ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року Справа № 912/1358/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової Т.Б., Яценко О.В.розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Креатив" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 912/1358/15 Господарського суду Кіровоградської області за позовомФермерського господарства "Південні лани" доПриватного акціонерного товариства "Креатив" про стягнення 3 022 363, 19 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2015 року Фермерське господарство "Південні лани" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Креатив", в якій просило суд стягнути з останнього на свою користь 1 933 383, 99 грн. основного боргу, 66 841, 14 грн. 3 % річних, 1 022 138, 07 грн. інфляційних втрат та 52 472, 23 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № С14-00071 від 20.08.2014 в частині розрахунків за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2015 (суддя Болгар Н.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (головуючий Парусніков Ю.Б., судді: Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Креатив" на користь Фермерського господарства "Південні лани" 1 933 383, 99 грн. основного боргу за поставлене насіння соняшнику, 66 597, 21 грн. 3 % річних, 1 022 138, 07 грн. інфляційних втрат, 51 026, 98 грн. витрат зі сплати судового збору, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Приватне акціонерне товариство "Креатив" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

Фермерське господарство "Південні лани" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони у справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

У зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Яценко О.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи (протокол від 06.04.2016).

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.08.2014 між Приватним акціонерним товариством "Креатив", як покупцем, та Фермерським господарством "Південні лани", як продавцем, укладено договір поставки № С14-00071, за умовами якого, продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця 500 тон насіння соняшника (+/- 10 %) по ціні 4 400,00 грн. за одну тону, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити насіння соняшника врожаю 2014 року.

В пунктах 3.1., 5.1. договору сторони узгодили, що товар поставляється на умовах DAP склад покупця (Правила Інкотермс 2010), за винятком застережень, прямо встановлених умовами договору за адресою: просп. Промисловий, 14/а, просп. Інженерів, 10а, м. Кіровоград, Кіровоградська область. Покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості отриманого товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури й документів, визначених п. 3.7. та 3.8. договору та проведення досліджень товару на відповідність вимогам п. 2.1. даного договору. Оплата отриманого товару здійснюється виходячи з остаточної ціни на товар визначеної відповідно до п. 4.2. даного договору.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору Фермерське господарство "Південні лани" поставило Приватному акціонерному товариству "Креатив" товар загальною вартістю 2 383 383, 99 грн., що підтверджується відповідними товарно-транспортними та видатковими накладними, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Для оплати останньому виставлені відповідні рахунки-фактури, в яких зазначено асортимент, кількість, ціну товару та загальну суму поставки.

Відповідач отримав товар без зауважень, однак свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати поставленого йому товару не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в розмірі 1 933 383, 99 грн., що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача боргу, нарахованих 3 % річних за період з 27.0.2014 по 17.12.2014 в розмірі 66 841, 14 грн. та інфляційних втрат за період з вересня 2014 року по червень 2015 року в розмірі 1 022 138, 07 грн.

Листом № 135-12/Кр від 10.02.2015 відповідач підтвердив факт заборгованості за договором поставки від 20.08.2014 № С14-00071 у сумі 1 933 383, 99 грн. (а. с. 61).

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 1 933 383, 99 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 3.1., 4.1. своєї постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підставою для задоволення позову в частині інфляційних втрат та трьох процентів річних стали висновки судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати прийнятого товару та передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат.

За розрахунками позивача, перевіреними судами, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 66 841, 14 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 27.0.2014 по 17.12.2014 та 1 022 138, 07 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2014 року по червень 2015 року.

На думку колегії суддів, встановивши зазначені обставини суди правильно застосували до спірних відносин норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову у касаційній скарзі касатор посилається на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних та недоведеність отримання відповідачем товару.

Проте, судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матерів справи доказів встановлено, що на виконання договору позивачем поставлено відповідачу товар, який прийнято останнім без зауважень, але його вартість сплачена частково. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку залученим до матеріалів справи копіям товарно-транспортних та видаткових накладних, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства.

З приводу посилання на недоведеність факту отримання товару, касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Крім того, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення відповідача, як покупця за договором, від обов'язку оплатити отриманий товар, в передбачений договором строк.

Своїм листом № 135-12/Кр від 10.02.2015 відповідач підтвердив факт заборгованості за договором поставки від 20.08.2014 № С14-00071 у сумі 1 933 383, 99 грн. (а. с. 61).

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 912/1358/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і Т. Б. Данилова

О.В. Яценко