ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 916/2221/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016у справі № 916/2221/15 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області та Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Головного управління Міндоходів в Одеській областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 35 237,62 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивача-1не з'явився - - позивача-2не з'явився- - відповідачане з'явився- - ГПУБезкоровайний Б.О.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Заступник Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області та Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Головного управління Міндоходів в Одеській області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь Августівської сільської ради заборгованість з орендної плати в сумі 34 542, 70 грн. та пеню в сумі 347, 46 грн. (з урахуванням уточненої позовної заяви, яка прийнята та розглянута судом, т.1., а.с.108-113).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2015 (суддя Гуляк Г.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.) у даній справі позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив умови договору оренди землі в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачі та прокурор не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Позивачі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

02.07.2016 на адресу суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без участі ї представника, яке судом задоволено.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 лютого 2007 року між Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як орендарем, укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Біляївському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "ЦДЗК", про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 04.07.516.00001 від 16.02.2007 (т.1., а.с.15-18).

За умовами цього договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,237 га пасовищ, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Факт передачі орендареві земельної ділянки засвідчено актом приймання - передачі від 16 лютого 2007 року (т.1., а.с.19).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах іншого судового провадження розглядався спір за позовом Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи - Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області про внесення змін до договору оренди від 14.02.2007.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2014 у справі № 916/279/14, яке набрало законної сили, викладено п. 8 договору оренди землі від 14.02.2007 у наступній редакції: "Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 48 531 грн. 28 коп. в рік".

В пункті 12 договору сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня, що розраховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

В своєму позові позивач послався на невиконання відповідачем умов договору оренди в частині своєчасного та повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, внаслідок чого, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 34 542, 70 грн. за період з серпня 2014 по травень 2015 року. У зв'язку з простроченням внесення орендної плати, на підставі пункту 12 договору оренди, прокурором нараховано пеню у розмірі 347, 46 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 зазначеного Закону України "Про оренду землі" та пунктом 26 договору оренди передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Зі змісту наведених статей Закону України "Про оренду землі" випливає, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Відповідно до статей 35, 36 Закону України "Про оренду землі" у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором. Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині своєчасного та повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою за період з серпня 2014 по травень 2015 року, внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість у розмірі 34 542, 70 грн. Доказів її погашення не надано.

Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 12 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню, що розраховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

У зв'язку з простроченням внесення орендної плати, на підставі пункту 12 договору оренди, прокурором нарахована пеня, яка за перевіреним судами розрахунком склала 347, 46 грн.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та нарахованої за прострочення внесення орендної плати пені.

Висновки судів попередніх інстанцій колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішень судів, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на неналежність та недопустимість поданих прокурором до матеріалів справи доказів, а також на недоведеність боргу по орендній платі.

Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено факт порушення відповідачем умов договору оренди в частині своєчасного та повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, а касаційна інстанція в силу своїх процесуальних повноважень (ст. 1117 ГПК України) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

З приводу посилання на недоведеність обставин справи, касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

В касаційній інстанції відповідач також послався й на те, що уточнення до позовної заяви від 30.07.2015 були подані до суду неналежним прокурором, а судом безпідставно їх прийнято до розгляду.

З цього приводу слід зазначити, що відповідна заява була подана процесуально уповноваженою особою (прокурором), прийнята та розглянута судом з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Стосовно посилання касатора на те, що судами не вирішено питання щодо всієї суми позовних вимог, колегія зазначає, що відповідно до уточненої позовної заяви, яка прийнята та розглянута судом, прокурор просив суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 34 542, 70 грн. та пеню в сумі 347, 46 грн., що загалом складає 34 890, 16 грн. Судом прийнято рішення про задоволення позову у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму.

Із матеріалів справи вбачається, що у заяві помилково зазначено загальну заявлену до стягнення суму в розмірі 35 237, 62 грн., замість 34 890, 16 грн. (34 542, 70 грн. + 347, 46 грн.) (1., а.с.108-113).

В даному випадку, вказана арифметична помилка, допущена прокурором при визначенні загальної суми, не призвела до прийняття неправильного рішення щодо стягнення передбаченої договором заборгованості та пені. Фактично позов розглянуто повністю.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 916/2221/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова