ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 922/1010/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого(доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради на постановувід 14.03.2016Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Харківської області № 922/1010/15за позовомХарківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4проповернення майна та відшкодування доходів у розмірі 703251,50грн,за участю представників: від позивача - Михайлов Є.Б.від відповідача -ОСОБА_6ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.05.2015 у справі №922/1010/15 (суддя Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Барабашова С.В., судді Білецька А.М., Гребенюк Н.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,1427 га, яка розташована по АДРЕСА_1, та стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, в розмірі 703251,50грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2015 рішення місцевого господарського суду від 05.05.2015 та постанову суду апеляційної інстанції від 28.07.2015 скасовано в частині відмови у позові про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 703251,50грн і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 03.02.2016 у справі №922/1010/15 (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Істоміна О.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 703251,50грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 377, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки нормами чинного законодавства визначено використання землі на платній основі, нездійснення відповідачем оплати за користування земельною ділянкою в звичайному розмірі (орендної плати), який визначений відповідними нормативними актами, призвело до безпідставного одержання доходів останнім, що підлягають стягненню на підставі заявленого позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.05.2016 за клопотанням відповідача продовжено строк розгляду касаційної скарги у справі №922/1010/15 на 15 днів, а розгляд касаційної скарги відкладено на 07.06.2016 на 10 год. 20 хв.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні касаційної інстанції представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.03.2005 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір б/н купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого останній набув право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", "Б-1", загальною площею 1299,00 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №715.

Рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 припинено право користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 0,1427га по АДРЕСА_1. Договір оренди землі реєстраційний №2735 від 25.12.2001 вирішено вважати таким, що припиняє дію (п.1.4 додатку №1 до рішення ради); надано громадянину ОСОБА_4 (з врахуванням змін ПІБ, внесених пунктом 9.1 рішення Харківської міськради від 06.03.2006 №61/06) в оренду строком до 28.09.2030 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки №2735 від 25.12.2001 для експлуатації та обслуговування офісних складських приміщень та авто майстерні (п.1.13 додатку №2 до рішення).

03.07.2013 рішенням Харківської міської ради №1202/13 відмінено як невиконаний пункт 1.13 додатку №2 до рішення Харківської міської ради від 28.09.2005 №180/5 (п.16.1 додатку №2 до рішення); надано ОСОБА_4 в оренду строком до 01.07.2018 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 (п.16.2 додатку №2 до рішення).

05.09.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Б-2", "Б-1". За результатами обстеження складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, в якому вказано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 з 04.03.2005 та по день складання акта використовує земельну ділянку без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Вказані обставини фактичного використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої під належним йому на праві власності нерухомим майном, без оформлення прав землекористування і визначеної законом реєстрації таких прав стали підставою для звернення Харківської міської ради до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути міській раді спірну земельну ділянку та стягнення доходів, отриманих від майна, набутого без достатніх підстав за період з 01.01.2012 по 30.12.2014, у вигляді різниці суми належної до внесення орендної плати відповідачем та сплаченої ним суми земельного податку за 2014 рік, в розмірі 703251,50грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. ст. 16, 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що для отримання земельної ділянки в оренду він замовляв та погоджував технічну документацію по встановленню в натурі меж земельної ділянки, в т.ч. отримав висновок державної землевпорядної експертизи, а протягом 2006-2007р.р. та в 2013р. листувався з радою щодо визначення розміру орендної плати та умов проекту договору оренди, втім договір оренди землі між сторонами за справою так і не був укладений, як вважає відповідач, не з його вини.

Вирішуючи вдруге спір у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 703251,50грн, суди попередніх інстанцій виходили з того, що знаходження об'єкту нерухомості відповідача, який належить йому на праві власності, на території спірної земельної ділянки, вчинення відповідачем дій щодо укладання договору оренди із позивачем у вигляді та звернення до Харківської міської ради із пропозиціями щодо укладання договору оренди земельної ділянки, унеможливлює застосування до даних спірних правовідносин положень ст. ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відмовили в позові.

Втім, такі висновки попередніх судових інстанцій колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно з приписами ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Стаття 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в 2005 році, визначала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель і споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Отже, навіть диспозитивний зміст ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в 2005 році, свідчив про визначення законодавцем принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, що на ній розташовані, зміст якого спрямований на вирішення проблеми співвідношення прав і обов'язків, зокрема, особи, що набула право власності на об'єкт нерухомості (фактичного нового землекористувача) з правами та обов'язками власника земельної ділянки та/або особи, в якої ця ділянка перебуває в користуванні (оренді).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Тобто, зміст вказаних вище приписів законодавства, в редакціях, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, встановлював, що перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов'язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 ОСОБА_4 (з врахуванням змін ПІБ, внесених пунктом 9.1 рішення Харківської міськради від 06.03.2006 №61/06) надано в оренду строком до 28.09.2030 (але не пізніше початку реконструкції району) земельна ділянка площею 0,1427га по АДРЕСА_1 в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки №2735 від 25.12.2001 для експлуатації та обслуговування офісних складських приміщень та авто майстерні (п.1.13 додатку №2 до рішення). Пунктом 5 вказаного рішення встановлено, що особи, зазначені у п. п. 10.1, 10.6, 10.9, 10.11 цього рішення та у додатках 2, 4 до цього рішення (крім п. п. 1.13 додатку 4), не пізніше ніж у 2-х місячний термін з дня прийняття цього рішення мають звернутися до Управління земельних відносин Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі та не пізніше ніж у 6-ти місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договори оренди землі.

