ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Справа № 910/1915/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Ропій Л.М., Баранець О.М.)та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 19.04.2016 (суддя Мудрий С.М.) за заявоюПриватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" про визнання наказу таким, що не підлягає виконаннюу справі№ 910/1915/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" доПриватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор"простягнення 11.286.802,96 грн.,за участю представників:позивачане з'явились,відповідачаШкольна І.М.,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016, відмовлено в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а спірний наказ визнати таким, що не підлягає виконанню.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43, 101, 117 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди неправомірно виходили з відсутності у справі доказів позасудового врегулювання заборгованості сторонами договору, пославшись на їх неподання заявником, оскільки, на думку скаржника, суди зобов'язанні були витребувати такі докази самостійно.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представник а відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 у справі № 910/1915/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2014, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" заборгованість за простроченим кредитом в розмірі 650.000,00 грн., заборгованість за простроченими процентами - 1.335.400,02 грн., строкову заборгованість за процентами - 374.794,52 грн., строкову заборгованість за кредитом - 8.850.000,00 грн., пеню за прострочення сплати кредиту - 20.696,72 грн., пеню за прострочення сплати процентів - 55.911,70 грн. та судовий збір - 73.080,00 грн.

23.04.2014 на виконання рішення видано наказ.

В подальшому Приватне акціонерне товариство "Інтернафтогазбуд" звернулось до місцевого господарського суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи вищезазначену заяву, відповідач зазначає, що позивач задовольнив грошові вимоги до відповідача у спосіб, який не потребував втручання виконавчої служби.

Згідно з листом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Український інноваційний банк" вих. № 4924/2/2-15 від 19.11.2015 права кредитора (кредитодавця/банку) за укладеним договором № 4736 про укладення невідновлювальної кредитної лінії від 25.02.2011 відступлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор" з урахуванням ст. 1083 Цивільного кодексу України. Також у листі зазначено, що з дати отримання Приватним акціонерним товариством "Інтернафтогазбуд" даного повідомлення боржник має виконувати свої обов'язки позичальника за кредитним, іпотечним договорами перед фактором (ТОВ "Оптимум Фактор") в тому ж обсязі і порядку, що й до цього часу.

Також відповідач посилався на те, що новий кредитор ТОВ "Оптимум Фактор", отримавши від первісного кредитора й права на предмет іпотеки, в позасудовому порядку звернув стягнення на цей предмет, в подальшому продавши його іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, суди виходили з того, що заявником не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сторони іпотечного договору вирішили питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Також місцевий суд відзначив, що згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 18.10.2012 № 9 частиною 4 статті 117 ГПК передбачено, що коли стягнення за наказом, визнаним таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, уже відбулося, господарський суд на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом. Отже, до відповідної заяви боржника має бути додано довідку, підписану керівником і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше виданим наказом, списано з його рахунку або майно вилучено в порядку здійснення виконавчого провадження, а на вимогу суду - й інший документ (документи), який підтверджує зазначені обставини, як-от акт опису та вилучення майна, складений державним виконавцем, докази списання (перерахування) коштів з рахунку боржника тощо. За відсутності таких документів господарський суд витребує їх у заявника, а в разі неподання - відмовляє у задоволенні заяви.

При цьому місцевий суд відзначив, що заявником не надано вказаних вище доказів, які підтверджували б належне виконання своїх зобов'язань позичальником за кредитним договором № 4736 від 25.03.2011.

Колегія суддів вважає вказані висновки судів передчасними, а їх процесуальні дії щодо такими, що не відповідають положенням ГПК України, виходячи з такого.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як зазначив місцевий суд, згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 18.10.2012 № 9 за відсутності доказів виконання за наказом господарський суд витребує їх у заявника, а в разі неподання - відмовляє у задоволенні заяви.

Відповідно до п. 3, 4, 11 ч. 1 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково; зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, суди в порушення наведених вимог процесуального законодавства не вчинили відповідних дій щодо підготовки справи до розгляду, зокрема, належним чином не з'ясували, які докази необхідно витребувати для розгляду поданої заяви та не вчинили відповідних процесуальних дій щодо долучення відповідних доказів до матеріалів справи. Також апеляційний суд необґрунтовано відмовив заявнику у прийняті в якості доказу копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.11.2015, укладеного між ТОВ "Оптимум Фактор" та ОСОБА_6 на підтвердження обставин поданої скаржником заяви (з посиланням на те, що вказаний договір не був предметом розгляду в місцевому господарському суді), оскільки місцевим судом не було вжито належних процесуальних дій щодо своєчасного долучення до матеріалів справи відповідних доказів, в т.ч. вказаного договору. Хоча в ході розгляду справи місцевим судом заявник зазначав, що не може надати суду вказаного договору, оскільки не є його стороною.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявник також зазначав про те, що зобов'язання перед кредитором (ТОВ «Оптимум Фактор») у нього відсутнє, а наказ, виданий на стягнення заборгованості на користь первісного кредитора (банку), продовжує бути чинним, а тому має місце ситуація, в якій можливе повторне стягнення заборгованості зі скаржника, що прямо суперечить висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 3-71гс14, на яку посилались суди обох інстанцій.

Однак в оскаржуваній ухвалі та постанові суди зовсім не надали належної оцінки вищенаведеним доводам.

Відтак, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням викладених вище вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/1915/14 скасувати, а справу направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд заяви Приватного акціонерного товариства "Інтернафтогазбуд" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук