ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 907/558/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В. Дроботової Т.Б.за участю представників: позивачаГаврилюк О.О. - предст. дов. від 21.03.2016відповідачаЛевченко О.С.- предст. дов. від 11.01.2016розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі№ 907/558/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті"провизнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання нікчемним акта приймання-передачі, визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

22.05.2015 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулось до господарського суду з позовом про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014 Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті", про визнання нікчемним акта приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0041, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Позивач послався на запровадження у банку тимчасової адміністрації, в межах повноважень якої відповідно до частини п'ятої статті 34 та частини 34 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виявляються договори, виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, та на нікчемність зазначеного договору відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за критеріями здійснення відчуження майна банку за цінами нижчими від звичайних, зниження вартості майна, що залишилося на балансі банку, погіршення майнового стану банку шляхом незаконного відчуження частини активів банку, внаслідок чого виконання грошових зобовязань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказуючи на відповідність укладеного сторонами договору вимогам чинного законодавства, зокрема, частинам першій та другій статті 132 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2016 (суддя Йосипчук О.С.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 (судді: Гнатюк Г.М. - головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного та рішення місцевого господарського суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про неправильне застосування судами пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим невірно встановлено обставини справи, необхідні для її застосування, щодо співставлення ціни, за якою банком було здійснено відчуження майна, зі звичайною (ринковою) ціною на майно саме на дату здійснення відчуження (укладення договору); суди при визначенні вартості відчужуваної земельної ділянки безпідставно послалися на її нормативну грошову оцінку, що не визначає рівень звичайних (ринкових) цін; суди безпідставно не застосували при вирішенні спору приписи пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як самостійної підстави нікчемності правочину; в порушення статей 4-2, 4-3, 32, 34 Господарського процесуального кодексу України суди безпідставно відмовили у проведенні судової експертизи, чим порушили право позивача на доведення своїх вимог, статтю 129 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 43 господарського процесуального кодексу України.

Відповідач усно у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, пославшись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій; позивач підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.11.2014 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті" (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий № 2122485200:02:001:0041, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3964. Відповідно до пункту 1.6 договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 1377,12 грн. згідно з витягом № 264 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29.10.2014.

Згідно з висновком, наданим оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 складає 3964,56 грн (пункт 1.7 договору); відповідно до змісту рецензії, здійсненої оцінювачем ОСОБА_10 (кваліфікаційне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 04.03.2006, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_2 від 03.09.2013; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) на зазначений звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", підтверджено відповідність звіту в цілому вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, із зазначенням про наявність незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки.

Згідно з пунктом 2.1 договору за погодженням сторін ціна продажу земельної ділянки становить 4250,00 грн. без урахування ПДВ.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що за домовленістю сторін оплата за цим договором проводиться покупцем у безготівковій формі, в розмірі, зазначеному в пункті 2.1 даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця номер 361048002, відкритий в ПАТ "ВіЕйБі Банк", код банку 380537, ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) 19017842, індивідуальний податковий номер 190178426653, в день підписання цього договору.

Згідно з пунктом 2.4 договору зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до статей 182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та статті 132 Земельного кодексу України та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України, статей 182, 334 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункти 3.1, 3.2 договору).

Суди також встановили, що 14.11.2014 сторони підписали акт приймання-передачі, яким підтверджено, що продавець передав, а покупець прийняв продану 14.11.2014 земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0041, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, нотаріально посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3964. Підписанням цього акта сторонами підтверджено, що ними здійснено остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, претензій майнового характеру сторони не мають.

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 733 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про початок виведення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 від 24.11.2014 уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А.; рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації по 20.03.2015 включно та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Славкіну М.А. строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк", здійснюючи перевірку вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку правочинів на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановила, що спірний договір, укладений Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті" 14.11.2014, акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 підлягають визнанню нікчемними на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

На підтвердження доводів щодо заниженої вартості земельної ділянки позивач надав до суду висновок про вартість майна виконаний на замовлення позивача ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", за яким ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014 визначена в сумі 5798,00 грн.

Місцевий господарський суд ухвалою від 03.07.2015 призначив комплексну судову експертизу спірної земельної ділянки, яку не було проведено через відсутність попереднього фінансування її проведення позивачем на вимогу ухвали суду; у повторному клопотанні про призначення експертизи позивач також не подав жодного доказу своєї спроможності оплатити експертизу чи докази узгодження з експертом відстрочення платежу за проведення експертизи; відповідач заперечив проти призначення експертизи (протокол судового засідання від 19.02.2016).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом права, яке не є порушеним, та в неналежний спосіб (про визнання договору та акта нікчемним, що не передбачено чинним законодавством, та без вимоги про застосування реституції як правового наслідку недійсності); доводи позивача про заниження вартості земельної ділянки не доведено належними доказами.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вказав на обґрунтованість відмови у призначенні судової експертизи, а також погодився з рішенням місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що за статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на час укладення спірного договору та звернення з позовом) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду гарантування вкладів зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з таких підстав, як, зокрема: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних, (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Наведеним вище приписом закону прямо встановлено нікчемність правочинів, які підпадають під зазначені критерії; визнання правочину нікчемним не відповідає способам захисту порушеного права, наведеним у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, такий спосіб не встановлено іншими законами.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, а вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою, а також такі наслідки можуть бути застосовані судом за власною ініціативою.

Відтак, розглядаючи вимогу позивача про визнання права власності на спірне майно, суди вірно дослідили, чи відповідає договір купівлі-продажу земельної ділянки критеріям за частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (пункти 2, 3).

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайна ціна" визначена пунктом 14.1.71. Податкового кодексу України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено та погоджено сторонами ціну продажу земельної ділянки за даним договором; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

За змістом статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Стаття 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Позивач не довів, що складений професійним оцінювачем акт оцінки майна, який оцінений судами в якості належного та допустимого доказу ціни спірної земельної ділянки, на момент вчинення спірного правочину втратив чинність, при цьому жодний закон не передбачає вчинення сторонами правочину лише в день, який відповідає даті складання звіту про оцінку майна.

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивач не обґрунтував того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість; разом з тим ціну продажу земельної ділянки визначено з врахуванням замовленої сторонами оцінки у суб'єкта оціночної діяльності, належність якої підтверджена рецензією.

Щодо наданого позивачем висновку про вартість майна (земельних ділянок та обладнання), виконаного ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", за змістом якого ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 5798 грн станом на 14.11.2014, слід відзначити, що такий висновок сам по собі не спричиняє недійсності оцінки, наданої у звіті та висновку суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", належність якого підтверджена відповідно до рецензії від 11.09.2015 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_10

З огляду на наявні розбіжності та з метою їх усунення місцевий господарський суд призначав проведення судової експертизи у цій справі, проведення якої унеможливлене відсутністю попередньої оплати експертизи, здійснення якої ухвалою було покладено на позивача; зазначені обставини підтверджують обґрунтованість висновків судів щодо відсутності підстав для призначення судової оціночно-земельної експертизи за подальшими клопотаннями позивача, та вирішення спору на підставі оцінки наявних доказів відповідно до положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги щодо процесуальних порушень судів зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі перегляду справи в касаційному порядку.

Посилаючись на приписи пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як окремо наведеної підстави нікчемності правочину, позивач не надав жодних доказів, що взяте ним на себе зобов'язання передати земельну ділянку (площею 0,0024 га за ціною 4250 грн) за договором її купівлі-продажу спричинило погіршення фінансового стану банку та неможливість виконати зобов'язання перед кредиторами.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, згідно зі статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, касаційна інстанція погоджується із тим, що позивач звернувся до суду за захистом права, яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права. Відтак, у позові було відмовлено цілком правомірно.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи, вірно застосували наведені вище положення матеріального законодавства та виконали вимоги процесуального законодавства, забезпечивши сторонам рівні умови для можливості реалізації їх процесуальних прав.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі №907/558/15 Господарського суду Закарпатської області та рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова