ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 923/143/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Бойко Н.І. - дов. №б/н від 17.06.2016р.;від відповідача 1:не з'явився;від відповідача 2:не з'явився;третьої особи:ОСОБА_1 - дов. №999 від 06.10.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуОСОБА_2на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016р.у справі господарського суду№923/143/16 Херсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МІТЕХ"до 1.Приватного акціонерного товариства "Міжнародна Інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс"; 2.ОСОБА_3третя особаОСОБА_2провизнання правочину недійснимВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.04.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016р. у справі №923/143/16, задоволені позовні вимоги. Визнано недійсним інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №217/F від 16.11.2005р., укладений між ОСОБА_3. та ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилась та звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 08.11.2016р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2016р. відкладено розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 06.12.2016р. представник скаржника підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача запречував проти її задоволення. Відповідачі уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.09.2005р. між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія Інтерінвестсервіс"), що діяв як оператор від імені Спільної діяльності без створення юридичної особи між ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів (Укртелефільм) від 30.01.2004р. (Забудовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "МІТЕХ" (Компанія) укладений Генеральний договір №1/гд, відповідно до умов якого Компанія приймає на себе виконання обов'язків щодо залучення коштів фізичних та юридичних осіб та акумулювання цих коштів на своїх рахунках для здійснення інвестиційних операцій по фінансуванню капітальних вкладень у будівництво офісно-житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 в інтересах довірителів, а також власних коштів за необхідністю.

Забудовник зобов'язався збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати його довірителям. Залучення коштів для інвестування проводилось шляхом укладення договорів про участь у Фонді фінансування будівництва, які встановлюють майнові права довірителя на об'єкт інвестування.

В забезпечення виконання умов вищезазначеного договору, 13.09.2005р. між ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" (іпотекодавець) та ТОВ "ФК "МІТЕХ" (іпотекодержатель) укладений іпотечний договір, що зареєстрований в реєстрі за №7797, відповідно до умов якого предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, а саме: об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який виникне у майбутньому: адміністративно-житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.4 вищезазначеного договору на час дії іпотеки іпотекодавець не вправі без письмової згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, відчужувати його у будь-який спосіб, передавати у спільну діяльність, в оренду, лізинг, користування.

13.09.2005р. приватним нотаріусом Колесник С.А. накладено заборону на відчуження зазначеної в договорі нерухомості за №1125/4, про що зроблено відповідний запис в реєстрі за №798.

У вересні 2015 року ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" листом №43/4 від 02.09.2015р. повідомило позивача, що 16.11.2005р. ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" уклало із ОСОБА_3. інвестиційний договір (про інвестування у житлове будівництво) №217/F відповідно до умов якого у ОСОБА_3 після сплати 100% інвестиційних внесків виникають майнові права на новозбудоване майно, а саме нежитлові приміщення секція "Е", поверх 1-2, загальною площею 133,21 кв.м., що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 які після введення будинку в експлуатацію забудовник зобов'язався передати у власність.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним інвестиційного договору (про інвестування у житлове будівництво) №217/F від 16.11.2005р. з тих підстав, що останній укладений в порушення вимог ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку".

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що оскаржуваний інвестиційний договір укладений без згоди позивача як іпотекодержателя.

Проте, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними, виходячи з наступного.

У справі, яка розглядається, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилось те, що статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору) було встановлено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (ч. 1); предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору (ч. 2); частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ч. 3); предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном (ч. 7).

Тобто, поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12.2008р. №800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку", зокрема, ч. 2 ст. 5 викладено в такій редакції: "Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору".

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не взято до уваги і те, що ухвалою господарського суду Херсонської області від 09.04.2015р. у справі №923/447/15 порушено справу про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", а 09.08.2015р. останнього було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

В зв'язку з неповним встановленням судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи у спірних правовідносинах в контексті хронології подій, правочинів та дії нормативно-правових актів у часі, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - частково задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.08.2016р. та рішення господарського суду Херсонської області від 28.04.2016р. у справі №923/143/16 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач