ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 907/578/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Данилової М.В., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Укрпалетсистем"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.11.2016у справі№ 907/578/16Господарського суду Закарпатської області за позовомПриватного підприємства "Укрпалетсистем"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4провідшкодування вартості поліпшень орендованого майна в розмірі 283000,00грн та стягнення 141500,10грн штрафу

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Рупс В.О. (довіреність від 30.03.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області (суддя Івашкович І.В.) від 04.10.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді - Зварич О.В., Хабіб М.І.) від 15.11.2016 у справі № 907/578/16 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Приватне підприємство "Укрпалетсистем" просить повністю скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.610, 611, 776, 778 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.ст.217, 218, 230 Господарського кодексу України, ст.43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Укрпалетсистем" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування вартості поліпшень орендованого майна в розмірі 283000,20грн та стягнення 141500, 10грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення строку дії укладеного між сторонами договору, відповідно до його умов та приписів ст.778 ЦК України, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість поліпшень орендованого майна. Крім того, посилаючись на пункт 9.6. договору, за відмову орендодавця в укладенні нового договору, позивач просить стягнути з останнього штраф у розмірі 50% від вартості поліпшень, що становить 141500, 00грн.

Судами встановлено таке.

04.08.2014 ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ПП "Укрпалетсистем" (орендар) укладено Договір №04/08-2014 оренди нерухомого майна, відповідно до п.1.1. якого орендодавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати орендареві, а орендар - прийняти у строкове володіння та користування приміщення та наземні резервуари автозапарвного комплексу.

Об'єкт, що орендується, належить орендодавцеві на праві приватної власності, та являє собою приміщення автозаправного комплексу та наземні резервуари, що знаходяться за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, с. Нижня Апша, вул. Борканюка, 154. Строк оренди складає два роки з дати прийняття об'єкта, що орендується, за актом приймання-передачі.

Відповідно до п.7.1. договору орендар (відповідач) взяв на себе, зокрема, зобов'язання нести всі витрати з експлуатації об'єкта оренди, утримувати об'єкт у повній справності, здійснювати поточний ремонт орендованого майна. Відповідно до п.7.3. договору передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт приміщень та здійснювати поліпшення орендованого майна без згоди орендодавця.

Поряд з цим, п.8.8. договору встановлено, що у випадку, коли орендар здійснив за власний рахунок та за згодою орендодавця поліпшення, не відокремлювані без шкоди для об'єкта, що орендується, він має право після припинення договору на відшкодування вартості цих поліпшень.

Згідно пункту 9.6. договору в разі відмови орендодавця в укладенні нового договору оренди орендодавець зобов'язується відшкодувати всі поліпшення, що були проведені орендарем в повному розмірі та сплачує штраф у розмірі 50% від вартості всіх поліпшень.

Об'єкт оренди за договором передано орендарю за актом приймання-передачі.

У зв'язку з закінченням 08.08.2016 строку оренди позивач (орендар) звернувся до відповідача (орендодавця) із листом вих. №170 від 02.08.2016, яким запропоновано підписати договір №01/08-2016 оренди нерухомого майна від 28.07.2016 на умовах передачі в оренду того ж самого об'єкта на строк 24 місяці. Разом з листом відповідачу направлено проект договору №01/08-2016 оренди нерухомого майна від 28.07.2016, що підтверджено описом вкладення у цінний лист від 03.08.2016.

Однак, на пропозицію позивача про укладення нового договору оренди відповідач в установленому порядку не відповів, внаслідок чого позивач за актом приймання-передачі до Договору оренди нерухомого майна №04/08-2014 від 04.08.2014, підписаним сторонами 08.08.2016, повернув відповідачу об'єкт оренди.

Позивач стверджує, що ним понесено витрати на поліпшення орендованого майна, а саме: демонтаж-монтаж кришки люка резервуара; очищення резервуара АЗС; дефектоскопія резервуара; калібрування резервуара геометричним методом з виготовленням таблиці ЦСМ; виготовлення технологічної схеми АЗС; виготовлення акта місткості трубопроводу АЗС в ЦСМ; утилізація нафтовідходів.

На підтвердження проведення вказаних робіт, вартість яких склала 43000,20грн, позивачем додано копію Договору №09/06/14-К від 09.06.2014 на виконання робіт з очищення, дегазації, технічного обстеження, ремонту та повірки резервуарів, та копію акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №98 від 02.03.2016. Окрім того, позивач посилається на понесені ним витрати, пов'язані із проведенням робіт вартістю 240000,00грн з улаштування асфальтобетонного покриття АЗС на підставі договору підряду №43 від 01.10.2015 та згідно акта №162 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України (далі ГК України) та ст.759 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи приписи наведеного законодавства та аналізуючи зміст договірної домовленості сторін (п.п.7.3., 8.8), суди дійшли вірних висновків, що: - попри те, що сторони домовились, що позивач має право без згоди орендодавця здійснювати поліпшення орендованого мана, відшкодування вартості таких поліпшень можлива лише якщо такі були здійснені за згодою орендодавця; - орендар (позивач) має право на відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, які не можна відокремити без шкоди для цього майна, лише у випадку, якщо такі поліпшення зроблено за наявності згоди орендодавця.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (ч.5 ст. 778 ЦК України).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди встановили, що жодним з них не підтверджено наявності згоди орендодавця (відповідача) на проведення робіт, які позивач обґрунтовує як здійснені поліпшення орендованого об'єкту.

Судами встановлено, що роботи, проведення яких відповідач підтверджує з посиланням на акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №98 від 02.03.2016, не можуть кваліфікуватись як невідокремлювані поліпшення орендованого майна, оскільки за їх оцінкою необхідність проведення таких робіт пов'язана із забезпеченням нормальних умов експлуатації об'єкта оренди, що згідно з п.7.1. договору оренди є обов'язком орендаря.

Встановивши наведені вище обставини, повно оцінивши наявні в справі докази, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вказаних вимог.

Також колегія суддів погоджується з підставністю відмови в стягненні вартості поліпшень орендованого майна щодо улаштування асфальтобетонного покриття на території АЗС, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані приміщення автозаправного комплексу та наземні резервуари, не входять до складу об'єкта, переданого в оренду позивачу за умовами спірного договору №04/08-2014 від 04.08.2014. Відтак, витрати позивача, пов'язані з облаштування асфальтобетонного покриття на земельній ділянці, на якій розміщено об'єкт оренди, не вважаються такими, що понесені на умовах спірного договору оренди.

Крім того, слід зазначити, що відповідач є орендарем земельної ділянки, на якій знаходиться АЗС, відповідно до укладеного з Нижньоапшанською сільською радою договору.

Пунктом 22 вказаного договору встановлено, що здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди цій ділянці, не підлягають відшкодуванню.

Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів надання Нижньоапшанською сільською радою дозволу відповідачу чи позивачу на вчинення таких дій, висновок про безпідставність вимог щодо стягнення вартості улаштування асфальтобетонного покриття на території АЗС, також є обґрунтованим.

Згідно пункту 9.6. договору в разі відмови орендодавця в укладенні нового договору оренди орендодавець зобов'язується відшкодувати всі поліпшення, що були проведені орендарем в повному розмірі та сплачує штраф у розмірі 50% від вартості всіх поліпшень.

Разом з тим, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Тобто, цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність у вигляді штрафу настає за умови порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Однак, відмова сторони від укладення договору не може кваліфікуватись як порушення зобов'язання.

Так, ст.627 ЦК України передбачає свободу договору, однак така свобода обмежена "загальними засадами цивільного законодавства", зокрема, вимогами справедливості, добросовісності та розумності. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Тобто, сторона не може бути змушена укласти новий договір. Це її право, а не обов'язок. Отже, встановлення штрафу за реалізацію стороною свого права є незаконним.

Доводи скаржника про те, що за приписами ст.611 ЦК України сплата неустойки можлива і з визначеної сторонами в умовах пункту 9.6. договору підстави, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже вказана норма, розкриваючи можливість учасників правовідносин самостійного визначення конкретних правових наслідків що можуть бути застосовані до особи, передбачає можливість їх застосування виключно за порушення зобов'язання.

Отже, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про відсутність підстав для стягнення штрафу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст.ст.1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрпалетсистем" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі №907/578/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді М. Данилова

І. Ходаківська