ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 910/26996/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.06.2015у справі № 910/26996/14 господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"доДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції Українипростягнення 1 006 378,97 грн.та за зустрічним позовомДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції УкраїнидоПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"провизнання права орендиза участю представників: від позивача -Бородкін Д.І. (дов. № 109-06 від 18.06.2015)від відповідача -Платова Ю.П. (дов. №26-02/2015 від 26.02.2015)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року (суддя - Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року (головуючий суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.), у справі № 910/26996/14 первісний позов задоволено. Стягнуто із ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" заборгованість по орендній платі з урахування індексу інфляції в розмірі 446 231,25 грн., 3% річних у розмірі 10 848,34 грн., пеню у розмірі 608,65 грн., неустойку у розмірі 597 748,09 грн. та судовий збір у розмірі 21 108,74 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення із відповідача 10 848,34 грн. 3% річних, 608,65 грн. пені, 597 748,09 грн. неустойки та відмови у задоволенні зустрічного позову, ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх в означеній частині скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" про стягнення із відповідача 10 848,34 грн. 3% річних, 608,65 грн. пені, 597 748,09 грн. неустойки, та задоволення зустрічного позову ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Касаційна скарга мотивована посиланнями на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 551, 629, 782, 785 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України.

22.09.2015 у судовому засіданні представник ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" надав письмовий відзив, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні 22.09.2015 оголошувалась перерва на 06.10.2015.

У судове засідання з'явилися представники сторін.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.11.2012 між ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавець) та ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення № 39 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться в підвальному поверсі нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. "А", загальною площею 227,92 кв.м, до якої входить основна площа - 190 кв.м. та допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 37,92 кв.м.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що приміщення, яке передається в оренду, належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежилий будинок - офісний центр, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 31.01.2006 за № 53-в.

Строк оренди визначений сторонами у п. 8.2 договору і становить 35 місяців з дня передачі площі у фактичне користування за актом прийому-передачі приміщення.

Згідно пункту 3.1 договору розмір орендної плати наведено в протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.3 договору перша орендна плата вноситься орендарем авансовим платежем після підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням протоколу узгодження договірної ціни на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання таких рахунків. Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та два останні місяці - із розрахунку, як повні календарні місяці.

Згідно протоколу узгодження ціни до договору оренди нежилого приміщення № 39 від 30.11.2012 сторони досягли згоди, що розмір договірної плати за оренду 1 (одного) кв. м. основної площі за календарний місяць становить 113,13 грн., крім того ПДВ 20% - 22,63 грн., всього з ПДВ - 135,76 грн., а за користування допоміжною площею - 69,68 грн., крім того ПДВ 20% - 13,93 грн., всього з ПДВ - 83,62 грн.

У відповідності до п. 2.2 договору передача приміщення здійснюється за Актом прийому-передачі приміщення, який засвідчується підписами та печатками сторін який становитиме, після його підписання невід'ємну частину договору.

Судами встановлено, що на виконання умов договору 01.12.2012 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення офісного центру та зобов'язався вносити плату за користування даними приміщеннями, відповідно до умов договору, що підтверджується двосторонньо підписаним Актом прийому-передачі приміщення (додаток № 2 до договору).

Орендар у порушення взятих на себе за договором зобов'язань, починаючи з вересня 2013 року, припинив внесення щомісячних платежів за користування орендованим приміщенням, у зв'язку з чим орендодавець на підставі п. 8.4 договору, ст. 782 ЦК України, 11.12.2013 направив на адресу ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України повідомлення про відмову від договору та його дострокове розірвання. Водночас, орендодавець у відповідності до п. 2.4 договору, ч. 1 ст. 785 ЦК України вимагав від орендаря звільнити приміщення у двадцятиденний термін з дня одержання вказаного повідомлення.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказував, що 16.12.2013 відповідач отримав вказане повідомлення про розірвання договору оренди, однак вимоги щодо звільнення приміщення та повернення його ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" за актом прийому передачі у встановлений строк не виконав. Посилаючись на порушення відповідачем умов договору та вимог закону в частині своєчасного внесення орендної плати та повернення орендованого приміщення, позивач просив стягнути із ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (з урахуванням уточнених позовних вимог) 342 77,75 грн. основного боргу по орендній платі, 103 443,50 грн. інфляційних втрат, 10 848,34 грн. 3% річних, 608,65 грн. пені та 597 748,09 грн. неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України пред'явило зустрічний позов до ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" про визнання права оренди спірних нежилих приміщень до 15.12.2014 року. Зустрічний позов мотивований посиланнями на правомірність користування ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України спірними приміщеннями в період до 15.12.2014 року з огляду на відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди № 39 від 30.11.2012. Позивач за зустрічним позовом вважав, що оскільки він протягом всього часу користування спірними приміщеннями сплачував на користь орендодавця вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат, у останнього відсутні передбачені ст. 782 ЦК України підстави для відмови від договору та його дострокового розірвання, оскільки положення вказаної правової норми, на думку заявника, підлягає застосуванню лише у тому випадку, коли відповідна плата взагалі не вноситься наймачем протягом трьох місяців.

Встановивши обставини справи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обгрунтованість доводів позивача за первісним позовом щодо дострокового розірвання укладеного між сторонами договору з 16.12.2013 року на підставі повідомлення ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" від 11.12.2013, та покладення на відповідача обов'язку по сплаті основного боргу з орендної плати за весь час користування спірними приміщеннями, інфляційних втрат, 3% річних та пені за несвоєчасне внесення орендної плати, а також обов'язку по сплаті неустойки, нарахованої у порядку ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за весь час прострочення повернення цих приміщень орендодавцю за актом прийому-передачі.

Суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення зустрічного позову з огляду на встановлені фактичні обставини справи, які, в свою чергу, стали підставою для задоволення первісного позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із такими висновками господарських судів, однак вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору не врахували всі обставини справи, що призвело до помилкового нарахування суми неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за весь період, вказаний позивачем, з огляду на наступне.

В силу ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до положення ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Крім того, у п. 8.4 договору сторони погодили, що він може бути розірваний на вимогу орендодавця, зокрема, якщо орендар більше одного разу порушив терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором.

Таким чином, встановивши обставини, які свідчили про невиконання орендарем свого обов'язку по сплаті орендних платежів протягом більше, ніж трьох місяців (з вересня по грудень 2013), та направлення у зв'язку з цим орендодавцем 11.12.2013 повідомлення про відмову від договору і його дострокове розірвання із вимогою звільнити займані приміщення у двадцятиденний термін, яке орендар отримав 16.12.2013, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність підстав вважати укладений між сторонами договір оренди № 39 від 30.11.2012 розірваним з 16.12.2013.

Обов'язки наймача у разі припинення договору найму визначенні статтею 785 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної правової норми, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В силу ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Судами встановлено, що після отримання вимоги позивача про розірвання договору оренди з вимогою звільнити займані приміщення відповідач продовжував протягом тривалого часу користуватися ними.

01.10.2014 сторонами був підписаний акт прийому-передачі (повернення) приміщень, згідно якого відповідач повернув позивачу частину орендованих приміщень загальною площею 153,31 кв.м., до якої входила основна площа - 127,8 кв.м. та допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 25,51 кв.м.

15.12.2014 згідно двосторонньо підписаного акту прийому-передачі (повернення) приміщень відповідач повернув позивачу решту займаних приміщень, загальною площею 74,61 кв.м., до якої входила основна площа - 62,2 кв.м. та допоміжна площа, в тому числі площа загального користування згідно пропорційного розподілу - 12,41 кв.м.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 342 787,75 грн. з урахуванням того, що загальна вартість оренди за один календарний місяць з урахуванням ПДВ становила в період з 30.11.2012 по 01.10.2014 - 28 964,36 грн. (згідно узгодженої сторонами в протоколі договірної ціни), а в період з 02.10.2014 по 15.12.2014 - 9 481,70 грн. (з урахуванням повернення орендарем 01.10.2014 частини займаних приміщень).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, пунктом 6.3 договору передбачено, що за прострочення платежів по орендній платі, а також фактичних витрат орендодавця, пов'язаних з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг, що відбулося з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Встановивши обставини справи, які свідчили про порушення відповідачем строків внесення орендної плати за користування приміщеннями, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги про стягнення із відповідача 103 443,50 грн. інфляційних втрат, 10 848,34 грн. 3% річних та 608,65 грн. пені.

За змістом ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, судами встановлено, що у повідомленні від 11.12.2013 про відмову від договору та його розірвання, яке орендар отримав 16.12.2013, орендодавець вимагав у двадцятиденний термін звільнити займані орендарем приміщення.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення із ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України лише частини заявленої суми неустойки у розмірі 560 374,50 грн., нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період прострочення з 06.01.2014 (після закінчення двадцятиденного терміну звільнення приміщень, визначеного у повідомленні орендодавця про відмову від договору від 11.12.2013, отриманого орендарем 16.12.2013) по 18.03.2015 (дата звернення із заявою про уточнення позовних вимог).

Що стосується нарахування неустойки за період з 16.12.2013 по 05.01.2014, тобто до закінчення встановленого орендодавцем двадцятиденного терміну звільнення орендованих приміщень, то суди дійшли невірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині та припустилися порушень норм матеріального права, а відтак оскаржені судові акти підлягають частковому скасуванню з прийняттям у відповідній частині нового рішення у справі.

Водночас, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та вірно надану їм правову оцінку.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої та апеляційної інстанцій положень ст.ст. 782, 785 ЦК України є безпідставними, оскільки вони грунтуються на невірному тлумаченні скаржником вказаних правових норм. Відшкодування орендарем на користь орендодавця вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат, які згідно п. 3.6 договору підлягали сплаті поза визначеною в протоколі узгодження договірною ціною орендної плати, тобто не входили до її складу, не спростовує обгрунтованих висновків господарських судів з урахуванням встановлених обставин справи про наявність підстав для визнання договору оренди розірваним з 16.12.2013 та покладення на відповідача як орендаря за договором обов'язку по сплаті неустойки за прострочення повернення займаних приміщень.

Колегія суддів касаційної інстанції також відхиляє доводи скаржника з посиланням на порушення судами положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки встановлена вказаними правовими нормами можливість зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, яке застосовується у кожному конкретному випадку на підставі встановлених обставин справи.

Крім того, зменшенню на підставі вказаних правових норм підлягає розмір неустойки (штрафу, пені) в тому разі, якщо він значно перевищує розмір збитків, або за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Разом з тим, заявлений до стягнення розмір пені - 608,65 грн. не можна вважати надмірним, враховуючи, що сума основного боргу становить 342 787,75 грн.

Згідно положення п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Водночас, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою, а положення ст. 625 ЦК України не передбачає можливості їх зменшення судом.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 910/26996/14 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 37 373,59 грн. неустойки за період з 16.12.2013 по 05.01.2014 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові в цій частині. В іншій частині оскаржувані судові акти слід залишити без змін з урахуванням положення ст. 49 ГПК України, згідно якої витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 910/26996/14 скасувати частково.

Відмовити у задоволенні первісного позову в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача 37 373,59 грн. неустойки.

В частині задоволення вимог первісного позову про стягнення з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" 446 231,25 грн. заборгованості по орендній платі з урахування індексу інфляції, 10 848,34 грн. 3% річних, 608,65 грн. пені та 560 374,50 грн. неустойки, та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 910/26996/14 залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" 20 361,26 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на користь Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 373,73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 373,73 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк