ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 910/174/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

суддів:Полянського А.Г. - головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Божок В.С.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО"на постановувід 06.04.2016Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/174/16за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО"простягнення 100 000 грн.,за участю представників сторін:

позивача - не з"явились,

відповідача - Міщенко А.Л. дов. від 04.01.2016 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2016 р. (суддя - Курдельчук І.Д.) позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 100 000 грн. грошових коштів та 1 500 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 р. (судді - Тарасенко К.В., Куксов В.В., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2016 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" (далі Товариство) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та, з урахуванням уточнень до касаційної скарги в судовому засіданні, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2015 між ОСОБА_4 (лізингоодержувач) і Товариством (лізингодавець) було укладено договори фінансового лізингу № 000655 та № 000656 (Договори), за умовами яких: Пунктом 1.3 зазначених вище Договорів, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених Договорами. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах Договорів та згідно з положеннями чинного законодавства України. Пунктом 17.2 Договорів, визначено, що підписання Договорів та додатків до них є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договорів та додатків до них. Якщо лізингоодержувач одружений (-а), цим він (вона) заявляє, що має згоду іншого з подружжя на укладення Договорів. - Пунктом 17.3 Договорів, визначено, що підписанням Договорів та додатків до них лізингоодержувач, який одружений (-а) визнає, що Договори укладені в інтересах сім'ї та товар який буде придбаний на підставі Договорів буде використовуватися на потреби сім'ї.

Договори були підписані ОСОБА_4 та представниками відповідача на підставі довіреностей та скріплено печаткою Товариства.

ФОП ОСОБА_4 09 жовтня 2015 перерахував Товариству грошові кошти у сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 1011 від 09.10.2015 на суму 49 000 грн. (призначення платежу: "авансовий платіж згідно Договору Фінансового лізингу № 000655 від 09.10.2015р") та № 1012 від 09.10.2015 на суму 51 000 грн. (призначення платежу: "авансовий платіж згідно Договору Фінансового лізингу № 000656 від 09.10.2015р").

Звертаючись з позовом позивач вказував на те, що вказані грошові кошти були перераховані відповідачу суб'єктом підприємницької діяльності, а Договори укладені з відповідачем фізичною особою.

30.10.2015 позивачем було направлено лист на адресу Товариства з вимогою повернути помилково сплачені грошові кошти, останнім лист був залишений без належного реагування. 10.11.2015 позивачем було направлено досудове попередження на адресу Товариства.

23.11.2015 відповідачем було направлено на адресу позивача Лист - відповідь (вих. № 284), в якому Товариство відмовляється повертати грошові кошти, посилаючись на відсутність підстав для повернення, обґрунтовуючи тим що фізична особа ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_4 є однією і тією ж особою, а також що грошові кошти були отримані на виконання Договорів, а тому підстав для повернення їх у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не має.

Судами встановлено, що платіжні доручення (№ 1011 та 1012) від 09.10.2015 були оформлені ОСОБА_4, як фізичною особою підприємцем, що підтверджується інформацією вказаною в графі платник.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, попередні судові інстанції виходили з того, що статтею 18 (місцезнаходження, реквізити та підписи сторін) Договорів фінансового лізингу № 000655 та № 000656, лізингоодержувач вписаний в графу для фізичних осіб із зазначеною серією, номером паспорта та ідентифікаційним кодом. Зазначені вище Договори не мають посилання на статус ОСОБА_4 як суб'єкта підприємницької діяльності та його підпис не скріплено печаткою.

На думку суду, грошові кошти були перераховані ФОП ОСОБА_4 безпідставно, оскільки ФОП ОСОБА_4 не є стороною Договорів, які були укладені фізичною особою - громадянином.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Звертаючись з даним позовом позивач посилався на ст. 1212 ЦК України, як на підставу заявлених позовних вимог.

Стаття 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого);3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Колегія суддів не погоджується з висновком судів про те, що відповідач отримав грошові кошти від фізичної особи підприємця безпідставно, так як належним платником і лізингоодержувачем є саме фізична особа - громадянин.

Слід зазначити, що спірні кошти були сплачені платіжними дорученнями з призначенням платежу - авансовий платіж згідно договорів фінансового лізингу № 000655 від 09.10.2015 р., та № 000656 від 09.10.2015 р.

Вказані договори підписані ОСОБА_4 є чинними та не визнанні недійсними.

Тому, в даному випадку, немає підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до даних правовідносин, оскільки відсутня така основна умова як набуття коштів без достатньої правової підстави.

Посилання позивача на те, що між позивачем та відповідачем не існувало та не існує фінансово-господарських взаємовідносин, колегією суддів відхиляється як безпідставне та спростовується укладеними договорами фінансового лізингу та здійсненими оплатами згідно даних договорів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що попередні судові інстанції дійшли помилкових висновків та неправильно застосували норми матеріального права, зокрема ст.1212 ЦК України, до спірних відносин, оскільки на думку колегії суддів вказані вище кошти були перераховані позивачем відповідачу за договорами лізингу, а не безпідставно без достатніх правових підстав.

Оскільки обставини справи встановлені повно, але судами порушено норми матеріального права, враховуючи що по справі не вимагається збирання нових або дослідження зібраних доказів, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для повторного направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин, керуючись п. 2 ст.1119 ГПК України колегія суддів вирішила скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 910/174/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

В.С. Божок