця О.Ф.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 33 541,56грн. боргу, 450,58грн. 3% річних, 3 692,65грн. інфляційних витрат та 1 767,38грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Судові рішення вмотивовані наявністю підстав в частині задоволених позовних вимог та недоведеністю щодо нарахування пені.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіз сервіс", посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та передати справу для нового розгляду до суду першої інстанції.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Попередні судові інстанції встановили, що згідно з видатковими накладними №РН-0000013 від 11.01.2014 на суму 16 617,82грн., №РН-0000028 від 24.01.2014 на суму 15 965,86грн., №РН-0000029 від 24.01.2014 на суму 957,88грн., підписаних та скріплених печатками сторін, позивач передав на користь відповідача товар на загальну суму 33 541,56грн. Суди зазначили, що вказані видаткові накладні відповідають вимогами, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно зі ст.1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та підтверджують отримання скаржником продукції. Разом з цим, суд першої та апеляційної інстанції дослідили, що правовідносини сторін щодо стягнення боргу у справі не ґрунтуються на договорі купівлі-продажу №7 від 05.12.2013.

У відповідності до положень статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а часткова оплата скаржником за поставлений товар свідчить про схвалення ним договору та визнання заборгованості, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо проведення розрахунків за отриманий товар.

Установивши порушення відповідачем щодо повної та своєчасної оплати товару, попередні судові інстанції обґрунтовано стягнули з відповідача 33 541,56грн. боргу, 450,58грн. 3% річних, 3 692,65грн. інфляційних витрат та відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.1117 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс сервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2014 у справі № 910/21384/14 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя Л.В. Ковтонюк