ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 року Справа № 910/3242/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№ 910/3242/15-г господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" додочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 8 684,62 грн за участю представників сторін:

від позивача: Растєгаєв Ю.В., дов. від 29.12.2014

від відповідача: Ковригін О.В., дов. від 26.12.2014

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовом до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 8 684,62 грн, з яких: 6 940,02 грн - сума основного боргу, 265,24 грн - сума пені за період з 11.11.2010 по 09.05.2011, 625,74 грн - сума трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 11.11.2010 по 11.11.2013, 367,82 грн - сума інфляційних втрат за період з 11.11.2010 по 11.11.2013 та 485,80 грн - сума семи відсотків штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем відповідачу товару за укладеним між ними договором поставки № Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2015 (суддя: Яковенко А.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з дочірнього підприємства "Укравтогаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь ПАТ "Укртрансгаз" заборгованість у розмірі 7 933,58 грн, з яких 6 940,02 грн - сума основного боргу, 625,74 грн - сума 3% річних, 367,82 грн - сума інфляційних втрат, та судові витрати у розмірі 1 669,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (склад колегії суддів: Тищенко О.В. - головуючий, Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2015 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт поставки позивачем товару, визначеного специфікацією до договору поставки № Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010, і прийняття його відповідачем за видатковою накладною № 63 від 30.09.2010 є доведеним, строк оплати такого товару відповідно до умов договору на момент подання позовної заяви є таким, що настав, докази виконання відповідачем свого зобов'язання в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суди визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості поставленого товару, а також сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Разом з цим, суди відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу з огляду на пропуск позивачем річного строку позовної давності.

В касаційній скарзі дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 30.09.2010 між дочірньою компанією "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник), правонаступником якої є позивач - публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", та дочірнім підприємством "Укравтогаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № Д-1111-72/181-Д (далі за текстом - договір поставки), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити у обумовлені строки покупцю товар, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість якого вказані у специфікації, яка є додатком до даного договору і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Цей договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору 30.09.2010 постачальник (позивач) поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на підставі накладної № 63 від 30.09.2010, долученої до матеріалів справи (а.с. 11) загальною вартістю 6 940,02 грн. Однак, як стверджує позивач, відповідач вказану вартість товару у визначені договором строки не оплатив, що і стало підставою для його звернення з позовом до господарського суду у даній справі.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В пунктах 2.2., 6.3 договору поставки сторони встановили, що оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором, у розмірі 100% його вартості на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей, уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальний цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Таким чином, за умовами договору поставки оплата товару мала бути здійснена відповідачем протягом 30 робочих днів від дня його надходження покупцю на підставі накладної, а відтак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій останнім днем строку оплати товару було 11.11.2010.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться також і в статті 526 ЦК України

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем накладної № 63 від 30.09.2010 на загальну суму 6 940,02 грн, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за отриманий товар в зазначеному розмірі. Існування заборгованості за договором поставки № Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010 підтверджується також і наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 та 30.09.2013 (а.с. 12, 63).

Врахувавши наведені норми закону, а також доведеність факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати придбаного у позивача товару, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанцій, правильно визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар обґрунтованими та задовольнив їх, стягнувши з відповідача 6 940,02 грн боргу, розмір якого підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ст. 549 ЦК України).

В пунктах 7.1. та 7.2. договору поставки сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.

За невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару згідно з п. 6.3. даного договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (позивач) є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектора економіки, що підтверджується додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України № 64-р від 12.03.2005.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Врахувавши наведені норми закону і умови договору поставки, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що відповідач, як покупець, який прострочив виконання зобов'язання з оплати товару, відповідно до вимог наведених норм закону має сплатити позивачу три відсотки річних, інфляційні втрати та неустойку (пеню і штраф).

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача, подане ним до місцевого господарського суду, про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності у порядку, передбаченому ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій перебіг позовної давності у спірних правовідносинах почався після спливу 30 робочих днів від дня спірної поставки товару, на протязі яких відповідач мав оплатити отриманий товар, тобто від 12.11.2013.

Згідно з п.п. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, як вірно зазначено судами попередні інстанцій, до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу належить, зокрема, підписання в межах строку позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. (п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.03.2013 та 30.09.2013, тобто в межах строку позовної давності, між сторонами складено та підписано два акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2013 та 30.09.2012 на загальну суму 1 106 612,92 грн, до якої було включено борг і за спірною поставкою на підставі договору поставки № Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010 в сумі 6 940,02 грн, чим спростовуються твердження відповідача про те, що зведене сальдо, відображене у вказаних актах, не містить боргу за спірною поставкою.

Вказані акти з боку покупця (відповідача) підписані головним бухгалтером підприємства, який, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог законодавства, чинного на дату підписання вказаних актів, мав такі повноваження в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Підписання актів звірки взаєморозрахунків виключно керівниками суб'єктів господарської діяльності чинним на той час законодавством передбачено не було. З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що такі акти підписані не уповноваженою особою та не є належними доказами в підтвердження заборгованості суб'єкта господарювання.

Таким чином, підписавши вказані акти звірки взаєморозрахунків, відповідач фактично визнав наявність у нього перед позивачем боргу з оплати товару за договором поставки № Д-1111-72/181-Д від 30.09.2010, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що перебіг строку позовної давності по заборгованості відповідача перед позивачем почався заново, а отже звернення позивача 13.02.2015 до суду першої інстанції з позовом про стягнення сум основного боргу за договором поставки, трьох відсотків річних та інфляційних втрат відбулось в межах строку позовної даності.

Врахувавши наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат в заявленому позивачем до стягнення розмірі та за визначений позивачем період, оскільки факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого від позивача товару є доведеним, тобто мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давність.

Позовна давність в один різ застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, акти звірки взаєморозрахунків були підписані сторонами поза межами строку спеціальної позовної давності в один рік, встановленої законом до вимог про стягнення неустойки, а відтак, строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки у даній справи не переривався, у зв'язку з чим, суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу з огляду на пропуск позивачем річного строку позовної давності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду 09.06.2015 у справі № 910/3242/15-г - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк