ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 907/870/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Кривда Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 907/870/15 господарського суду Закарпатської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особафізична особа-підприємець ОСОБА_5проусунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 м2, розташованим у АДРЕСА_1 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) та забороною їй створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном,за участю представників

позивача: Ковача І.В.,

відповідача: не з'явились,

третьої особи: ОСОБА_7,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому просило усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 м2 розташованими за адресою: АДРЕСА_1 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) відповідача та забороною відповідачу створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 12.10.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_5.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.12.2015 позов задоволено. Зобов'язано усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67, 4 м2 розташованими за адресою: АДРЕСА_1 шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) належних відповідачу та забороною відповідачу створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном. Визнано недійсними договори оренди від 17.01.2014 № 2/1 та від 17.12.2014 № 2/1, укладені між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач вважає себе власником нерухомого майна, а саме вбудованих приміщень площею 269,3 м2 по АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 910734 від 13.12.2003, виданого на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15.10.2003, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2296381 від 15.12.2003.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" до ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (за участю третіх осіб ОСОБА_11, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_12, публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк") про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" задоволені. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 07.07.2011, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_12, з моменту його укладення. Витребувано на користь позивача з володіння ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. А 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 м2 за адресою: АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці площею 53,9 м2 шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь позивача з володіння ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. А 1-го поверху (позиція 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 м2 за адресою: АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці площею 53,9 м2 шляхом його передачі в натурі.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 змінено, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212-1213 Цивільного кодексу України. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 20.05.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 в незміненій частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 залишено без змін.

На виконання зазначених судових рішень спірне нерухоме майно повернуто позивачу шляхом його вилучення у боржників.

Разом з тим, як вказує позивач, після прийняття у володіння зазначеного майна він виявив, що в приміщенні будівлі магазину знаходиться рухоме майно відповідача, що створює позивачу перешкоди у користуванні своїм майном, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Крім цього, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсними договори оренди № 2/1 від 17.01.2014 та № 2/1 від 17.12.2014, укладені між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що з наданих позивачем доказів не вбачається яким саме чином відповідач перешкоджає позивачу користуватися приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 м2, розташованим у АДРЕСА_1. Також суд апеляційної інстанції визнав безпідставним та необґрунтованим вихід місцевого господарського суду за межі позовних вимог щодо визнання недійсними договорів оренди, укладених між відповідачем та третьою особою.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду помилковими, з огляду на таке.

Дійшовши висновку про недоведеність на час звернення позивачем з даним позовом до суду факту знаходження рухомого майна відповідача (належних їй речей, які підлягають ідентифікації) в приміщеннях літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенні част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 м2, розташованих у АДРЕСА_1, належних позивачеві, апеляційний господарський суд не врахував, що положення ст. 391 Цивільного кодексу України, якою передбачено права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, передбачають регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. В разі ж порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом вчинення віндикаційного позову. Тобто передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Разом з тим, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. В той же час, всебічність означає оцінку доказів з урахуванням доводів усіх осіб, які беруть участь у справі.

Проте відмовляючи у задоволенні позову з посиланням на ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України з підстав недоведеності яким саме чином і в чому саме відповідач перешкоджає позивачу користуватися приміщеннями літ. А 1-го поверху (позиції 1*, 2*, 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 м2 та приміщенням част. літ. А 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 м2, розташованим у АДРЕСА_1, а також не приймаючи в якості належного та допустимого доказу акт, відповідно до якого станом на день його складання у вбудованих приміщеннях магазину по АДРЕСА_1 знаходиться рухоме майно, яке може належати ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, суд апеляційної інстанції не врахував доводи відповідача, встановлені місцевим господарським судом, відповідно до яких відповідач інформувала суд, що спірне приміщення не орендує та проти задоволення позову не заперечує.

Дійсно, як встановлено судом апеляційної інстанції, у поданому позивачем акті вказано про наявність в спірних приміщеннях майна, яке можливо належить ряду фізичних осіб, а не тільки відповідачу. Проте наявність у приміщеннях позивача, які належать йому на праві власності, рухомого майна, частина якого належить відповідачу, про що останній не заперечує, а частина якого може потенційно належати іншим особам, не може бути підставою для відмови у захисті права позивача як власника нерухомого майна шляхом усунення перешкод у користуванні зазначеним нерухомим майном та звільнення його від рухомих речей саме відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що всупереч вимогам законодавства, відповідач продовжує фактично користуватись приміщеннями позивача, належними йому на праві власності, не надавши при цьому доказів правомірного використання цих приміщень, що є підставою для задоволення позову.

Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд безпідставно задовольнив клопотання позивача про визнання недійсними договорів оренди від 17.01.2014 № 2/1 та від 17.12.2014 № 2/1, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з посиланням на норми п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки під час розгляду справи правових підстав для визнання недійсними вказаних договорів судом не встановлено.

Відповідно до п. 2 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене та беручи до уваги помилкове застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що оскаржена постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 підлягає скасуванню повністю, а рішення господарського суду Закарпатської області від 01.12.2015 підлягає скасуванню в частині визнання недійсними договорів оренди № 2/1 від 17.01.2014 та № 2/1 від 17.12.2014, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5. В решті рішення місцевого господарського суду, яким спір у даній справі вирішено у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 907/870/15 скасувати.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 01.12.2015 в частині визнання недійсними договорів оренди № 2/1 від 17.01.2014 та № 2/1 від 17.12.2014, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 у справі № 907/870/15 скасувати.

В решті рішення господарського суду Закарпатської області від 01.12.2015 у справі № 907/870/15 залишити без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Борденюк Є.М. Кривда Д.С.