ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 917/387/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Костенко Т.Ф.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід15.02.2016за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд"пропоновлення строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказуу справі№917/387/14Господарського судуПолтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд"доПриватної агропромислової фірми "Воля"простягнення суми

за участю

- відповідача:Панченко О.О. (довіреність від 22.02.2014),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофілд" (далі - стягувач) звернулося у Господарський суд Полтавської області із заявою про поновлення строку для пред'явлення наказу у даній справі до виконання та видачу дублікату цього наказу на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2014.

Заява мотивована тим, що у зв'язку із добрими господарськими стосунками із Приватною агропромисловою фірмою "Воля" (далі - боржник) за досягнутою домовленістю останній обіцяв добровільно оплатити розмір заборгованості, яка була стягнута з нього за рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.04.2014, вказуючи що борг сплатить після збору врожаю та його продажу, а у подальшому - після завершення посівної, у зв'язку з чим наказ до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду не подавався. Оскільки боржник добровільно рішення не виконав, стягувач вирішив звернутися до виконавчої служби з метою його примусового виконання, але виявив втрату наказу.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.01.2016 (суддя Киричук О.А.) заяву стягувача задоволено, поновлено строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 у справі № 917/387/14 про стягнення з боржника на користь стягувача 125 581,20 грн. основного боргу, 48 375,37 грн. пені, 37 674,36 грн. штрафу, 1 345,99 грн. інфляційних втрат, 9 895,85 грн. 3 % річних та 4 457,46 грн. витрат по сплаті судового збору, з 19.01.2016 по 19.01.2017. Видано дублікат наказу Господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 у даній справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Істоміна О.А., Слободін М.М.) вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі стягувач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідач відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи своєю ухвалою зазначену заяву стягувача виходив з того, що керівник боржника домовившись із стягувачем оплатити заборгованість в добровільному порядку, свої зобов'язання своєчасно не виконав, у зв'язку з чим строк пред'явлення наказу до виконання був пропущений стягувачем з поважних причин. При цьому суд відзначив, що внаслідок втрати стягувачем наведеного наказу, останнім при зверненні у суд із заявою про видачу дубліката цього наказу був дотриманий порядок, визначений статтею 120 Господарського процесуального кодексу України.

Скасовуючи цю ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні наведеної заяви стягувача апеляційна інстанція свою постанову мотивувала тим, що підстави для поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу та видачі дублікату цього наказу, відсутні, оскільки із ухвали місцевого господарського суду та із матеріалів справи не вбачається, на підставі яких саме доказів останній дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.04.2014, прийнятим у даній справі, позов стягувача до боржника про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з боржника на користь стягувача 125 581,20 грн. основного боргу, 48 375,37 грн. пені, 37 674,36 грн. штрафу, 1 345,99 грн. інфляційних втрат, 9 895,85 грн. 3 % річних та 4 457,46 грн. витрат по сплаті судового збору.

05.05.2014 судом першої інстанції на примусове виконання цього рішення було видано відповідний наказ, який був дійсний для пред'явлення до виконання протягом одного року - до 06.05.2015.

28.12.2015 до Господарського суду Полтавської області надійшла заява позивача про поновлення строку для пред'явлення наказу у даній справі на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2014 до виконання, та про видачу дублікату цього наказу, з наведеним вище обґрунтуванням.

Згідно із частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 119 цього кодексу у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Із приписів статті 50 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що процесуальний строк, це строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія, а положеннями частини 1-ї статті 53 вказаного кодексу визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно цієї норми суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відтак причини пропуску строку мають бути поважними, що відповідно, дає підстави для його поновлення.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні наведеної заяви стягувача суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що підстави для поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу та видачі дублікату цього наказу, відсутні, оскільки із ухвали місцевого господарського суду та із матеріалів справи не вбачається, на підставі яких саме доказів останній дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Суд касаційної інстанції зазначає, що в ухвалі місцевого господарського суду, яку стягувач просить залишити в силі, не наведено доказів за яких він дійшов висновку про те, що причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними.

Так, в ухвалі суду першої інстанції не наведено доказів про те, що між стягувачем та боржником мали місце домовленості про добровільну сплату боргу після настання відповідної події, а судом апеляційної інстанції встановлено, що боржник наявність таких домовленостей заперечував.

Стягувач наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростував.

У касаційній скарзі, як на підставу для скасування оскарженої постанови, стягувач також посилається на те, що згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 27.07.2004 зі справи "Ромашов проти України" невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Разом з тим, обставини наведеної справи Європейського суду з прав людини є відмінними від тих, що мають місце у даній справі.

Так, у вказаній справі Європейський суд з прав людини виходив із того, що рішення комісії з трудових спорів та рішення суду тривалий час не виконувалися, але при цьому знаходились на виконанні державної виконавчої служби.

Між тим у справі, що переглядається у касаційному порядку, рішення суду не було звернено до виконання з волі стягувача.

Відтак обставини цих справ, а отже і правове обґрунтування, є відмінними.

Разом з тим, в іншій справі "Устименко проти України" у рішенні від 29.10.2015 Європейський суд з прав людини вказав, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

При цьому Європейський суд з прав людини виходив з того, що суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення про відновлення строків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а оскільки в ухвалі суду першої інстанції не наведено доказів про те, що між стягувачем та боржником мали місце домовленості про добровільну сплату боргу після настання відповідної події, а відтак ухвала суду про відновлення строків є необґрунтованою, враховуючи що судом апеляційної інстанції встановлено, що боржник наявність таких домовленостей заперечував, виходячи з того, що стягувач наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростував, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні.

За змістом статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Отже у разі поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу суд до закінчення такого строку може видати його дублікат, а оскільки правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні, то і відсутні такі підстави для видачі дублікату наказу.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофілд" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі Господарського суду Полтавської області №917/387/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

Т.Ф. Костенко