ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 904/1019/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Демидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"на ухвалувід 24.02.2016господарського суду Дніпропетровської області та на постанову від 06.04.2016Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/1019/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом A.V.K.CONFECTIONERI HOLDINGS LIMITED (А.В.К. Конфекшнері Холдінгз Лімітед)до1) Публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ", 2) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",провизнання недійсними договорівВ судове засідання прибули представники сторін:позивачаКравцов С.В. (дов. від 06.04.2016 № б/н);відповідача-1Лавринович В.О. (дов. від 23.07.2015 № 01/1931);відповідача-2Демчук Д.В. (дов. від 26.10.2015 № 09-32/617); Яцук С.В. (дов. від 16.11.2015 № 09-32/658);ВСТАНОВИВ:

Позивач - A.V.K. CONFECTIONERY HOLDINGS LIMITED звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ" (надалі - ПАТ "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ", відповідач-1, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - ПАТ "Промінвестбанк") про визнання недійсними Іпотечного договору № 20-2589/3-1 від 28.09.2011 (надалі - Іпотечний договір-1) та Іпотечного договору № 20-2623/3-1 від 29.09.2011 (надалі - Іпотечний договір-2), укладених між відповідачами.

Крім цього, 18.02.2016 позивачем - A.V.K. CONFECTIONERY HOLDINGS LIMITED подано до господарського суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ПАТ "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ" та заборони Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам, в тому числі Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України та його територіальним підрозділам, зокрема, але не виключно Управлінню державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції, суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії щодо реєстрації прав власності та інших речових прав на наступне нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2016 у справі № 904/1019/16 (суддя Манько Г.В.), залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (колегія суддів: Орешкіна Е.В. - головуючий, судді - Широбокова Л.П., Кузнєцова І.Л.) заява позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову задоволена частково; накладано арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки оспорюваних у справі договорів та належить на праві власності відповідачу-1.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач-2 - ПАТ "Промінвестбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2016 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, і зокрема, ст. ст. 34, 43, 66 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та приписи постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезепечення позову", з урахуванням яких не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо наявності обставин для забезпечення позову у спосіб заявлений позивачем, що на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач та відповідач-1 не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу відповідача-2 до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Частиною 1 ст. 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, шляхом накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що ним заявлено вимоги про визнання недійсними Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2, укладених між відповідачами, оскільки A.V.K. CONFECTIONERY HOLDINGS LIMITED є акціонером ПАТ "Кондитерська фабрика "А.В.К." м. Дніпропетровськ", з часткою в Статутному фонді товариства в розмірі 75,8794 %, що підтверджується випискою з реєстру власників цінних паперів від 19.05.2015. Нормами чинного законодавства передбачено право акціонера у окремих випадках вимагати передачі йому майна, належного на праві власності товариству, а отже у разі звернення стягнення на майно за договорами іпотеки, будуть порушені права A.V.K. CONFECTION HOLDINGS LIMITED на отримання майна відповідача-1.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви позивача про забезпечення позову судом встановлено, що умовами оспорюваних іпотечних договорів відповідач-2 (Банк, Іпотекодержатель) має можливість у будь-який час реалізувати спірне нерухоме майно шляхом продажу від свого імені третім особам, або реєстрації за собою права власності на нього.

Так, згідно з пунктом 5.2. Іпотечного договору-1 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором Іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або шляхом позасудового врегулювання згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у п. 5.2.1. цього договору.

Пунктом 5.2.1 Іпотечного договору-1 його сторони (Іпотекодавець-відповідач-1 та Іпотекодержатель-відповідач-2) передбачили наступні способи позасудового врегулювання:

- право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження (додаткового погодження);

- передача Іпотекодавцем Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором;

- іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмету іпотеки законодавству.

Аналогічні за змістом положення містяться у пунктах 5.2 та 5.2.1 іпотечного договору-2.

За таких обставин та враховуючи те, що між сторонами існує спір предметом якого є матерільно-правова вимога про визнання недійсними Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2, і у разі задоволення позову судом, належне виконання рішення буде залежати від наявності у відповідача-1 майна, переданого в іпотеку відповідачу-2, на яке виходячи з умов кредитного договору, останній розраховував з метою мінімізації своїх ризиків; та враховуючи, що за умовами оспорюванних іпотечних договорів відповідач-2 може самостійно відчужити предмет іпотеки, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав, які можуть призвести до ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів до забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками вказавши на те, що забезпечення позову шляхом арешту на майно, що належать відповідачу-1, передбачене ст. 67 ГПК України, є таким, що перебуває у зв'язку з предметом позовної вимоги, є адекватним заявленим вимогам, тобто співвідноситься з правом, про захист якого просить позивач. При цьому, вжиття у наведений вище спосіб заходів до забезпечення позову забезпечить збалансованість інтересів сторін та спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність відповідачів, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобіганню перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

За встановленого, суди дійшли вірного висновку про те, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому позивачем підтверджено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує необхідність вжиття відповідних заходів до забезпечення позову.

Тиким чином, вживаючи заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваних договорів, суд здійснив всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надав належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо пов'язаності заходів забезпечення позову з предметом позовних вимог та наявності достатніх підстав вважати, що невжиття таких заходів, у разі задоволення позовних вимог, значно утруднить або зробить неможливим виконання такого рішення.

З огляду на викладене, враховуючи адекватність заходу забезпечення позову, застосованого господарським судом (відповідність його вимогам, на забезпечення яких він вживається), а також те, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та як засіб запобігання можливих порушень майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, застосований господарським судом першої інстанції захід забезпечення позову відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, висновок місцевого господарського суду, який підтриманий судом апеляційної інстанції, про необхідність вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача-1, відповідає матеріалам справи та наведеним вимогам чинного процесуального законодавства, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2016 у справі № 904/1019/16 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : А.М. Демидова

С.Р. Шевчук