ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 910/14713/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 липня 2015 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 02 квітня 2015 року

у справі № 910/14713/14

господарського суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційна організація-7"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"

про стягнення 103 411, 31 грн.

за участю представників

позивача не з'явився

відповідача Башинський О.Д.

.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційна організація-7" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про стягнення 75 071,83 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних № 27-5 від 25 червня 2010 року.

04 вересня 2014 року до розгляду справи по суті спору позивачем в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідально до якої останній просив стягнути з відповідача 103 411,31 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва № 910/14713/14 від 18 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/14713/14 від 20 листопада 2014 року рішення господарського суду міста Києва № 910/14713/14 від 18 вересня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/14713/14 від 10 лютого 2015 року рішення господарського суду міста Києва від 18 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 року у справі № 910/14713/14 скасовано, справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02 квітня 2015 року (суддя Сівакова В.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 липня 2015 року (судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) у справі №910/14713/14 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Комунального підприємства "Київкомунсервіс" на користь Комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційна організація 7" 103 411 грн. та вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 липня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2011 року між Комунальним підприємством "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" та Комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційна організація-7" укладено договір № 470 на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, житлового і нежитлового фонду, на підставі п. 2.2.24 якого КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" делеговано позивачу повноваження щодо укладення угод з виконавцями на вивезення твердих побутових відходів, оренду контейнерів.

Рішенням Київської міської ради № 435/3873 від 25 березня 2010 року "Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів" визначено Комунальне підприємство "Київкомунсервіс" виконавцем послуг з вивезення відходів в м. Києві.

25 червня 2010 року між позивачем (замовник за договором) та відповідачем (виконавець за договором) укладено договір № /27-5 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних .

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору № /27-5 предметом договору є надання відповідачем позивачу послуг по збиранню з місць розташування контейнерів, вивезенню та утилізації або захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних (далі - відходи), з місць розташування контейнерів (контейнерних майданчиків), які знаходяться в зоні обслуговування позивача, відповідно довідки-дислокації, з дотриманням нормативно-правових актів у сфері послуг з вивезення побутових відходів на умовах даного договору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач обумовлені договором послуги на суму 103411,31 грн., які були оплачені позивачем не надавав, а тому має повернути грошові кошти в розмірі 103411,31 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.3. договору № /27-5 оформлення наданих послуг здійснюється актами виконаних робіт щодо наданих послуг, які складаються кожного місяця між позивачем та відповідачем.

Згідно з п. 2.4. договору № /27-5 порядок розрахунків за отримані послуги по збиранню та вивезенню побутових відходів між сторонами договору в частині розщеплення сплати населенням за утримання будинків і споруд та прибудинкової території визначається окремою тристоронньою угодою між КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", КП "ГІОЦ" та КП "Київкомунсервіс". Остаточні розрахунки здійснюються відповідно до актів виконаних робіт.

Згідно п. 2.7 договору № /27-5 акти виконаних робіт складаються відповідачем у двох примірниках кожного місяця та підписуються і скріплюються печатками сторін не пізніше п'яти робочих днів після останнього числа місяця, в якому надавались послуги.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

28 липня 2010 року між КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", КП "ГІОЦ" та КП "Київкомунсервіс" укладено договір № 47-5 за умовами якого КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" та КП "Київкомунсервіс" доручають, а КП "ГІОЦ" приймає на себе зобов'язання кожного банківського дня проводити розщеплення платежів, які надійшли на розподільчий рахунок від населення за житлово-комунальні послуги та перераховувати кошти на рахунок відповідача за послуги з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів відповідно до діючих тарифів, згідно з дислокацією, погодженою з відповідачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з червня 2013 року по липень 2014 року надавались послуги з вивезення побутових відходів, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт, складених сторонами без зауважень та скріплених печатками юридичних осіб. Грошові кошти за виконання робіт надходили від населення на розподільчий рахунок КП "ГІОЦ" з подальшим розщепленням платежів та перерахуванням відповідачеві оплати за надані послуги, що підтверджується відповідною Інформацією, наданою КП "ГІОЦ" про зарахування коштів на розрахунковий рахунок КП "Київкомунсервіс" у період з 01 липня 2013 року по 31 січня 2014 року, внаслідок чого утворилась переплата в сумі 103 411,31 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 31 липня 2014 року складає 103 411,31 грн. Зазначений акт звірки підписаний в двосторонньому порядку та скріплений печатками позивача та відповідача. Представник відповідача в суді апеляційної інстанції підтвердив, що зазначений акт дійсно підписувався між сторонами договору без заперечень та зауважень.

Доказів надання послуг за договором на суму (актів здачі-прийняття виконаних робіт) заявлену до стягнення відповідачем, суду не надано та матеріали справи не містять, відтак належні позивачу грошові кошти в сумі 103 411,31 грн. знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає про відсутність у позивача права вимоги повернення цих коштів, оскільки вони сплачувались населенням.

За приписами ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець житлово-комунальних послуг - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

За договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, житлового і нежитлового фонду, що знаходиться на балансі КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" № 470 від 01 листопада 2011 року, зокрема, його п. 2.2.24, балансоутримувачем - КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" позивачу делеговано повноваження на укладення договору про надання послуг з вивезення відходів з відповідачем, як виконавцем.

Оплата послуг з вивезення твердих побутових відходів здійснювалась населенням на розподільчий рахунок КП "ГІОЦ" з подальшим їх розщепленням та перерахуванням відповідачу, а отже саме позивач, якому договором № 470 від 01 листопада 2011 року делеговано повноваження на укладення договору з відповідачем на вивезення твердих побутових відходів, має право на отримання надмірно сплачених населенням в рахунок оплати вартості послуг з вивезення твердих побутових відходів грошових коштів.

З огляду на викладене суди правомірно відхилили заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що позивач не має права на стягнення.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, на думку позивача, отримавши в якості оплати послуг кошти в розмірі 103 411,31 грн., які не надані відповідачем, відповідач зберігає у себе ці кошти без достатньої правової підстави та має їх повернути позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів в розмірі 103411,31 грн.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій та приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та правомірно задоволенні в повному обсязі.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 липня 2015 року зі справи № 910/14713/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков