ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 906/1474/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк, Д. Кривди, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Укрбіотал-монтаж"на постановувід 22.02.2016Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 906/1474/15за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"доПриватного підприємства "Укрбіотал-монтаж"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5простягнення 42 473,88 грн у судове засідання представники сторін не з'явились,заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулось до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Укрбіотал-монтаж" про стягнення 42 473,88 грн страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду Житомирської області 03.11.2015 (суддя А. Шніт) у позові відмовлено.

Рішення мотивоване наступним.

19.11.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (далі - страховик) та Приватним підприємством "Укрбіотал-монтаж" (страхувальник) укладений договір (поліс) № АС/3508584 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), відповідно до якого було застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника перед третіми особами при використанні транспортного засобу Mitsubishi Outlander 2.4, державний номер НОМЕР_1 (забезпечений автомобіль).

Відповідно до довідки № 55700660 про дорожньо-транспортну пригоду від 03.10.2014 по вулиці Київська (перехрестя вулиці Східна) у м. Житомирі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів Mitsubishi Outlander 2.4, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4; MAZDA 3, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6; MERCEDES-BENZ, 230, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_7; DAIMLER-CHRYSLER 903.6 КА, державний номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_8.

З довідки №55700660 від 03.10.2014 зазначеним вище автомобілям потерпілих було завдано механічних пошкоджень. У зв'язку з чим, у подальшому, страховиком складені страхові акти №5338Р/07/15 від 19.03.2015, №2058Р/07/15 від 04.02.2015, №2718Р/07/2014 від 24.12.2014, №2709Р/07/2014 від 23.12.2014 та розрахунки суми страхового відшкодування.

На підставі зазначених документів, страховиком виплачено потерпілим у ДТП 03.10.2014 страхове відшкодування на загальну суму 42 473,88 грн.

18.11.2014 слідчим ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060020005471 від 04.10.2014 за фактом ДТП у зв'язку з відсутністю ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

У подальшому, постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 30.01.2015 у справі №296/234/15-п громадянина ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та провадження по адміністративній справі закрито в зв'язку зі сплином строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд зазначив наступне.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК України необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.

Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених у законі.

При цьому, якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він буде нести відповідальність за завдану шкоду.

Як свідчать матеріали справи, а саме: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с. 17-18), власником автомобіля Mitsubishi Outlander 2.4, , є громадянин ОСОБА_5

Тобто, саме останній є особою, яка на праві власності володіє зазначеним транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створило підвищену небезпеку, зокрема, при вчиненні ДТП 03.10.2014.

Крім того, необхідно зауважити, що сам позивач у позовній заяві, посилаючись на ст.ст.1191, 1192 ЦК України, зазначив, що відшкодування шкоди страховій компанії в порядку регресу здійснюється саме володільцем транспортного засобу.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 42473,88 грн саме з Приватного підприємства "Укрбіотал-монтаж", яке є лише страхувальником, а не власником забезпеченого автомобіля, є безпідставними.

Доводи позивача щодо наявності трудових відносин між відповідачем і третьою особою ОСОБА_4 є необґрунтованими, з огляду на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту наявності трудових відносин між відповідачем і третьою особою, і такі докази у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, відповідачем подано довідку №173 від 15.10.2015 про те, що ОСОБА_4 ніколи не перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством "Укрбіотал-монтаж".

Також не приймаються до уваги доводи позивача стосовно перебування третьої особи під час вчинення ДТП 03.10.2014 у стані алкогольного сп'яніння, зокрема, і посилання на постанову Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області про закриття кримінального провадження від 18.11.2014.

У постанові Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області про закриття кримінального провадження від 18.11.2014 вказано, що згідно з токсикологічним дослідженням №2488 методом ГХ крові, у крові ОСОБА_4 виявлено етиловий алкоголь у концентрації 2,01%. При цьому, дана постанова винесена 18.11.2014, а дорожньо-транспортна пригода, у вчиненні якої винен ОСОБА_4, сталася 03.10.2014.

Крім того, у постанові не зазначено, коли саме було проведено токсикологічне дослідження №2488 методом ГХ крові винної особи.

Натомість, у матеріалах справи знаходиться довідка №55700660 про дорожньо-транспортну пригоду, яка складена безпосередньо після вчинення ДТП 03.10.2014 і в якій, зокрема, вказано, що ОСОБА_4 під час вчинення ДТП був тверезий.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено перелік умов, за яких страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо останній керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Проте, як з довідки №55700660 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що ОСОБА_4 під час вчинення ДТП був тверезий.

З посиланням на вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (колегія суддів: Г. Олексюк, Л. Сініцин, А. Гудак) рішення Господарського суду Житомирської області 03.11.2015 скасоване, прийняте нове рішення, яким позов задоволений.

Постанова мотивована наступним.

В обґрунтування позову позивач послався на ч. 1 ст. 1191 ЦК України, відповідно до якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом, а також на ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У справі, що розглядається, спір виник між страховою компанією та підприємством, яке застрахувало цивільно-правову відповідальність перед третіми особами при використанні автомобіля Mitsubishi Outlander 2.4, державний номер НОМЕР_1, щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування"

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведених правових норм, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в порядку суброгації переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.

При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тобто зазначені інститути мають різний режим правового регулювання.

У позовній заяві позивачем помилково ототожнюється правова природа регресу та суброгації, оскільки у позові містяться посилання як на ст. 993 Цивільного кодексу України, так і на ст. 1191 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з тим, що у відповідача виникло зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а право вимоги до позивача перейшло відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, застосування до спірних правовідносин положень ст. 1191,1192 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які передбачають стягнення шкоди в порядку регресу, є помилковими.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного суду України до страховика, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі переходить право вимоги саме до страхувальника, а не до водія, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 910/22731/14).

Доводи відповідача про суперечливість доказів про перебування водія ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, як і висновки суду першої інстанції про відсутність таких доказів до уваги не беруться, оскільки не впливають на обов'язок відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, сплатити позивачу страхове відшкодування.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанцій задоволені позовні вимоги з посиланням на те, що до страховика (позивача) перейшло право вимоги відшкодування шкоди відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", та на те, що до страховика переходить право вимоги саме до відповідача, як страхувальника, а не до водія забезпеченого автомобіля.

Колегія суддів Вищого господарського суду України оцінює вказаний висновок як помилковий, оскільки відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Умовою застосування наведених законодавчих положень є виплата страховиком страхувальнику (вигодонабувачу), як особі якій завдана шкода, страхового відшкодування у межах відносинах майнового страхування (п.2 ч. 1 ст. 980 ЦК України).

Проте, наявні між сторонами у даному спорі правовідносини виникли щодо страхування відповідальності страхувальника (п.3 ч. 1 ст. 980 ЦК України), а не щодо майнового страхування (п.2 ч. 1 ст. 980 ЦК України), і, відповідно, страховиком виплачене страхове відшкодування потерпілим особам (третім особам), з огляду на що вказані правовідносини є предметом правового регулювання Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема ст. 38 Закону.

Рішення місцевого господарського суду про відмову у позові засноване на тому, що страхувальник не є власником або володільцем майна, оскільки власником автомобіля є ОСОБА_5 (директор відповідача); ОСОБА_4 (водій) не перебував з позивачем у трудових відносинах; позивачем не доведено, що водій перебував у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про страхування" страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Поліс підписаний від імені відповідача директором ОСОБА_5, що свідчить про надання останнім згоди на його страхування, як третьої особи.

Враховуючи вказане, відповідач набув статусу страхувальника за Полісом у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду у передбачених Законом випадках.

При цьому, вказане законодавче положення не визначає наявність трудових відносин водія і страхувальника умовою реалізації страховиком права на звернення з регресним позовом до страхувальника.

Водночас, вказане законодавче положення передбачає перелік випадків, за яких страховик може звернутись до страхувальника або водія з регресним позовом, одним із яких є керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

Місцевий господарський суд, з посиланням на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 30.01.2015, якою ОСОБА_4 притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, що передбачене статтею 124 (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів), а не статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння), дійшов висновку про те, що позивачем не доведений факт перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що позивачем не доведений факт перебування водія у стані алкогольного сп'яніння, як і не доведена наявність будь-якої з інших обставин, з якими ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" пов'язує виникнення у страховика права на регресний позов до страхувальника або водія, підстав для задоволення позову не вбачається.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду підлягає до скасування, а рішення місцевого господарського суду, незалежно від викладених у ньому мотивів щодо недоведеності перебування ОСОБА_4 з відповідачем у трудових відносинах та посилань на те, що відповідач не є власником транспортного засобу, слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрбіотал-монтаж" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 906/1474/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Житомирської області 03.11.2015 у справі №906/1474/15 залишити без зміни.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь Приватного підприємства "Укрбіотал-монтаж" 2192,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил