ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року Справа № 910/4397/15-г

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді Шапран В.В., Андрієнко В.В.)та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 11.03.2016 (суддя Шкурдова Л.М.) у справі№ 910/4397/15-г Господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"до1. Публічного акціонерного товариства "Будівельне управління №813" 2. Публічного акціонерного товариства "Фінбанк"провизнання відсутності права грошових вимог та стягнення 79.945.143,87 грн.,за участю представниківпозивачаНагорна А.В.,відповідача-1не з'явились,відповідача-2Поправка Д.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року від Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" до Господарського суду міста Києва надійшла заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г до 11.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016, заяву Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі №910/4397/15-г задоволено частково: відстрочено виконання вказаного рішення до 11.06.2016.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача-2.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій було неправильно застосували та порушили норми процесуального права, зокрема ст.ст. 43, 121 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте представники відповідача-1 в судове засідання не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності зазначених представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2016, позов задоволено повністю: визнано відсутнім право грошових вимог у ПАТ "Будівельне управління №813" за договором про відкриття акредитива від 31.10.2013 № 54/10/13-КА, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Фінбанк" та Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"; стягнуто з ПАТ "Фінбанк" з рахунка ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" № 26025001062946, відкритому у ПАТ "Фінбанк", на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на розрахунковий рахунок № 26002014334648, відкритий у філії АТ "Укрексімбанк" у м. Києві, грошові кошти в розмірі 79.945.143,87 грн.

Як встановлено вказаними судовими рішеннями, 31.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Фінбанк" (банк) та Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (наказодавець) укладено договір про відкриття акредитива №54/10/13-КА (договір), відповідно до п. 1.1 якого, зі змінами та доповненнями, банк на прохання наказодавця відкриває покритий безвідкличний документарний непідтверджений акредитив на строк по 01.01.2015 включно на користь Публічного акціонерного товариства "Будівельне управління № 813" (бенефіціар), відповідно до умов заяви наказодавця про відкриття акредитива на підставі чинного договору "Будівництво паркінгу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 29.12.2012 № 52-31-59, а також всіх інших договорів про внесення змін та доповнень до нього, які будуть укладені протягом дії цього договору.

Враховуючи, що строк дії акредитива закінчися і банк в порушення п. 6.3 договору, ст. 1098 ЦК України, п. 8.29 Інструкції зобов'язання щодо перерахування наказодавцю 79.945.143,87 грн. не виконав, суди дійшли висновку, що позовна вимога про стягнення 79.945.143,87 грн. є обґрунтованою, правомірною та документально доведеною.

18.11.2015 Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г.

У лютому 2016 року від Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" до Господарського суду міста Києва надійшла заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г до 11.08.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як зазначалось вище, судами відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г до 11.06.2016.

Своє рішення суди мотивували тим, що згідно з довідками про показники ліквідності банку № 05/100 від 11.02.2016 та про фінансовий результат діяльності банку №05/102 від 11.02.2016 відповідач-2 перебуває у скрутному матеріальному становищі. Вказані висновки зроблено судами, зокрема, на підставі зазначених заявником показників: миттєва ліквідність (Н4), поточна ліквідність (Н5), короткострокова ліквідність (Н6) станом на 11.02.2016.

Також суди відзначили, що відповідачем-2 вживаються необхідні заходи для вирішення питання щодо погашення зазначеного боргу, однак одночасне здійснення списання з рахунку банка всієї суми боргу може призвести до його неплатоспроможності та введення заходів тимчасової адміністрації.

Вказане, за висновком судів, свідчить про наявність підстав для відстрочки виконання рішення.

Колегія суддів вважає вказаний висновком необґрунтованим та таким, що зроблений без належного врахування наступного.

Як зазначено в п. 3 розділу 1 Інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.08.201 № 368, відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України (далі - Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками: нормативи ліквідності: миттєва ліквідність (Н4), поточна ліквідність (Н5), короткострокова ліквідність (Н6).

Згідно з п.п. 1.1 та 1.2 розділу 5 вказаної Інструкції ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Згідно з п.п. 2.1, 3.1, 4.1 розділу 5 вказаної Інструкції норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань банку. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня.

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня (уключно) до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (уключно). Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов'язань протягом одного календарного місяця.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення активів до зобов'язань з кінцевим строком погашення до одного року.

Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до п. 1.4 розділу 5 Інструкції під час розрахунку нормативів поточної ліквідності (H5) та короткострокової ліквідності (H6) банк має право зменшувати зобов'язання за наданими банком гарантіями та акредитивами на суму коштів у розрахунках, які є грошовим забезпеченням (покриттям) за цими зобов'язаннями, за умови одночасного дотримання таких вимог: безперечного контролю та доступу банку до грошового забезпечення; право банку здійснити договірне списання коштів з рахунку, на якому обліковується грошове забезпечення, у разі невиконання контрагентом зобов'язань перед банком; розміщення грошового забезпечення на строк не менший, ніж строк цих зобов'язань (без права дострокового вилучення).

Під час вирішення спору в даній справі по суті суди прийняли рішення про стягнення з банку на користь позивача коштів, що належали позивачеві і були покриттям (забезпеченням) акредитива.

Враховуючи наведені фактичні обставини та положення законодавства, колегія суддів відзначає, що наведені банком показники (Н4, Н5, Н6) станом лише на 11.02.2016 не можуть бути достатнім доказом скрутного матеріального становища банку та неможливості виконати рішення суду.

Будь-яких інших доказів на підтвердження неможливості виконати рішення суду за наявних у банку активів і пасивів відповідач-2 судам не надав.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до п. п. 7.1.1, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Колегія суддів відзначає, що суди надали оцінку лише матеріальним інтересам заявника, проте зовсім не врахували фінансового стану позивача.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Позивач, заперечуючи проти розстрочення судового рішення, як і заявник, посилався на наявність негативних процесів у економіці держави та, зокрема, на скрутне становище і у підприємницькій сфері.

Однак суди вказаних доводів позивача не врахували та не надали належної оцінки матеріальним інтересам та фінансовому стану усіх сторін, як того вимагає законодавство.

В той же час, чинне процесуальне законодавство передбачає, що відстрочка виконання рішення, яка пов'язується з об'єктивною неможливістю його виконання, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для надання відстрочки виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Однак заявником не доведено, а судами не встановлено на підставі належних доказів виключності обставин, що спричинили неможливість виконання судового рішення у даній справі в повному обсязі.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем-2 не доведено відповідно до ст.ст. 33, 121 ГПК України винятковості випадку та наявності правових і фактичних підстав для відстрочки виконання рішення суду, а тому заява відповідача-2 про відстрочку виконання рішення суду у справі № 910/43 97/15-г задоволенню не підлягає.

Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач-2 з цих же підстав уже звертався до місцевого суду із заявою від 11.02.2016 про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г, яка була залишена без задоволення ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №910/4397/15-г. При цьому місцевий суд також виходив з того, що заявником не доведено наявності виключних обставин, що спричинили неможливість виконання судового рішення у даній справі в повному обсязі, як і не надано доказів вжиття заходів до повного виконання рішення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини в цій справі з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення.

Керуючись статтями 85, 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 910/4397/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким заяву Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/4397/15-г до 11.08.2016 залишити без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 2.756,00 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков судді О.А. Кролевець О.В. Попікова