ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року Справа № 904/10284/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2016 р. (суддя Ніколенко М.О.)та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 р. (судді: Широбокова Л.П., Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В.)у справі№904/10284/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод"доДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"про стягнення 1 097 118 грн. 82 коп.за участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача Кравцов Б.В., довіреність №733 від 27.04.2016 р.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" (далі - ТОВ "Харківський вагонобудівний завод") звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця") про стягнення 1 097 118 грн. 82 коп., з яких 953 232 грн. 00 коп. пені, 65 538 грн. 98 коп. інфляційних втрат, 78 347 грн. 84 коп. 3% річних.

Позов вмотивований порушенням відповідачем договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів за договором №ПР/Л-14437/НЮ від 08.07.2014 р. і, як наслідок, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2016 р. у справі №904/10284/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 700 000 грн. 00 коп. пені та 78 347 грн. 84 коп. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою для прийняття вказаних рішень стало встановлення судами тієї обставини, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання з оплати наданих йому послуг, у зв'язку з чим, у нього виник обов'язок сплатити пеню, 3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму боргу за період прострочення.

При цьому, вірно визначивши період нарахування інфляційних втрат, господарські суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що у даному періоді мала місце дефляція, у зв'язку з чим відмовили у стягненні інфляційних втрат.

Крім того, зважаючи на важкий фінансовий стан відповідача та його стратегічне значення для економіки та безпеки держави, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, зменшив заявлений до стягнення розмір пені, як це передбачено ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, ДП "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 р., рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2016 р. та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.

В своїй касаційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" посилається на те, що відповідачем, хоч і з порушенням строків, однак, в повному обсязі, виконано обов'язки за договором №ПР/Л-14437/НЮ від 08.07.2014 р., а позивачем не надано суду жодних доказів виникнення збитків через порушення відповідачем умов договору.

Одночасно з цим, скаржник повторно наголосив на тому, що ДП "Придніпровська залізниця" перебуває в скрутному матеріальному становищі, проте, продовжує здійснювати діяльність спрямовану на розвиток транспортного обслуговування. На думку відповідача, вказане є виключною підставою для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99%.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2016 р. касаційну скаргу ДП "Придніпровська залізниця" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 06.06.2016 р.

В судове засідання 06.06.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2015 р. у справі 904/4031/15, яке набрало законної сили, стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" на користь ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" 8 511 000 грн. 00 коп. боргу за надані за договором №ПР/Л-14437/НЮ від 08.07.2014 р. послуги.

Вказане рішення виконано відповідачем в примусовому порядку 03.09.2015 р., про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача.

Зважаючи на дані обставини, а саме, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати наданих йому послуг, ТОВ "Харківський вагонобудівний завод" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з ДП "Придніпровська залізниця" 953 232 грн. 00 коп. пені, 65 538 грн. 98 коп. інфляційних втрат, 78 347 грн. 84 коп. 3% річних, нарахованих на вищевказану суму боргу за період з 14.05.2015 р. по 02.09.2015 р.

Як закріплено в ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи наведених правових норм та з огляду на той факт, що відповідачем було оплачено надані йому послуги з порушенням строків, визначених в договорі, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій, вважає його законним та обґрунтованим.

Разом з цим, керуючись роз'ясненнями пленуму Вищого господарського суду України щодо практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, наведеними в постанові №14 від 17.12.2013 р., попередні судові інстанції перевірили здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

Місцевий та апеляційний господарські суди, зокрема, звернули увагу на те, що позивачем необґрунтовано включено до розрахунку індекси інфляції за місяць, у якому мав бути здійснений платіж, та за місяць, у якому платіж фактично було здійснено.

Таким чином, здійснивши в процесі судового розгляду справи №904/10284/15 розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат з визначенням вірного періоду нарахування господарські суди попередніх інстанцій встановили, що у даному періоді мала місце дефляція, у зв'язку з чим відмовили у стягненні інфляційних втрат.

Приймаючи до уваги те, що місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено відповідний розрахунок за правилами, визначеними в ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та з урахуванням рекомендацій пленуму Вищого господарського суду України, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість такої позиції господарських судів попередніх інстанцій.

Поряд з цим, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що відповідач є підприємством 100% державної власності та включений в перелік об'єктів, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, місцевий та апеляційний господарські суди зменшили розмір стягнутої пені до 700 000 грн. 00 коп.

Даний висновок господарських судів попередніх інстанцій обґрунтований наступним.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасно, суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вказане передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

З огляду на це, висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо значення діяльності позивача та відповідача, обставин, які вплинули на виконання зобов'язання, ступеня виконання зобов'язання, поведінки винної сторони, тощо відповідають дійсності, ґрунтуються на матеріалах справи та не суперечать вимогам п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правомірно зменшили розмір стягнутої пені до 700 000 грн. 00 коп.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарськими судами попередніх інстанцій повно, всебічно, та об'єктивно встановлено у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим прийняті судові рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасуванню.

В свою чергу, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують законності застосування господарським судами попередніх інстанцій чинних норм матеріального та процесуального права. Крім того, дані доводи вже були предметом дослідження як місцевого, так і апеляційного, господарських судів та правомірно відхилені.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2016 р. у справі 904/10284/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк