ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 5023/5846/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідача),суддівКостенко Т.Ф., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуХарківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського судувід01.02.2016за заявоюХарківської міської радипропоновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказуу справі№5023/5846/11Господарського судуХарківської областіза позовомХарківської міської радидоГаражно-будівельного кооперативу "Оксеонс"прозобов'язання звільнити земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Харківська міська рада (далі - стягувач) звернулася у Господарський суд Харківської області із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу у справі № 5023/5846/14 до виконання та видачу дублікату цього наказу на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2011.

Заява мотивована тим, що всупереч вимогам статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" оригінал виконавчого документа був направлений Київським ВДВС ХМУЮ до Господарського суду Харківської області, а не стягувачу, а тому останній був позбавлений можливості реалізувати своє право на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2011, у зв'язку з такими обставинами причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є поважними, а пропущений строк підлягає відновленню.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2015 (суддя Жельне С.Ч.) заяву позивача задоволено частково, поновлено строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Харківської області від 23.08.2011 у справі № 5023/5846/11. В частині вимоги заяви позивача щодо видачі дублікату цього наказу відмовлено. Видано Харківській міській раді оригінал зазначеного наказу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., судді Россолов В.В., Тихий П.В.) вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасовано. У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу по справі № 5023/5846/11 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відновлюючи пропущений строк для пред'явлення наказу до виконання місцевий господарський суд свою ухвалу мотивував тим, що стягувачу не було повернуто виконавчий документ, а тому він не мав можливості реалізувати своє право на виконання виданого наказу. За таких підстав вимоги щодо поновлення строку на його пред'явлення до виконання є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Скасовуючи цю ухвалу суду та відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення цього строку суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що державний виконавець супровідним листом направив відповідну копію постанови про закінчення виконавчого провадження на адресу стягувача, а з додатку до супровідного листа вбачається, що оригінал наказу було скеровано до Господарського суду Харківської області, що, як вважав суд апеляційної інстанції, свідчить про те, що стягувач був обізнаний про хід виконавчого провадження з виконання наказу суду, та про повернення оригіналу вказаного наказу до суду.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Звернувшись 11.11.2015 із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання стягувач обґрунтовував її тим, що оскільки ним не отримано наказ суду, що, як зазначено ним, вбачається із супровідного листа органу державної виконавчої служби, і згідно якого оригінал наказу суду було направлено на адресу суду, вважає, що згідно вимог статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" оригінал наказу суду мав повертатися саме стягувачу, а не до суду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції Господарський суд Харківської області 23.08.2011 на адресу стягувача направив, зокрема, наказ Господарського суду Харківської області №5023/5846/11 про зобов'язання боржника звільнити земельну ділянку.

27.09.2011 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вказаного наказу №5023/5846/11.

13.09.2012 згідно постанови державного виконавця цей наказ було повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

08.10.2012 стягувачем було подано заяву про відкриття виконавчого провадження до Київського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції.

13.11.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню зазначеного наказу №5023/5846/11.

11.04.2013 держаним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Вказана постанова обґрунтована тим, що відповідно до частини 3 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем було направлено подання до Київського РВ ГУ МВС України в Харківській області про притягнення посадових осіб ГБК "Оксеонс" до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.

Відповідно до супровідного листа Київського ВДВС ХМУЮ за №8423 від 11.04.2013 копія постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 11.04.2013 була направлена першому (боржник) та другому (стягувач) адресатам, а третьому адресату - Господарському суду Харківської області, були направлені відповідна копія постанови та оригінал наказу Господарського суду Харківської області (а.с.70 - 72).

Згідно із вимогами статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час прийняття вказаної постанови державного виконавця, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (ч.1).

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт (ч.2).

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання (ч.3).

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч.4).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (ч.5).

Разом з тим, постанова державного виконавця винесена на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 75 вказаного Закону у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що вказана постанова державного виконавця не скасована, та із наведеного не вбачається, що виконавчий документ мав повертатися не до суду, а стягувачу, отже доводи останнього, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на момент видачі наказу) встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Такі ж положення цієї норми були і на час звернення стягувача із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання

Згідно статті 23 цього Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання ( ч.1 п.1). Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2).

З викладеного вбачається, що стягувач у своїй заяві про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання не заперечував отримання супровідного листа Київського ВДВС ХМУЮ за №8423 від 11.04.2013 щодо повернення виконавчого документа до суду, а свої доводи зводив до інших, наведених вище підстав.

Із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання стягувач звернувся 11.11.2015.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що з 11.04.2013 по 28.08.2015 (дата звернення позивача до органів виконавчої служби, лист №6423 07-26) позивачем не було здійснено жодних дій, направлених на виконання наказу суду №5023/5846/11.

Відповідно до приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено (ч.1).

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України" роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а у зв'язку із відсутністю поважних причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для його відновлення.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, про те, що оскільки у матеріалах справи містяться повідомлення про направлення боржнику ухвал суду, то він був обізнаний про розгляд заяви стягувача, тому пропустив строк на апеляційне оскарження без поважних причин, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

У матеріалах справи наявне поштове повідомлення, що направлялось на адресу боржника, про призначення до розгляду на 18.11.2015 заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та про видачу дубліката наказу, однак це поштове повідомлення повернулось на адресу суду з відміткою про відсутність адресата (а.с.122).

Разом з тим, докази про те, що боржник повідомлений про час та місце розгляду вказаної заяви, у справі відсутні.

Отже наведені у касаційній скарзі доводи про пропуск строку на апеляційне оскарження без поважних причин, не знайшли підтвердження у суді касаційної інстанції.

Крім того, у касаційній скарзі особа, що її подала, посилається на те, що ОСОБА_5 не мав права підписувати апеляційну скаргу, датовану 23.12.2015, на ухвалу місцевого господарського суду від 18.11.2015.

Відповідно до приписів пункту 1-го частини 1-ї статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо вона підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

З апеляційної скарги вбачається, що до неї додано копію довіреності, та вбачається, що суд апеляційної інстанції прийняв апеляційну скаргу до розгляду, а із проведених судових засідань в суді апеляційної інстанції вбачається волевиявлення уповноваженого представника боржника на розгляд по суті прийнятої судом апеляційної скарги.

Крім того, із нотаріально посвідченої довіреності від 22.12.2015 вбачається, що її видав ОСОБА_6 (а.с.165), а з інших документів, наявних у справі, вбачається, що останній є головою правління боржника (а.с.198).

При цьому із обох документів вбачається, що ОСОБА_5 уповноважений ОСОБА_6 на представництво в усіх органах влади, у тому числі у судах, з правом підпису відповідних документів.

Згідно частини 3-ї статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже за участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції уповноваженого представника боржника та його волевиявлення на розгляд апеляційної скарги, поданої від імені боржника, відсутні правові підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не мав права розглядати вже прийняту ним апеляційну скаргу.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі Господарського суду Харківської області №5023/5846/11, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Т.Ф. Костенко

Г.А. Кравчук