ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року Справа № 905/3133/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової Т.Б., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016у справі № 905/3133/15 Господарського суду Донецької областіза позовомВиконавчого комітету Маріупольської міської радидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс"простягнення заборгованості в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачаКозлова О.М.

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2015 року Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс", в якій просило суд стягнути з останнього на свою користь 225 366, 27 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламних засобів № 71 від 25.12.2013 в частині розрахунків.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.12.2015 (суддя Тоцький С.В.), у даній справі позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016 (головуючий Попков Д.О., судді: Ломовцева Н.В., Марченко О.А.) вказане рішення суду скасовано. Позовні задоволено повністю. Підставою для скасування рішення стало те, що справу розглянуто господарським судом за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради не скористався правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

У зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Яценко О.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи (протокол від 06.04.2016).

05.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс" подані додаткові пояснення, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.12.2013 на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради № 478 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя" від 20.11.2013, між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, як виконкомом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс", як розповсюджувачем реклами, укладено договір № 71 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (а.с.12-17).

За умовами цього договору, виконком надає розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування ними на умовах цього договору.

В пунктах 2.3.15, 3.2. договору сторони погодили, що розповсюджувач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та строки, що обумовлені цим договором. Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування розповсюджувачу, становить 19 809, 83 грн. в місяць.

Додатком № 1 до договору № 71 від 25.12.2013 сторони визначили місця розташування рекламних засобів, які надаються виконкомом в тимчасове платне користування розповсюджувачу, період та розмір оплати відносно кожного місця (а.с.18-20).

Додатковою угодою № 1 та додатковою угодою № 2 від 17.06.2015 сторони реструктуризували заборгованість зі сплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором № 71, а також визначили, що у зв'язку з розміщенням соціальної реклами протягом 2014 року розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів становитиме 19 675, 91 грн. в місяць (а.с.21-24).

Свої зобов'язання за договором щодо своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів відповідач не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в розмірі 225 366, 27 грн. за період з квітня 2014 року по вересень 2015 року.

Претензії позивача про сплату заборгованості залишені відповідачем без належного реагування та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про її стягнення (а.с.26-29).

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 225 366, 27 грн., що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову у касаційній скарзі касатор посилається на статтю 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до якої, на період проведення антитерористичної операції скасовується орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Ці заперечення обґрунтовано не прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки скасування грошових зобов'язань щодо користування державним та комунальним майном на період проведення АТО стосується орендних правовідносин, тоді як спірні правовідносини між сторонами регламентуються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" № 2067 від 29.12.2003. При цьому, певна спорідненість правового регулювання правовідносин сторін, що є предметом даного судового розгляду із орендними правовідносинами не може бути підставою для застосування вказаної статті навіть в порядку ч.1 ст.8 ЦК України, оскільки всупереч умов застосування аналогії закону питання щодо стягнення плати за розміщення місць реклами унормовано спеціальними норами цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду в цій частині.

Крім того, за змістом частини другої статті 1 та абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджується Кабінетом Міністрів України, а дія відповідного розпорядження від 30 жовтня 2014 року № 1053 зупинена розпорядженням Уряду від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

За змістом статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Встановивши неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного та повного внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів та враховуючи правила статті 193 ГК України, статей 525 і 526 ЦК України, суди обґрунтовано задовольнили позов.

До матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що на час розгляду цього спору наявні підстави для звільнення відповідача, як розповсюджувача за договором, від обов'язку вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів, в передбачений договором строк.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі № 905/3133/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і Т. Б. Данилова

О. В. Яценко