ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року Справа № 910/31821/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУкраїнського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки Українина рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.02.2016 р. (суддя Турчин С.О.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 р. (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) у справі№910/31821/15 господарського суду міста Києваза позовомУкраїнського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки УкраїнидоНаціонального технічного університету України "Київський політехнічний інститут"про стягнення 332 600 грн. 00 коп.за участю представників: від позивача Комиляй Ю.В., довіреність №81 від 17.07.2015 р.від відповідача Дубняк М.В., довіреність №89 від 23.03.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України звернувся з позовом до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" про стягнення 332 600 грн. 00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем належним чином не виконано зобов'язання за договором про закупівлю за державні кошти №95 від 18.09.2012 р., у зв'язку з чим позивач вимагає повернення сплачених за цим договором коштів з урахуванням інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2016 р. у справі №910/31821/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 р., вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти з попередньої оплати за договором у розмірі 80 000 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 61 216 грн. 48 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою прийняття відповідних судових рішень стало те, що за висновками попередніх судових інстанцій, роботи за першим етапом в повному обсязі виконано відповідачем та прийнято позивачем, у зв'язку з чим 120 000 грн. 00 коп. оплати за даний етап робіт не підлягають поверненню позивачу.

Поряд з цим, місцевим та апеляційним господарськими судами визнано доведеним факт невиконання відповідачем робіт за другим етапом, що стало підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення 80 000 грн. 00 коп.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати з урахуванням їх вірного розміру та періоду нарахування.

Не погодившись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права через невірне тлумачення судами умов договору про закупівлю за державні кошти №95 від 18.09.2012 р. та неповне встановлення фактичних обставин, що стосуються його виконання сторонами.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2016 р., касаційну скаргу Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 06.06.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 06.06.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.09.2012 р. між Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (замовник) та Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" (виконавець) укладено договір про закупівлю за державні кошти №95, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконати дослідно-конструкторську роботу (ДКР) "П'єзо", а замовник зобов'язується прийняти виконану ДКР та оплатити її.

Розділом 2 вказаного договору визначено, що виконавець повинен передати передбачені цим договором послуги, якість яких повинна відповідати науковим, технічним, економічним та іншим вимогам до ДКР, що визначені в тактико-технічному завданні.

Відповідно до п. 3.1 договору №95 від 18.09.2012 р. ціна цього договору становить 200 000 грн. 00 коп., у тому числі, за етапами:

- перший етап ДКР - 120 000 грн. 00 коп.;

- другий етап ДКР - 80 000 грн. 00 коп.

Порядок оплати за етапами погоджено сторонами та викладено в п. п. 4.1, 4.2 договору.

Крім того, умовами договору про закупівлю за державні кошти №95 від 18.09.2012 р. та додатками до нього визначено строки виконання ДКР, порядок прийняття виконаних робіт, а також відповідальність за неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Так, п.п. 6.3.2, 6.3.5 договору передбачено, що виконавець зобов'язаний забезпечити надання послуг, якість яких відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору та здійснити передачу дослідного зразка, виготовленого в рамках ДКР, за накладною, оформленою згідно зі законодавством.

У випадку відмови замовника від приймання результатів ДКР, виконавець зобов'язаний усунути недоліки та пред'явити результати на повторне прийняття за рахунок власних коштів (6.3.6. договору №95 від 18.09.2012 р.).

Разом з цим, в п. 8.5 договору про закупівлю за державні кошти передбачено, що у разі здійснення попередньої оплати виконавець, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Вищевказані умови договору, а також положення додаткових угод до нього, були проаналізовані та оцінені господарськими судами попередніх інстанцій з точки зору їх впливу на регулювання відносин, що склались між сторонами справи.

Поряд з цим, під час судового розгляду місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що за договором №95 від 18.09.2012 р. позивачем перераховано відповідачу 120 000 грн. 00 коп. (платіжне доручення №3834 від 25.09.2012 р.) та 80 000 грн. 00 коп. (платіжні доручення №1186 від 31.10.2013 та №1187 від 31.10.2013 р.).

Одночасно, стосовно здійснення відповідачем своїх обов'язків за договором (виконання ним ДКР), господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2012 р. сторонами підписано акт здавання-приймання першого етапу ДКР "П'єзо".

Проте, 25.10.2013 р. сторонами припинено приймальні випробувань зразка, створеного в рамках ДКР "П'єзо" до усунення виконавцем ДКР зауважень замовника, про що складено відповідний акт.

Надалі, сторонами також підписано акт матеріально-технічного стану зразка "П'єзо" №18/16-8890 від 30.10.2015 р., в якому, зокрема, зазначено, що дослідний зразок не готовий; а зауваження, викладені в акті про припинення приймальних випробувань зразка, виконавцем ДКР не усунуті.

Позивач листом вих. №18/14-8891 від 02.11.2015 р. повідомив відповідача про розірвання договору №95 від 18.09.2012 р. та просив повернути сплачені кошти з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Однак, відповідач зазначені вимоги не виконав.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання зобов'язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При цьому, укладений між сторонами справи договір за своєю правовою природою є договором на виконання дослідно-конструкторських робіт за державні кошти.

Зважаючи на це, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Глави 62 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 892 Цивільного кодексу України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Відповідно до ч. 1 ст. 897 Цивільного кодексу України виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний, зокрема, виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором.

Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний: видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт; передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію; прийняти виконані роботи та оплатити їх (ст. 898 Цивільного кодексу України).

Виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини (ч. 1 ст. 900 Цивільного кодексу України).

Керуючись наведеними правовими нормами, господарські суди попередніх інстанцій дослідили умови договору щодо порядку здавання-приймання обумовлених ним ДКР, встановили ступінь виконання відповідачем цих робіт на підставі чого, з огляду на приписи ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, прийшли до висновку, що перший етап ДКР "П'єзо" виконаний відповідачем і прийнятий позивачем у повному обсязі; розрахунки за проведення першого етапу ДКР здійснено повністю.

Однак, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідачем належним чином та в установлений договором строк не були виконані взяті на себе зобов'язання по виконанню другого етапу ДКР, що, зокрема, підтверджується актом №18/16-8890 від 30.10.2015 р. та протоколом перевірки складу зразка.

Таким чином, за висновками попередніх судових інстанцій, вказане свідчить про відмову позивача від результатів робіт за договором та наявність підстав для стягнення з відповідача 80 000 грн. 00 коп. сплачених позивачем за виконання другого етапу робіт, а також інфляційних втрат, нарахованих на цю суму.

Крім того, місцевим та апеляційним господарськими судами були відхилені посилання відповідача на ст. 848 Цивільного кодексу України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що виконавець відмовився від договору, як і докази понесення ним збитків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

При цьому, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянуто у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано спірні правовідносини, та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Вказане свідчить про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів.

В свою чергу, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованості висновків попередніх судових інстанцій та фактично зводяться до переоцінки вже встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, тому такі твердження скаржника відхиляються судовою колегією, з огляду на приписи ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2016 р. у справі №910/31821/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк