ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 908/47/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Харченко В.Є., дов. №3/40-19-юр від 09.01.2015р.;від відповідача:Надельнюк Р.О., дов. б/н від 02.07.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р.у справі господарського суду№908/47/15-г Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Бердянський морський торговельний порт"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт"простягнення 13 635,54 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. у справі №908/47/15-г, позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10166,29грн. - 3% річних, 1708,06грн. - втрат від інфляції. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі..

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 22.09.2015р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 06.10.2015р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.03.2012р. між сторонами укладений договір №77"К", предметом якого є організація та виробництво операцій з перевалки та транспортно-експедиторського обслуговування портом експортної глини навалом, що надходить для фірм, з якими відповідач (експедитор) має договори. Відвантаження здійснюється на умовах CIF, FOB, FCA, EXW. Вантаж надходить у порт в залізничних вагонах та відвантажується на склади порту для накопичення судової партії і подальшого навантаження на судно.

Договір діє до 31.12.2012р. а в частині зобов'язань - до повного їх виконання.

Відповідно до п. 4.17 договору по факту виконаних робіт (наданих послуг) позивачем складається акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), в двох екземплярах і направляється експедитору разом з остаточним рахунком. Експедитор зобов'язаний протягом 5 банківських днів підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), повернути підписаний екземпляр акту позивачу та здійснити розрахунки з позивачем по остаточному рахунку з урахуванням здійсненої передоплати по попередньому рахунку.

На виконання умов договору позивачам надавались визначені договором послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних представниками сторін без заперечень та скріплених їх печатками актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) та виставлялись відповідачу відповідні рахунки.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за вищезазначеним договором позивач посилався на те, що відповідач систематично допускав порушення договірних зобов'язань, яке полягало у несвоєчасній сплаті рахунків за надані послуги.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, виходячи зі змісту п. 4.17 договору, початок визначеного в ньому п'ятиденного строку виконання відповідачем обов'язку з підписання акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) та здійснення остаточного розрахунку пов'язується із датою отримання ним від позивача двох примірників акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та остаточного розрахунку, а відтак, п'ятиденний строк виконання грошового зобов'язання відповідачем обчислюється з дати отримання цієї документації, а прострочення зобов'язання відповідно настає з 6 дня від вказаної дати.

Заявник касаційної скарги наголошує, що в наданих позивачем книгах обліку вихідної документації ДП "Бердянський морський торговельний порт", відсутнє підтвердження того, що разом з рахунками відповідачу були направлені й акти приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг), що в свою чергу, унеможливлює з'ясування конкретної дати виникнення зазначеного грошового зобов'язання та, відповідно, настання строку його виконання і періоду його прострочення.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" - частково задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. та рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/47/15-г - скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач