ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 921/1043/15-г/17

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Оліяр" на постанову від 22.03.2016Львівського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Тернопільської області № 921/1043/15-г/17за позовомПриватного підприємства "Агрон"до Приватного підприємства "Оліяр"провизнання недійсним договору поставки,за участю представників: позивача - відповідача - Курило В.І. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.12.2015 у справі №921/1043/15-г/17 (суддя Андрусик Н.О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Агрон" (далі-позивач) до Приватного підприємства "Оліяр" (далі-відповідач) про визнання недійсним контракту про поставку майбутнього врожаю 2015 року №05-01/230615 від 23.06.2015, з підстав не доведення позивачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 22.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Давид Л.Л., судді Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) рішення місцевого господарського суду у справі залишив без змін, втім з інших підстав - не укладення сторонами спірного договору, який не можливо визнати недійсним.

Відповідач з мотивувальною частиною постанови суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її змінити, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 642, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що спірний правочин є укладеним, оскільки сторони за допомогою електронного зв'язку погодили всі істотні умови такого зобов'язання.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2016.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 23.06.2015 ПП "Оліяр" надіслав ПП "Агрон" в електронному вигляді проект контракту №05-01/230615 про поставку майбутнього врожаю 2015 року. При цьому, цей проект не був ним підписаний.

24.06.2015 ПП "Агрон" повернуло ПП "Оліяр" підписаний та скріплений печаткою підприємства проект зазначеного вище контракту, за умовами якого постачальник (ПП "Агрон") зобов'язується поставити покупцю (ПП "Оліяр") ріпак урожаю 2015 року, відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною даного контракту, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим контрактом ціну (п.1.1 контракту); якість, асортимент товару, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим контрактом, ціна за одиницю товару, термін поставки, загальна вартість товару узгоджується сторонами та визначається специфікацією, що є додатковою угодою до цього контракту. Орієнтовна кількість, що підлягає поставці становить 1200 тон. Строк поставки визначається згідно графіку поставок - додаток №1, що є не від'ємною частиною даного контракту (п. 1.2 контракту); орієнтовна ціна контракту становить 9684000,00грн та складається із суми вартості кожної партії товару, визначеної у відповідній додатковій угоді на поставку товару. Остаточна ціна контракту визначається в залежності від офіційного курсу НБУ долару до гривні, кількості поставленого товару, результатів прийняття товару по якості, в порядку визначеному цим контрактом (п.3.1 договору); будь-які зміни і/чи доповнення до даного контракту вважаються дійсними лише за умови, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані повноваженими представниками обох сторін.(п. 6.7 контракту); сторони домовились, що даний контракт укладений за допомогою засобів факсимільного та/або електронного зв'язку є обов'язковим до виконання в повному обсязі і є прирівняний до оригіналу до моменту обміну оригіналами примірників даного контракту. Причому факсимільні та/або електронні копії такого контракту, що знаходяться у кожної із сторін мають бути повністю однаковими за змістом (аутентичними), а також повинні мати копії печаток кожної зі сторін та підписи вповноважених осіб сторін. Контракт підписаний таким чином буде вважатися укладеним та дійсним з дати, вказаної на факсимільних/електронних копіях. (п. 6.8 контракту); цей контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015 (п.8.1 контракту); додаткові угоди та додатки до цього контракту є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п.8.4 контракту).

26.06.2015 ПП "Оліяр" надіслало на погодження ПП "Агрон" графік поставок, який є додатком №1 до контракту і який цього ж дня був підписаний та скріплений печаткою останнього та повернений ПП "Оліяр".

01.07.2015 позивач звернувся до відповідача листом №172, в якому зазначив, що у зв'язку з неможливістю виконати деякі умови контракту №05-01/23061, ПП "Агрон" не буде укладати зазначений контракт.

02.07.2015 позивач звернувся до відповідача листом №174, в якому просив вважати контракт №05-01/23061 недійсним, посилаючись на ч. 1 ст. 638 ЦК України, оскільки спірний правочин не укладено в письмовій формі з проставлянням підписів та мокрих печаток сторін.

Зазначаючи про те, що проект контракту підписано лише з боку ПП "Агрон", тоді як ПП "Оліяр" не вчинив належних дій для укладення контракту, вказуючи також, що під час укладення спірного договору позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки графік поставок підписано не уповноваженою особою, а після ознайомлення із вказаним графіком директором позивача, останньому стало відомо про невигідні умови спірного контракту, ПП "Агрон" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним контракту про поставку майбутнього врожаю 2015 року №05-01/230615 від 23.06.2015, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 203, 215, 229 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що узгодження сторонами за допомогою засобів електронного зв'язку всіх істотних умов договору, підписання та скріплення печатками контракту і його невід'ємних частин, свідчить про укладення спірного правочину, у зв'язку з чим, встановивши, що позивач не довів обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним, відмовив в позові.

Апеляційний господарський суд з мотивами відмови в позові суду першої інстанції не погодився та зазначив, що оскільки сторони обмінялися лише електронними примірниками контракту, тоді як вказаний договір та додатки до нього в формі єдиного письмового документу не були підписані та скріплені печатками сторін, спірний договір є неукладеним, а отже не може бути визнаний судом недійсним.

Колегія суддів вважає висновки апеляційного господарського суду безпідставними, з огляду на таке.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, спершу, пропозиція укласти договір виходила від відповідача у справі та була виражена у формі направлення останнім позивачеві проекту контракту в електронному вигляді.

Втім, така пропозиція (оферта) зі сторони ПП "Оліяр" не була підписана останнім, а отже належним чином не підтверджувала його волю бути учасником такого зобов'язання.

Натомість такі дії здійснені позивачем, який, підписавши два примірники контракту та додаткової угоди - специфікації, скріпивши підпис директора підприємства печаткою юридичної особи, 23.06.2015 надіслав їх на адресу відповідача для розгляду та підписання.

При цьому, примірник контракту, що був підписаний та надісланий позивачем відповідачеві, містив відмінності від примірника контракту, який спершу пропонувався для укладення відповідачем, зокрема, в змісті розділу 5 контракту, який за редакцією позивача не містив третейського застереження.

Згідно зі ст. 646 ЦК України відповідь про угоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, як вірно визначено місцевим господарським судом, пропозиція укласти договір фактично виходила саме від позивача у справі і була прийнята відповідачем в межах строку, визначеного частиною 3 статті 181 ГК України, а саме 06.07.2015.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як вбачається зі змісту спірного контракту, передбачені в ньому умови свідчать про укладення між сторонами саме господарського договору з поставки товару, що власне випливає з предмету даного договору і його назви.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

З правового аналізу змісту контракту від 23.06.2015 вбачається, що сторонами погоджено істотні умови договору поставки, які випливають із загальних положень про договір купівлі-продажу, а саме: предмет (п.1.1), кількість, якість (п.1.2), ціна (п. п. 3.1,3.2) та строк (п.8.1).

При цьому, вказані умови конкретизовані та погоджені також в специфікації та графіку поставок до контракту.

Відтак, зазначені вище приписи законодавства та встановлені місцевим господарським судом фактичні обставини справи свідчать про погодження сторонами всіх істотних умов договору поставки та відображення їх змісту в електронних примірниках контракту, специфікації та графіку поставок, які наявні як у позивача, так і у відповідача у вигляді підписаного і скріпленого печатками кожної з сторін документу.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що висновки апеляційного суду про неукладеність спірного правочину з тих підстав, що сторонами спору вказаний договір та додатки до нього в письмовій формі єдиного документу не були підписані та скріплені печатками, є безпідставними, адже умовами пункту 6.8 контракту сторони узгодили, що контракт укладений за допомогою засобів факсимільного та/або електронного зв'язку є обов'язковим до виконання в повному обсязі і є прирівняний до оригіналу, до моменту обміну оригіналами примірників даного контракту; контракт підписаний таким чином буде вважатися укладеним та дійсним з дати, вказаної на факсимільних/електронних копіях.

Таким чином, як зміст укладеного між сторонами договору, так приписи норм ч. 1 ст. 181 ГК України, ч. 1 ст. 639 ЦК України спростовують висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний правочин не укладено в належній формі. Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не міг визначити спірний договір не укладеним, пославшись як на підставу для такого висновку на невиконання відповідачем умов пунктів 6.8, 6.10, 8.1, 8.2, 8.4 цього ж договору.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В обґрунтування заявленого позову, пославшись на приписи ст. 229 ЦК України, позивач зазначив, що графік поставок підписано не уповноваженою особою, а після ознайомлення із вказаним графіком директором позивача, останньому стало відомо про неможливість виконання зобов'язання через невигідні умови спірного контракту.

Втім, враховуючи, що обставини підписання та скріплення печаткою графіку поставок не уповноваженою особою не доводились позивачем під час судового розгляду справи в попередніх судових інстанціях в якості самостійної підстави для визнання спірного договору недійсним, посилання останнього на встановлення після підписання договору невигідності умов контракту та, у зв'язку з цим, неможливості його виконання, не можуть бути підставою для визнання спірного правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

Крім того, графік поставок, який, за твердженням позивача був підписаний за допомогою факсиміле, чого, однак, відповідач не міг встановити при отриманні електронного примірника, був скріплений дійсною печаткою позивача і вміщував припис про право сторонам змінювати дату, строк поставки та кількість тон поставки на добу за умови повідомлення іншої сторони договору про такі зміни за три дні до їх настання. Проте, позивач, посилаючись на невигідні умови поставки за графіком, таким правом не скористався.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Оліяр" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі Господарського суду Тернопільської області № 921/1043/15-г/17 скасувати.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.12.2015 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Агрон" на користь Приватного підприємства "Оліяр" 1461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну)грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Тернопільської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк