ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 914/187/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк, Д. Кривди, М. Малетичарозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЛьвівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго"на постановувід 24.03.2016Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 914/187/16за позовомЛьвівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"доЛьвівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго"провизнання укладеним договору № 201816 від 03.12.2015 у судове засідання представники сторін не з'явились,заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" звернулось до господарського суду з позовом до Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" про визнання укладеним договору № 201816 від 03.12.2015.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.02.2016 (суддя М. Синчук), залишеним без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 (колегія суддів: Г. Кордюк, В. Гриців, Л. Давид), позов задоволений: визнаний укладеним договір № 201816 від 03.12.2015 у редакції, наведеній у резолютивній частині рішення суду.

Судові рішення мотивовані наступним.

02.09.2008 між сторонами у справі укладений договір № 201816 від 02.09.2008 на подачу води з комунального водопроводу теплопостачальним організаціям для виробництва гарячої води.

Пунктом 5.3 договору № 201816 від 02.09.2008 визначено, що розірвання договору за вимогою однієї із сторін проводиться у разі письмового попередження іншої сторони за 1 місяць та при умові погашення стороною - 2 (ЛКП "Залізничнетеплоенерго") заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення.

Листом від 30.11.2015 № 10-6438 ЛМКП "Львівводоканал" повідомив ЛКП "Залізничнетеплоенерго" про бажання розірвати Договір № 201816 від 02.09.2008 з 02.01.2016.

За твердженням позивача, станом на 01.01.2016 відповідач не мав заборгованості перед позивачем по оплаті за договором № 201816 від 02.09.2008.

Розірванню договору передувало надіслання ЛМКП "Львівводоканал" на адресу ЛКП "Залізничнетеплоенерго" листів з приводу необхідності встановлення приладів обліку води на водопровідних вводах своїх об'єктів (лист №12-6974 від 27.12.2013). Проте, доказів встановлення приладів обліку води на водопровідних вводах об'єктів ЛКП "Залізничнетеплоенерго" в матеріалах справи не міститься.

Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - Нацкомісія) з 27.10.2015 по 16.11.2015 проводилась перевірка ліцензійної діяльності ЛМКП "Львівводоканал" з централізованого водопостачання та водовідведення, за результатами якої прийнято постанову № 2812 від 19.11.2015.

Постановою визначено порушенням зі сторони ЛМКП "Львівводоканал" Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення у частині наявності встановлених приладів обліку в кожній точці розподілу послуг, що призвело до накладення штрафу на ЛМКП "Львівводоканал".

Таким чином, підставою розірвання договору стало недотримання відповідачем вимог Закону України "Про житлово-комунальні-послуги" та "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила).

Зважаючи на одностороннє розірвання договору № 201816 від 02.09.2008, ЛМКП "Львівводоканал" 04.12.2015 із супровідним листом № 10-6578 направив на адресу Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" два примірника договору № 201816 від 03.12.2015 на подачу води з комунального водопроводу для виробництва послуги централізованого постачання гарячої води (з датою набрання чинності 02 січня 2016 року) (далі - Договір) - для ознайомлення та підписання.

25.12.2015 ЛМКП "Львівводоканал" отримало відповідь на лист № 16-2916 від 24.12.2015, у якому ЛКП "Залізничнетеплоенерго" відмовилося від підписання запропонованого договору, оскільки вважає, що між сторонами діє договір № 201816 від 02.09.2008 на подачу води з комунального водопроводу теплопостачальним організаціям для виробництва гарячої води.

Зазначене, стало підставою для звернення до суду із позовом у даній справі.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Позивач є підприємством питного водопостачання, яке, в розумінні статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виробник зобов'язаний, зокрема, укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання (ЛМКП "Львівводоканал") на підставі договору з:

підприємствами, установами або організаціями, що безпосередньо користуються централізованими питним водопостачанням;

підприємствами, установами або організаціями у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;

об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;

власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Стаття 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" встановлює істотні умови договору про надання послуг з питного водопостачання.

Таким чином, з наведеного вбачається, що договір про надання послуги з питного водопостачання є обов'язковим для сторін, оскільки це прямо передбачено законом.

Так, статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем.

Істотною умовою договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг та визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу.

Пунктом 1.7 Правил користування встановлено, що водопровідні вводи до теплових пунктів (далі - ТП), котелень, окремо побудованих насосних станцій для підвищення тиску, а також розподільчі мережі від цих об'єктів експлуатують підприємства, на балансі яких перебувають ці об'єкти.

Водночас, пунктом 3.13 Правил користування встановлено, що суб'єкти

господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Точкою розподілу є водопровідний ввід на об'єкт, на якому відповідач повинен встановити прилад обліку холодної води - водолічильник.

Разом з цим, як вбачається з умов договору № 201816 від 02.09.2008, додатку №1 до даного договору таких об'єктів (теплових пунктів), у відповідача 30 одиниць і на жодному з них не встановлено прилад обліку холодної води.

Таким чином, порядок розірвання договору № 201816 від 02.09.2008 позивачем дотриманий.

При цьому, посилання відповідача на наявність у нього заборгованості на момент повідомлення про розірвання договору № 201816 від 02.09.2008 та неможливість у зв'язку з цим розірвання договору в односторонньому порядку, спростовується тим, що між сторонами у справі проведено два взаємозаліки у листопаді 2015 на суму 380 000,00 грн та 421 000, 00 грн, а в грудні 2015 року один на суму 437 800,00 грн, що підтверджується загальною довідкою позивача. Мінусове сальдо в розмірі 14 416,48 грн станом на 01.01.2016 становить частку від нарахованої позивачем відповідачу в грудні 2015 року оплати за послуги, строк оплати якої станом на 01 січня 2016 року за умовами договору ще не настав, оскільки відповідно до п.3.3 договору № 201816 від 02.09.2008 оплата здійснюється до 20 числа наступного місяця, а також може проводитися передоплата за відібрану з водопроводу воду.

З огляду на розірвання договору № 201816 від 02.09.2008 та те, що укладення договору про подачу води з комунального водопроводу для виробництва послуги централізованого постачання гарячої води є обов'язковим, враховуючи те, що запропонована позивачем редакція договору відповідає вимогам законодавства, позовні вимоги підлягають до задоволення.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Відповідачем заявлене клопотання про відкладення розгляду справи від 06.06.2016 № 10/1113 з посиланням на те, що його представника ОСОБА_4 госпіталізовано 06.06.2016, підтверджуючі документи про що будуть надані пізніше.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 про призначення до розгляду касаційної скарги явка сторін визнана не обов'язковою, а тому нез'явлення сторін у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки та не перешкоджає її розгляду по суті без їх участі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову прийняте з посиланням на встановлений судами факт розірвання договору № 201816 від 02.09.2008 у спосіб односторонньої відмови позивача, та з огляду на те, що відповідачу направлений проект договору № 201816 від 03.12.2015, який останнім не підписаний, однак є обов'язковим для укладення в силу закону.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про розірвання договору у спосіб односторонньої відмови позивача, оскільки п. 5.3 договору № 201816 від 02.09.2008 передбачене право сторони на розірвання договору за умови попередження про це іншої сторони за 1 місяць та при умові погашення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення.

Так, судами вставлено, що позивач звернувся до відповідача з листом від 30.11.2014 про розірвання договору № 201816 від 02.09.2008 з 01.01.2016, при цьому станом на 01.01.2016 заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, оскільки кінцеве сальдо у розмірі 14 416,48 грн є заборгованістю за послуги, надані у грудні 2014 року, строк оплати яких станом на 01.01.2016 в силу положень 3.3 договору № 201816 від 02.09.2008 (оплата здійснюється до 20 числа наступного місяця) не настав.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що передбачена п. 5.3 договору № 201816 від 02.09.2008 умова розірвання договору - погашення відповідачем заборгованості направлена на захист прав позивача, як постачальника послуг, а тому враховуючи те, що ініціатива розірвання договору висловлена саме позивачем, наявність заборгованості не може вплинути на можливість реалізації ним права на одностороннє розірвання договору.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір про надання послуг з питного водопостачання є обов'язковим до укладення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Враховуючи вказане, з огляду на те, що позивач стверджує, що ним не припинене надання послуг з водопостачання, що і не заперечує відповідач, договір про надання послуг з питного водопостачання є обов'язковим до укладення.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій зазначено про відповідність умов проекту договору № 201816 від 03.12.2015 вимогам законодавства.

Так, вказаний проект договору відповідає, зокрема, вимогам пунктів 1.7, 3.13 Правил, щодо обов'язку абонента встановити засоби обліку (водолічильники) на точках розподілу на межі балансової належності.

За таких обставин, підстав для зміни або скасування оскаржених рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 у справі № 914/187/16 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

М. Малетич