Отже, реалізовуючи визначені законом повноваження в земельних правовідносинах, Харківська міська рада прийняла рішення про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, розташованої під придбаним останнім об'єктом нерухомого майна та встановила строк виконання вказаного рішення, після спливу якого орган місцевого самоврядування обґрунтовано розраховував на сплату відповідачем та отримання місцевим бюджетом саме орендної плати за користування земельною ділянкою. Відтак, неотримання цих коштів спричинило шкоди.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відтак, предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем у порядку та в строки, визначені зазначеним вище рішенням міської ради), втім не сплачених відповідачем, що пов'язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

При цьому, оскільки частина 2 зазначеної статті передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події, обовґязок повернути безпідставно отримане майно для особи, поведінка якої у таких відносинах була правомірною, є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт спливу строку виконання останнім рішення органу місцевого самоврядування про укладення договору оренди землі, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи відзивах на позов та поясненнях, відповідач неодноразово вказував, що внаслідок не укладення договору оренди земельної ділянки, він був позбавлений можливості сплачувати орендну плату.

Отже, навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за приписами п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 ЦК та частиною 2 статті 224, статтею 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, як норми ст. ст. 22, 1166 ЦК України, так і ст.1212 ЦК України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.

При цьому, правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин, на які в обґрунтування вимог посилається позивач.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача суми 703251,50грн, позивач посилався на неотримання у період з 01.01.2012 по 30.12.2014 коштів в розмірі орендної плати внаслідок використання відповідачем землі під належним йому об'єктом нерухомості без оформлення правовстановлюючих документів, отже без достатніх правових підстав.

В силу приписів ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктам господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Отже, в будь-якому випадку, як наслідком встановлення в діях особи складу цивільного правопорушення, так і наслідком встановлення безпідставного утримування нею коштів, які належать до сплати іншій особі, в такому спорі є стягнення заявленої в позові суми саме як шкоди.

Частиною 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як зазначалось вище, рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 відповідачеві надано в оренду земельну ділянку, розташовану під придбаним останнім об'єктом нерухомого майна, та встановлено 6-ти місячний строк виконання вказаного рішення щодо обов'язку оформити договір оренди. Аналогічний обов'язок, втім у 4-х місячний строк, встановлений відповідачеві наступним рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1212/13 (п. 6 рішення).

При цьому, вирішуючи спір у справі та зазначаючи, що відповідач як власник нерухомого майна з метою укладення договору оренди спірної земельної ділянки вчиняв дії щодо укладання договору оренди із позивачем у вигляді виготовлення технічної документації по встановленню в натурі меж спірної земельної ділянки, замовляв висновок землевпорядної експертизи та звертався до Харківської міської ради із пропозиціями щодо визначення розміру орендної плати, суди не врахували, що зазначені вище рішення органу місцевого самоврядування не були виконані відповідачем не тільки у визначені цими рішеннями строки, а й в будь-який інший розумний строк, об'єктивно необхідний для укладення договору оренди землі, враховуючи, що фактичне землекористування здійснюється з 2005 року, а позовні вимоги у цій справі заявлені в 2015 році.

Отже, враховуючи, що відповідачем не заперечується факт використання земельної ділянки, яка розташована під належними йому на прав власності об'єктами нерухомого майна, з 2005 року та не зазначено будь-яких об'єктивних підстав невиконання рішень міської ради протягом вказаних вище строків, приймаючи до уваги також, що відповідачем не спростовано обсяг позовних вимог в цій частині та не надано контррозрахунку заявленої до стягнення суми, яка була визначена позивачем виходячи із звичайних ставок орендної плати для такої земельної ділянки та нарахована за період з 01.01.2012 по 30.12.2014 у вигляді різниці суми належної до внесення орендної плати та сплаченої відповідачем суми земельного податку за 2014 рік, відмова в позові є безпідставною.

Відповідно до ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Оскільки під час неодноразового розгляду справи її обставини встановлені судами попередніх інстанцій з достатньою повнотою, втім внаслідок їх неналежної правової оцінки суди дійшли безпідставного висновку про відмову в позові, враховуючи також приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 2 ч.1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі Господарського суду Харківської області №922/1010/15 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2016 у цій справі скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради 703251 (сімсот три тисячі двісті п'ятдесят одну)грн. 50 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради 14065 (чотирнадцять тисяч шістдесят п'ять)грн. 03 коп., 7032 (сім тисяч тридцять дві)грн. 51 коп., 7032 (сім тисяч тридцять дві)грн. 51 коп. судового збору за подання позовної заяви, здійснення апеляційного та касаційного перегляду при первісному розгляді справи.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради 15471 (п'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят одну)грн. 53 коп., 16878 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім)грн. 04 коп. судового збору за повторні апеляційний та касаційний перегляди справи.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк