ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Справа № 3/5014/866/2012 (9/11/2011)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Кролевець О.А., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"на рішення та постановугосподарського суду Луганської області від 24.03.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі№ 3/5014/866/2012 (9/11/2011) господарського суду Луганської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПриватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"простягнення коштів,за участю представників: від позивачаМицько Р.М.від відповідачаДемидас Д.А.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот") та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 503 912 285,25 грн., пеню у розмірі 2 054 254,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 813 306,15 грн., 3% річних у розмірі 1 154 553,27 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 06/09-1984 поставки природного газу від 22.12.2009.

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.03.2011 у справі № 9/11/2011 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 503 912 285,25 грн., пеню у сумі 1 027 000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 2 813 306,15 грн. та 3% річних в сумі 1 154 553,27 грн.; у решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.12.2011 рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2011 у справі № 9/11/2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.12.2011 та рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2011 у справі № 9/11/2011 скасовано; справу № 9/11/2011 передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

За результатами нового розгляду господарським судом Луганської області прийнято рішення від 17.06.2014 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011), яким позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот") на користь позивача заборгованість за договором № 06/09-1984 від 22.12.2009 поставки природного газу за період з січня по грудень 2010 року в розмірі 503 912 285,25 грн., пеню в розмірі 1 027 127,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 813 306,15 грн., 3% річних у розмірі 1 154 553,27 грн. У решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 та рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) у частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних скасовано. Справу № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) у цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 та рішення господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином питання щодо здійснення відповідачем відповідних проплат, а саме: не з'ясовано, коли саме ним сплачувались кошти за поставлений йому у січні-грудні 2010 року природний газ, та не встановлено сум і дат, у які здійснювались такі проплати, тоді як з'ясування вказаних обставин має істотне значення при перевірці правильності нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.02.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) затверджено мирову угоду від 16.09.2015, укладену між сторонами у процесі виконання рішення відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в частині суми основного боргу та судових витрат.

За результатами нового розгляду господарським судом Луганської області прийнято рішення від 24.03.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) (суддя Косенко Т.В.), яким, з урахуванням ухвали від 06.04.2016 про виправлення описок, позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 2 054 254,07 грн., 3% річних у сумі 1 154 553,27 грн., інфляційні втрати у сумі 2 573 306,15 грн. У решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 (колегія суддів у складі: Дучал Н.М. - головуючий, Агапов О.Л., Склярук О.І.) рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 24.03.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011), ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.08.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 06.09.2016 о 10 год. 50 хв.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.09.2016 № 08.03-04/3731 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011).

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2016 для розгляду справи № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) визначено колегію суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий (доповідач), Кролевець О.А., Шевчук С.Р.

06.09.2016, до початку судового засідання, через канцелярію Вищого господарського суду України надійшов відзив ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на касаційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", у якому позивач просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.12.2009 між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (у подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот") (Покупець) було укладено договір № 06/09-1984 поставки природного газу (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого (у редакції додаткової угоди № 5 від 06.07.2010) Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у ст. 2 цього Договору.

У подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до Договору, а саме: № 1 від 10.03.2010, № 3 від 31.05.2010, № 4 від 01.06.2010, № 5 від 06.07.2010, № 5/1 від 29.07.2010 та № 6 від 06.08.2010.

Відповідно до п. 1.3 Договору у редакції додаткової угоди № 5 від 06.07.2010 Покупець приймає за цим Договором газ виключно для своїх власних потреб.

Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник передає Покупцю протягом періоду з 01.01.2010 по 31.03.2010 включно, газ в обсязі до 250 000 тис. м куб.

Додатковою угодою № 1 від 10.03.2010 до Договору сторони домовились доповнити п. 2.1 абзацом у редакції, відповідно до якої Постачальник передає Покупцю протягом періоду з 01.04.2010 до 30.09.2010 включно, газ в обсязі до 600 000 тис. м куб., за наявності його обсягів.

Додатковою угодою № 5/1 від 29.07.2010 до Договору сторони домовились доповнити п. 2.1 абзацом у редакції, відповідно до якої Постачальник передає Покупцю протягом періоду з 01.10.2010 до 31.12.2010 включно, газ в обсязі до 380 000 тис. м куб., за наявності його обсягів.

Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 4.4 Договору).

Ціну газу та тариф на його транспортування обумовлено сторонами в статті 5 Договору.

Оплата за природний газ проводиться Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.4 Договору, за наявності заборгованості у Покупця за даним Договором Постачальник зараховує кошти, що надішли від Покупця, як погашення заборгованості за газ та витрат на його транспортування територією України, поставлений в минулі періоди за даним Договором, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за даним Договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладення цього Договору, і які сторони не могли передбачити в момент його укладення. Форс-мажорними обставинами є певні обставини, що не залежать від волі і дій сторін і роблять неможливим для будь-якої із сторін виконання зобов'язань за цим Договором, а саме, у тому числі, але не виключно: стихійні лиха, вибухи та аварії, у тому числі на газопроводах, пожежі, землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, блокада, а також суспільні безлади, страйки, інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за даним Договором (п. 8.10 Договору).

Строк виконання сторонами зобов'язань за цим Договором відкладається на час дії форс-мажорних обставин (п. 8.2 Договору).

Відповідно до п. 8.3 Договору достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою країни, в якій виникли форс-мажорні обставини. Строк для повідомлення між сторонами про такі обставини - негайно. Надання достатніх доказів (відповідних документів) - протягом 14 днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та/або закінчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) позбавляє сторону, відносно якої такі обставини виникли, права посилатись на них, як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за Договором (п. 8.3 Договору).

Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для припинення Покупцем оплати газу, який був переданий Постачальником до виникнення таких обставин (п. 8.4 Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31.12.2010 включно, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору з урахуванням додаткової угоди № 5/1 від 29.07.2010).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу природний газ. Факт отримання відповідачем природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: від 31.01.2010 - на суму 158 239 174,79 грн., від 28.02.2010 - на суму 156 888 723,25 грн., від 31.03.2010 - на суму 202 138 705,66 грн., від 30.06.2010 на суму 132 370 664,90 грн., від 31.07.2010 на суму 98 066 719,61 грн., від 31.08.2010 на суму 243 733 256,26 грн., від 30.09.2010 на суму 361 553 466,83 грн., від 31.10.2010 на суму 331 251 526,99 грн., від 30.11.2010 - на суму 320 491 303,22 грн., від 30.11.2010 - на суму 169 551 857,45 грн., від 30.11.2010 - на суму 168 673 869,55 грн., від 31.12.2010 на суму 418 019 016,74 грн.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав частково, здійснивши оплату за отриманий природний газ у сумі 2 257 066 000,00 грн., у результаті чого утворився борг у сумі 503 912 285,25 грн.

Факт наявності боргу відповідача за Договором у розмірі 503 912 285,25 грн. встановлений рішенням господарського суду Луганської області від 17.06.2014 у даній справі, яке в частині стягнення з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" боргу за Договором у розмірі 503 912 285,25 грн. постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 залишено без змін.

Таким чином, під час нового розгляду справи предметом розгляду були позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Так, за порушення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 1 154 553,27 грн., що розрахована за загальний період з 11.12.2010 по 27.01.2011, та інфляційні втрати в загальній сумі 2 813 306,15 грн. за грудень 2010 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена у пп. 3.1 п. 3, пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 22.12.2015 у даній справі, з метою перевірки правильності нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, судом першої інстанції зроблені докладні таблиці щодо здійснення Покупцем відповідних проплат (з визначенням сум і дат) за отриманий ним у січні-грудні 2010 року за актами приймання-передачі природний газ, а також докладні розрахунки заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Зважаючи на викладене, перевіривши поданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 11.12.2010 по 27.01.2011 у заявленій позивачем сумі - 1 154 553,27 грн.

Також, перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з урахуванням позиції Верховного Суду України, викладеної у листі № 62-97 від 03.04.1997, та Вищого господарського суду України, зазначеної в інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 щодо порядку розрахування індексу інфляції, беручи до уваги встановлені обставини щодо здійснених відповідачем оплат, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат за грудень 2010 року та стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 2 573 306,15 грн.

Крім того, позивачем на підставі п. 7.2 Договору було нараховано та заявлено до стягнення пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу в сумі 2 054 254,07 грн. за період з 11.12.2010 по 29.12.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у п. 7.2 Договору узгоджено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього Договору, Покупець зобов'язується (окрім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши наявний у справі розрахунок пені, поданий позивачем, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення пені за період з 11.12.2010 по 29.12.2010 у сумі 2 054 254,07 грн.

Відхиляючи посилання відповідача на виникнення обставин непереборної сили, у зв'язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції, що, на думку відповідача, згідно зі ст. 617 ЦК України, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, суди попередніх інстанцій врахували таке.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З положень п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України вбачається, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

За змістом ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 3-216гс15).

Доведення наявності в період виконання зобов'язань обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Для застосування наслідків непереборної сили необхідна наявність причинно-наслідкового зв'язку між настанням певної обставини непереборної сили і неможливістю виконання свого зобов'язання саме через наявність такої обставини.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було надано суду першої інстанції засвідчену копію виданого Торгово-промисловою палатою України Сертифікату № 4978 (№ 2856/05.0-4 від 02.09.2015) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): дата настання - 16.04.2014, дата закінчення - тривають, дату встановити неможливо.

З урахуванням викладеного, з огляду на те, за умовами п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ (у січні-грудні 2010 року) здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, а отже, взяті відповідачем на себе за Договором зобов'язання з оплати вартості природного газу мали бути повністю виконані у січні 2011 року, тобто до настання подій, які визнані Торгово-промисловою палатою України як форс-мажорні (відповідно, ці події жодним чином не могли вплинути на прострочення боржника), господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між проведенням на території Луганської області антитерористичної операції та невиконанням відповідачем зобов'язань.

За таких обставин, колегією суддів касаційної інстанції визнається правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним свого обов'язку щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого природного газу.

Стосовно наявного у матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення на підставі ст. 233 ГК України розміру пені на 80% та про розстрочення погашення боргу на 3 роки рівномірно по кварталах відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, роз'яснень, викладених у пп. 3.17.4 пп. 3.17 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", з огляду те, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання перед позивачем за Договором та не сплатив позивачу борг, що утворився у 2010-січні 2011 р.р. у розмірі 503 912 285,25 грн., про що свідчить мирова угода від 16.09.2015, затверджена ухвалою господарського суду Луганської області від 18.02.2016 у даній справі, зважаючи на довготривалий період прострочення відповідачем виконання зобов'язання (шість років), незначний розмір пені порівняно із сумою несплаченого боргу, невжиття відповідачем заходів до виконання зобов'язання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Також, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень п. 6 ст. 83 ГПК України, обґрунтовано вказав про відсутність підстав для розстрочки погашення боргу, зважаючи на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати за газ з січня 2011 року, що свідчить про те, що на час розгляду справи у 2016 році фактичне відстрочення виконання відповідачем зобов'язань становить шість років, а також з огляду на затверджену у даній справі мирову угоду від 16.09.2015, відповідно до п. 4 якої відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача заборгованість зі сплати основного боргу за Договором у сумі 503 912 285,25 грн., витрат зі сплати держмита в розмірі 25 500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. рівними частинами щомісячно впродовж двадцяти трьох місяців по 20 997 417,55 грн., а в двадцять четвертому місяці 20 997 417,60 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем закінчення антитерористичної операції, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що мирова угода, затверджена на стадії виконання судового рішення, має правову природу розстрочення та відстрочення виконання останнього.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив частково позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та стягнув з відповідача на користь позивача пеню у сумі 2 054 254,07 грн., 3% річних у сумі 1 154 553,27 грн. та інфляційні втрати у сумі 2 573 306,15 грн.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2016 та рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2016 у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді О.А. Кролевець

С.Р. Шевчук