ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Справа № 910/13806/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Ємельянов А.С. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант", м. Київ (далі - Товариство),

на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016

зі справи № 910/13806/15

за позовом Товариства

до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту, м. Київ (далі - Інститут),

про стягнення 4 514 686,58 грн.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство молоді та спорту, м. Київ (далі - Міністерство);

Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва, м. Київ (далі - Управління).

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства - Лебідя О.П.,

Інституту - Дрюкова О.В.,

Міністерства - не з'яв.,

Управління - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення: 2 431 700 грн. основного боргу; 92 584,67 грн. пені; 1 744 367,17 грн. "інфляційних втрат" та 246 034,74 грн. - 3 % річних, всього 4 514 686,58 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2015 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія у складі: Рябуха В.І. - головуючий, Сітайло Л.Г., Ропій Л.М.): позов задоволено частково; з Інституту стягнуто на користь Товариства основну заборгованість у сумі 2 431 700 грн. і 40 634 грн. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій у частині відмови в стягненні суми "інфляційного збільшення суми основного бору" 1 744 367,17 грн. та 3% річних у сумі 246 034,74 грн., і в цій частині прийняти нове рішення, яким відповідні позовні вимоги задовольнити, а в решті ці судові рішення залишити без змін, стягнувши також з Інституту на користь Товариства 87 696 грн. судових витрат у зв'язку з поданням касаційної скарги. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У відзиві на касаційну скаргу Інститут заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про те, що вони не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і просить скаргу залишити без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Товариством як постачальником та Інститутом як покупцем було укладено договір поставки від 25.11.2011 № 2011/11/25-1 (далі - Договір), за умовами якого:

- Товариство зобов'язується у 2011 році поставити Інституту продукцію за кодом ДКПП 33.10.1 (далі - товар), а Інститут зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, визначених даним договором. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару, що постачається, визначається у додатку № 1 "Технічні вимоги" та додатку № 2 "Розрахунок вартості" (пункти 1.1, 1.2);

- ціна цього договору становить 3 724 850 грн. з ПДВ (пункт 3.1);

- терміни постачання товару: листопад - грудень 2011 року (пункт 4.1);

- Інститут здійснює оплату поставленого товару згідно з пред'явленим Товариством рахунком протягом 10 календарних днів після підписання сторонами акта приймання-передачі та видаткової накладної (пункт 4.1);

- за невиконання або неналежне виконання Інститутом обов'язків за цим договором з оплати належним чином поставленої продукції він сплачує Товариству неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення Договору сталося не з його вини (пункт 8.3);

- Інститут звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором, що стосується оплати поставленої продукції, у випадку затримки або припинення фінансування видатків державного бюджету (пункт 8.4);

- Договір набирає чинності з 25.11.2011 та діє до 31.12.2011 (пункт 11.1).

Сторонами Договору 29.12.2011 укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої вони досягли згоди:

- додати пункт 4.3 Договору в такій редакції: "У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані товари здійснюється протягом десяти банківських днів з дати отримання Інститутом бюджетного асигнування на свій рахунок";

- додати пункт 11.2 розділу "Строк дії Договору" в такій редакції: "Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 11.1 цього Договору, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно з умовами даного Договору".

04.01.2012 сторонами Договору укладено додаткову угоду № 2, відповідно до якої "Договір продовжено строком на один рік, що діє з 01.01.2012 до 31.12.2012".

26.11.2012 сторонами Договору укладено додаткову угоду № 3, відповідно до якої "Договір продовжено строком на один рік, що діє з 01.01.2013 до 31.12.2013".

05.11.2013 сторонами Договору укладено додаткову угоду № 4, відповідно до якої "Договір продовжено строком на один рік, що діє з 01.01.2014 до 31.12.2014".

Товариством у період з 21.12.2011 по 28.12.2011 поставлено і Інститутом отримано товар, що є предметом Договору, на загальну суму 3 724 850 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними представниками сторін.

Інститутом оплата вартості товару станом на час вирішення даного спору місцевим господарським судом здійснена частково, в сумі 1 293 150 грн., що призвело до виникнення в Інституту заборгованості перед Товариством у сумі 2 431 700 грн.

Посилання Інституту на відсутність бюджетного фінансування не приймається судом, оскільки така відсутність не звільняє Інститут від виконання зобов'язань з оплати поставленої та прийнятої продукції.

Доказів сплати Інститутом Товариству суми 2 431 700 грн. не подано.

За наданим Товариством розрахунком суми пені останнім днем, за який розраховано пеню, є 11.07.2012. Таким чином, позовна давність за цією вимогою згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України спливла 11.07.2013. Позов у цій справі подано 29.05.2015, тобто після спливу позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Інститутом не було здійснено користування коштами, які належать Інституту, з огляду на те, що виконання Інститутом грошових зобов'язань за Договором прямо залежить від належного бюджетного фінансування, і застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України є необґрунтованим.

До того ж у матеріалах справи наявна копія листа Міністерства від 28.07.2015 № 6102/61, яким підтверджується скорочення видатків у сумі 2 772,8 тис.грн., у тому числі видатки за КЕКВ 3210 "Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)" - 2 511,1 тис.грн., які були передбачені на 2014 рік Інститутові.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Інститут є науковою установою галузі фізичної культури і спорту державної форми власності (пункт 1.1 статуту Інституту, затвердженого наказом Державної служби молоді та спорту України від 04.07.2012 № 2910) і фінансується за рахунок державних коштів.

Згідно з пунктом 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 № 136 (що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), за бюджетними фінансовими зобов'язаннями, які виникають у процесі виконання кошторису, розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати виникнення бюджетного фінансового зобов'язання, але не пізніше останнього робочого дня місяця подають до відповідного органу Державного казначейства України. Реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях, а також оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання.

29.12.2011 Інститут подав до УДК у Печерському районі м. Києва та зареєстрував реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за № 72 разом з платіжними дорученнями на перерахування 400 000 грн. та 2 031 700 грн. як оплати за Договором.

Згідно з випискою з рахунка з урахуванням КЕКВ (рахунок № 35216002003140) за 27.12.2011 вихідний залишок по всіх КЕКВ Інституту становив 0,00 грн.

З листа Міністерства від 28.07.2015 № 6102/6-1 вбачається, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Інституту були передбачені видатки за КПКВК 3401040 "Фундаментальні та прикладні наукові дослідження у сфері молоді та спорту" в сумі 6 113,6 тис. грн., з них КЕКВ 3210 "Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)" - 2 511,1 тис. грн. для погашення кредиторської заборгованості. Відповідно до Закону України від 27.03.2014 №1165-VII "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" та довідки Міністерства фінансів України від 02.04.2014 № 369 відбулося скорочення видатків у сумі 2 772,8 тис.грн., у т.ч. видатки за КЕКВ "Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)" - 2 511,1 тис.грн., які були передбачені Інституту. При складанні бюджетного запиту на 2015 рік за КПКВК 3401040 "Фундаментальні та прикладні наукові дослідження у сфері молоді та спорту" була заявлена додаткова потреба у видатках в обсязі 2 511,1 тис.грн., однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" за відповідною програмою видатки для погашення зазначеної заборгованості не передбачені".

За даними бухгалтерського обліку про заборгованість за бюджетними коштами (форма 7д, баланс), станом на 01.07.2015 за КПКВК 3401040 КЕКВ 3210 обліковується кредиторська заборгованість на загальну суму 2 511 050 грн.

Причиною подання касаційної скарги зі справи стала незгода скаржника з відмовою судом у задоволенні позовних вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань та річних. У решті рішення та постанова попередніх судових інстанцій з даної справи жодним з учасників судового процесу не оскаржуються.

Попередніми судовими інстанціями встановлено і відповідачем зі справи не заперечується факт неналежного виконання відповідачем (Інститутом) грошового зобов'язання за Договором.

Відповідно до положень стаття 625 ЦК України:

- боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина перша);

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга).

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові у частині стягнення зазначених сум, виходив з того, що "відповідачем не було здійснено користування грошовими коштами, які належать відповідачу". Проте такий висновок є неправильним, оскільки наведені положення статті 625 ЦК України не ставлять застосування передбачених ними заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання у залежність від здійснення чи нездійснення боржником саме користування коштами; не випливає такий висновок і з постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, на яку посилався названий суд.

Суд апеляційної інстанції, зі свого боку, послався, в обґрунтування свого висновку, на, зокрема, пункт 8.4 Договору, за яким, як вже зазначалося, замовник (Інститут) звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором, що стосується оплати поставленої постачальником продукції, у випадку затримки або припинення фінансування видатків державного бюджету.

Проте апеляційний господарський суд (так само як і місцевий господарський суд) залишив поза увагою і не застосував у розгляді даної справи припис частини третьої статті 614 ЦК України, згідно з яким правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Не застосувавши до спірних правовідносин відповідну норму, попередні судові інстанції не з'ясували обставин, пов'язаних з тим, чи мало порушення зобов'язань за Договором, щодо якого скасовується (обмежується) відповідальність, умисний характер.

Названими судовими інстанціями також не з'ясовано належним чином обставин щодо правової природи заявлених до стягнення сум 1 744 367,17 грн. та 246 034,74 грн. з урахуванням того, що наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Таким є правовий висновок Верховного Суду України, що неодноразово викладався в його судових рішеннях, зокрема постанові від 12.12.2011 № 07/238-10 та ін. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 11128 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.

Не встановивши відповідних обставин, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями у розгляді позовних вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань і річних також і норм матеріального права, в тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому прийняті по суті даної справи судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини першої статті 11110 названого Кодексу підлягають скасуванню в частині розгляду позовних вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань і річних з передачею справи у цій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір (у зазначеній частині) відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

У решті рішення і постанова попередніх судових інстанцій з цієї справи відповідають встановленим ними обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права і, як зазначалося, не оскаржуються жодним з учасників судового процесу.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 зі справи № 910/13806/15 скасувати в частині, що стосується розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1 744 367,17 грн. і 3 % річних у сумі 246 034,74 грн.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У решті зазначені рішення та постанову залишити без змін.

Суддя В. Селіваненко

Суддя А. Ємельянов

Суддя Б. Львов